Від дикого мовчання, східного холоду, сліз у кишені, здогадок...Розмовляю з тобою...Я...
Так хочеться бути безмежно далеко. На іншій планеті сидіти й дивитись у небо, крізь зорі очі твої шукати... Без тебе...
Тисячі днів, мільйони секунд, кілометри доріг, відблиски спогадів, відсотки забутого...
І білий, прикрий сніг, і відголоски весен...
Я була людиною без снів і дійсних сліз, все здавалось поверхневим, прохідним... Кожна закоханість була мов вперше і назавжди... Я плакала, сміялася... І йшла далі... Летіла. І знову рай... І знову падала. І підіймалась.
І я підняла свої очі... А навпроти... Безмежність у твоїх очах...
А далі. Пусті слова... Обійми...Зимовий ранок... І сльози у моїх очах...Прощання... Двері... Сходи... І пуста квартира... І сон без снів казкових... Тиша...Ранок...Ніч...І твій дзвінок...Безглузді запитання... Мовчання... Тиша... Подив... І такі великі очі...
А потім були довгі роки... Без тебе...Листи... Мовчання... Чужі руки... Розставання...
А потім... Ми зустрілись... І друга, третя, сьома зустріч... Провалля...
P.S. (((Наші відносини обмежені існуванням іншої людини в твому серці; моїми емоціями; нестачею часу і небажанням пізнати мене...
Та незважаючи на все, ми приречені бути разом завжди...
