“Як мені набридло виганяти їх раз у раз із дому! Та скільки ж можна?! Постійно партачать!” Господарським оком глянув довкола, безпомилково вихоплюючи жахливі недоліки, котрих припустилась нова братія. “А здавалось, що ці – інакші! Доведеться все переробляти. Ну скільки ж вчити, пояснювати?! Ні, більше несила, не домовлятимуть з ними, геть з очей, щоб сліду не лишилось!” Він так довго шукав чудові кольори, віднайшов і дав їм найкращі фарби: свіжу смарагдову зелень, чудову чисту блакить, сяюче золото. “Як таке можна зіпсути?!” Його досконале естетичне почуття повставало супроти сірості та безпросвітності. Усе косо, криво, вбого. Крихти краси, фантазії та душі трапляються рідко і лише підкреслюють загальну ницість. Похитуючись, назустріч вибрів один, перегаром тупості смерділо від неголеного чоловіка напідпитку. “І з ким тут можна говорити? Яке мистецтво, яка жага прекрасного?! Невже їм подобається те, що вони будують?” З досади аж плюнув.
Заблискало-загуркотіло і линув дощ. Вони попідіймали голови до неба, радіючи довгоочікуваній воді. Злива продовжувалась багато днів. За тиждень ніхто вже не тішився, всі нарікали. Потоп в хаті – завжди лихо. Ось уже перехлюпує через вікна, нічого не вдієш, доведеться якось рятуватись по сусідах. А дощ періщить безугавно... Вже яку добу підряд. Стоять на горбку, найвище ж місце, хвилі підступають до горла, хтось схопився на плаваючі безвартісним сміттям меблі, стовбури; он напнутим бубоном черева світить втоплена коняка. А зверху ллє безперервно...
Навколо залишився лише синій безкрай у безлічі відтінків. Нагорі вже десь клаптиками прогляда мрійлива голубінь, та внизу ще грізними валами реве індиго. Океан бавиться самотньою тріскою корабля, як ситий кіт ледь живим мишеням.
“Ага, ось він! Спробую ще з ним поговорити. Виглядає наче розумним чоловіком, а ну ж цього разу облаштують все так, як треба”, - думав Господь, дивлячись на Ноя.
Мертві потворні коробки, сліпі діри вікон. Чорнобиль... “Знову і вкотре вони примудряються зафарбувати світ похмурою сірістю... Мені вже час, а вони хай малюють, що вміють”, - вирішив Він, покидаючи їх.
