|
|
| Авторів: |
1538 |
| Творів: |
24116 |
| Рецензій: |
47933 |
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 13809, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '38.107.191.115') Ответ MySQL:
1062 Duplicate entry '3589544' for key 1
|
| 
Художні твори
Проза
Авторська проза
|
|
|
| © Саніна Аня, 02-02-2009 |
Вона сказала: «У мене було достатньо коханців, щоб не пам’ятати їхніх імен, і достатньо чоловіків, імена яких мені не забути ніколи». Гарно сказала, так. Правда, думаю, вичитала з якоїсь із своїх книжок, з цих – з трояндами на обкладинці.
Я спитав її, переминаючись з ноги на ногу:
- А моє ім’я ти будеш пам’ятати?
- Я буду пам’ятати твоє прізвище.
У метро задуха.
Підозрюю, що Новочеркаський проспект знаходиться на Новочеркаській.
Я дихаю на скло і малюю першу літеру свого прізвища– Зе. Або трійку.
Я малюю собі трійку в чверті, з фізики, за те, що давав списувати своєму найкращому другу, який виросте і запропонує одній особі своє прізвище, хоча моє виглядало би з іменем Олена набагато краще.
Олена Зе.
Я малюю трійку фактів: я молодий, я вмію говорити як Дональд, я більше нічого не умію.
Трійку лідерів: світле, темне та коньяк.
Я їду в третьому вагоні, що за рахунком чомусь п’ятий, і забиваю голову якоюсь чухнею.
Володю про свій приїзд я попередив. Але ось як спілкуватися з ним, я й гадки не мав, але головне – про що?
Я витягнув губи у трубочку, потім розтягнув у посмішці, ніби розминався, і уявив собі сумного лисіючого вже чоловіка з вусами літнього шнауцера. Це ніби - Володя. Потім уявив білявого худющого типа з рюкзачем – це ніби я. І ось ми стоїмо один напроти одного, дядько напроти племінника:
- Привіт! (я чітко виговорюю слова)
-Привіт.
- Як справи? (я ретельно проговорюю, голосно)
- Добре.
- Як ти? (я відчуваю себе рибою)
- Погано.
- А я приїхав. (великою рибою, можливо сьомгою)
-Добре.
У мене в рюкзаку домашня ковбаса. Мама передала. І светр, якщо погода зіпсується.
- Мама ковбасу передала. Смачну!
- Дякую. Як вона?
- Нормально. Я шматочок, правда, відрізав.
- Мама.
- А-а. Добре. Вітання передає.
- Ага. А ти чого приїхав?
- Просто так.
- Добре. Чайник піду ставлю.
Так, він обов’язково так скаже! І я зрозумію, що Володя мені радий. І відразу ж обійму його.
На Новочеркаському ранок. Я шукаю номер 27, будівлю 1.
Я йду легким кроком і співаю в глибині душі гучні маршеподібні пісні.
Початок вересня мене не лякає.
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
