Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51586
Рецензій: 96021

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 13809, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.117.138.170')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Я тебе не чую (продовження)

© Саніна Аня, 02-02-2009
Вона сказала: «У мене було достатньо коханців, щоб не пам’ятати їхніх імен, і достатньо чоловіків, імена яких мені не забути ніколи». Гарно сказала, так. Правда, думаю, вичитала з якоїсь із своїх книжок, з цих – з трояндами на обкладинці.
Я спитав її, переминаючись з ноги на ногу:
-  А моє ім’я ти будеш пам’ятати?
- Я буду пам’ятати твоє прізвище.

У метро задуха.
Підозрюю, що Новочеркаський проспект знаходиться на Новочеркаській.
Я дихаю на скло і малюю першу літеру свого прізвища– Зе. Або трійку.
Я малюю собі трійку в чверті, з фізики, за те, що давав списувати своєму найкращому другу, який виросте і запропонує одній особі своє прізвище, хоча моє виглядало би з іменем Олена набагато краще.
Олена Зе.
Я малюю трійку фактів: я молодий, я вмію говорити як Дональд, я більше нічого не умію.
Трійку лідерів: світле, темне та коньяк.
Я їду в третьому вагоні, що за рахунком чомусь п’ятий, і забиваю голову якоюсь чухнею.

Володю про свій приїзд я попередив. Але ось як спілкуватися з ним, я й гадки не мав, але головне – про що?
Я витягнув губи у трубочку, потім розтягнув у посмішці, ніби розминався, і уявив собі сумного лисіючого вже чоловіка з вусами літнього шнауцера. Це ніби -  Володя. Потім уявив білявого худющого типа з рюкзачем – це ніби я. І ось ми стоїмо один напроти одного, дядько напроти племінника:

- Привіт! (я чітко виговорюю слова)
-Привіт.
- Як справи? (я ретельно проговорюю, голосно)
- Добре.
- Як ти? (я відчуваю себе рибою)
- Погано.
- А я приїхав. (великою рибою, можливо сьомгою)
-Добре.

У мене в рюкзаку домашня ковбаса. Мама передала. І светр, якщо погода зіпсується.

- Мама ковбасу передала. Смачну!
- Дякую. Як вона?
- Нормально. Я шматочок, правда, відрізав.
- Мама.
- А-а. Добре. Вітання передає.
- Ага. А ти чого приїхав?
- Просто так.
- Добре. Чайник піду ставлю.

Так, він обов’язково так скаже! І я зрозумію, що Володя мені радий. І відразу ж обійму його.



На Новочеркаському ранок. Я шукаю номер 27, будівлю 1.

Я йду легким кроком і співаю в глибині душі гучні маршеподібні пісні.
Початок вересня мене не лякає.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ==, 10-12-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Роман RemiK Котик, 02-02-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.030459880828857 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати