1.
Даніель вже в котре входив у кам’яне підземелля. Повітря тут було насичене пилом і прихованою сирістю. Ще один день схожий на вчорашній і так само безцільний. Серце Даніеля стискалося від думки, що він чогось не зробив, що йому забракло терпіння. Та думка нависла на струнах його свідомості, і він щодня зганяв її пірнаючи у штучний світ чужих життів пізнаних ним з книг та віртуальної реальності комп’ютерних ігор.
Крокуючи в метро хвилі хаосу тисли на його мозок, ослаблений буденними переживаннями. В душі Даніеля росло і вкорінювалося бажання забутись. Двері зачинилися зі швидкістю гільйотини, він сів на лаву, його обличчя бліде з лунатичними обідками під очима, не виражало емоцій.
Напроти сиділо живе створіння жіночої статі, яке дивилося перед себе і вразило його...
Лігши у ліжко він уже не сподівався швидко заснути: кожну ніч його мучило безсоння і він розмовляв уві сні, згадуючи минулий день, який помирав разом із його надіями.
...Не зручно було дивитися на її красу і пишні форми, подаровані татом з мамою, у громадському місці. Вона слухала музику в навушниках так голосно, що було чути всім навколо – це був шокуюючий рок Мерліна Менсона і плавний дисбаланс SOAD. Мужики пускаючи слину дивилися як вона їсть морозиво, як вправно працює язичком, як видихає “морозний подих” своїми мокрими губами, як змішує помаду і білий пломбір. Вона була дивною не тільки через те, бо в її очах з розширеними зіницями був своєрідний хромований блиск, як у дівчаток коли вони радіють або сердяться і той блиск був зовсім не природний, а створенний з субстанції її мрій і ейфорії насолоди...
Нарешті Морфей схопив Даніеля в свої теплі обійми і він заснув міцним сном, вперше за кілька днів. Психічне стомлення відключило його нервову систему, дозволивши йому розслабитись і відпочити.
Вночі його тіло проймала коротка конвульсія – так знімалася напруга, він ніби струшував з себе все, що начіплялося на нього за день.
Прокинувшись Даніель любив розповідати те, що йому наснилося сусіду по кімнаті, який, як не дивно, розумів його. Вони часто говорили вночі між собою на різні теми.
Наприклад про філософію, як треба ставитись до життя, про комп’ютерні ігри і звичайно про дівчат. Темнота багато чого затуляє, не побачиш, як ховають очі, або червоніють, тому можна говорити відверто, можна довіритись людині. А проговорившись не соромитись – мало чого прийде в голову на сон грядущий. Сусід розповідав йому про свою одногрупницю Альону, яка вона незвичайна і як розуміє його, вона часто приходила до нього в кімнату, щоб повчити англійську, або вирішувати математику. Артемону це дуже подобалось і він розповідав як вони сидячи за одним столом торкалися ногами.
- Я відчув як доторкнувся своїм стегном до її стегна, а вона не відреагувала, ніби нічого незвичного, - смакував Артемон.
- Можа нога заніміла, - посміхнувся Даніель.
- Не думаю, її обличчя, волосся було так поряд, а її запах! – насолоджувався Артемон.
- Запах справжньої блондинки, але знаєш, мені здається, що вона приходить до тебе лише, щоб ти їй допомогав із завданнями.
- Ну і що, -образився Артемон, - хіба друзі не можуть допомогати один одному?
- Дружба між чоловіком і жінкою – питання спірне. Коли вона тебе сприймає як друга, то не сприймає як хлопця.
- Що ж робити?
- Треба її перевірити, поставити в таку ситуацію, коли б вона показала своє справжнє обличчя.
Питань було надто багато, а відповідей замало. До того ж йому просто добре поруч із симпатичною одногрупницею, навіть якщо вона його використовує. Врешті решт і він і вона отримували те, що хотіли. І так буде доти поки хтось із них не захоче більшого.
Сьогодні Артемон прийшов раніше з пар, хотів приготувати супу, а як прийде Альона, то може пригостити її, проявити піклування. Мама передала йому баночку з консервованим гусячим м’ясом. Він обчистив декілька картошин, помив їх, зробив заправку зі смаженої цибульки та моркви, обсмажив м’ясця і, як картопля розкипіла, закинув те все у маленьку каструльку.
Виявилось, що в засмажці було надто багато жиру і на поверхні свіжезготованого супу плавала товста плівочка. Це звичайно був прорахунок, але їсти можна було.
- Дуже смачно, дякую,- мовила Альона, спробувавши, - але всього я не з’їм.
- Нічо страшного, відстав - я потім доїм.
Артемонові згадались шкільні роки, коли йому подобалась однокласниця Лєна. Колись на екскурсїї в Славяногірську вони їли морозиво і вона запропонувала доїсти своє яблучне морозиво. Це було круто – морозиво з її власним присмаком.
Альона – Лєна, обидві блондинки, все ж закони діалектики діють і все розвивається циклічно, новий період життя – новий виток спіралі, новий рівень. Поступаючи до інституту Артемон вірив, що в його житті все зміниться, з’явиться купа друзів, він знайде собі дівчину, все буде по-новому. Так частково і сталося, але старі проблеми нікуди не зникли. Він намагався сховатися від них в книгах. Але і вони не давали відповіді на всі питання.
Натупного дня Артемон прийшов з пар без настрою, бо бачив (і це не вперше) як його подруга цілується при зустрічі з однокурсником Ромкою, в якого понтів більше, ніж мозку. Потім впав на ліжко і почав копирсатися у власних думках.
“Вона з ним мабуть шариться по клубам, він же харківський, може собі таке дозволити, я їй потрібен, щоб робити завдання і не більше.
Цей мальчік – погуляти,
цей мальчік – робить домашні завдання,
цей мальчік – закохатися...
От су... “
Хід думок збили Даніель і ціла бригада хлопців, які завалили в кімнату.
- Ну шо підеш знами в ігровуху, - спитав Даніель
- Нема бажання.
- Ну давай, порубаємся в Star Craft, чого ти будеш тут сидіти над своїми книжками.
- Ні хлопці, сьогодні не можу, на завтра доповідь треба підготувати.
Хлопці подивились на нього осуджуючим поглядом, типу “як можна бути таким відлюдьком” і пішли.
Ось він і залишився один, на самоті із собою.
Сьогодні в бібліотеці дістав класну книгу – біографії відомих економістів від Адама Сміта до Карла Маркса.
Цю ніч він проведе з нею.
(Далі буде...)
