Коли потік світ і обличчя зіткані з хмар та пилу відчули, як світ скрапує по гумовим серцям стародавнього, то положення їх губ і носа лишились незмінними. Ніщо не викликало ніякого неспокою, навіть цей невпинний стукіт крапель ,схожий на те, як лускають нічні метелики, коли вип‘ють забагато рідкого світу.
М‘яке зелене світло останнього дня. Сопіння неповоротких водокрутів наповнених усім від коктейлю з рідких броньованих машин, до галасливих струмків лялькового театру. Сумні дерев‘яні вуста ляльки П‘єро. Дитячий садок ,що втратив форму. Діти - бульбашки породжені апаратом вуглекислого газування. З желейних дерев тонкими потічками течуть листочки. Добрий урожай для жовто-коричневої води, яка лишилась від садівника. Добрий урожай диктатур ,тепер розчиняє в собі тривкі тіні кривавих.
Усе скло перетворюється спершу на плівку, пливучи за течією і зліплюючись з чим завгодно, а вже потім тане. Лобове скло жовтої маршрутки обплело мені руку. Здається мала початись гроза. Але пам‘ять вже неслась від мене підкорюючись водоспаду ,що був утворений, чи то невеличким селищем ,чи то стадом корів, що підлітали за стікаючим пінним лопухом ,чи, що найпевніше, двома десятками коханців ,які ,вочевидь, святкували таким чином гідратацію, невтомно змінюючи частоти своїх вібрацій. Тож коли мала початись гроза, я вже не пам‘ятав. З двох округлих отворів в моїй голові витекли два перших ковтки молока для нових жителів темного океану під зеленим сонцем. Вуста зіткані з пилу та хмар утворили літеру «о» - подиву.
Незабаром розтанули хмари, а пил упав на воду і осів на дні темним мулом. Якраз в цей момент вода нарешті вгамувалась і дві темних гупі взялися за розмноження.
З‘явився іще один притулок після відправлення празького пенсіонера Йозефа в будинок для людей похилого віку 1989 року. Притулок для фотоальбому на дні, окресленому чотирма скляними пластинами. Електричному сонцю акваріуму вистачало заряду на три-чотири дня. М‘яке світло протягом цього часу омиватиме напіврозчинену ляльку. Половина її посмішки виглядає дещо моторошно.
