Десь в безмежних глибинах космосу
зовсім одна прозора красуня Борщагівка
блукає по механічному нутру годинника - пастки
Ранить свої руки, на невблаганних шестернях
Нещасна учасниця примусових родів
Виплескує все нових і нових дітей в потонулу Осінь
Дряпає їй долоні цим ,мов зеленим склом битих пляшок
Я лиш листя в твоєму морі
Я лиш листя в твоєму морі
Я лиш молитва в твоїй чумі
Тільки молитва
Шепоче до байдужої механіки.
Через її шкіру добре просвітлюється це море –
Компост з недопалків,
Хвилі з поліетилену
Омиваючись ними, починають спарюватись
діти Борщагівки , але тільки тоді, коли течія
випадково зіштовхує двох чи трьох з них
Вони до крові впиваються один в одного,
І переплітаються гілки омел, що ростуть з їх горлянок
Під світлом підгнившого Сонця ,
напиваються з липких його пелюсток.
«Купуйте насіння»- вигукують п‘яні продавці насіння , що давно вже забродило
Твердолобі люди вдягнуті в шкіру свиней йдуть далі.
Лишать за собою стукіт слини по асфальтових венах, і кров ні в чому не винних.
Мільйони рухів під прозорою шкірою.
Здається, що от-от лусне нещасна бранка від незлічених крил сірих ворон.
Від стукоту посліду по кам‘яних дідусях, які сидять
з блаженними посмішками ,і посмішки ті
від лоскоту протягів з дірявих будинків,
пласких, як листоноші розмащені по епідермісу Борщагівки,
і як принесені ними листи з ніколи в нікуди.
Чуєш ,як вони розсипаються по темряві, своїм шелестом глушачи
цокання гігантського годинника.
На кожному з них одна єдина звістка:
Ніщо не змінюється в цьому сховищі
Притулку для тих хто проти того, щоб його зустріли.
