Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46476
Рецензій: 90675

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містерія

Безголовий султан (Частина 3)

© Олег Derim, 30-01-2009
Коли султан відчинив скриньку, то побачив там, заввишки хіба з мигдаль, у жалюгідному лахмітті юнака, який їв хліб та пив воду з горняток в шухлядці.

– Хто ти такий? – спитав султан.

Юнак ворушив губами, та голос його був такий тихий, що не було чути навіть шелесту.

Султан обережно взяв скриньку й власноруч поніс її до себе. “Мабуть, якщо добре його годувати, то загадковий мешканець скриньки зміцніє і матиме сили казати гучніше, а там хтозна які дива він розповість”, – міркував султан. Він сам вичавлював сік з винограду та відщипував шматочки фініків для юнака. “Ляльці”, як прозвали юнака заздрісні жінки гарему, щодня у палаці грали найсолодшу музику, а придворний кравець пошив новий, з шовку та золота халат, який ледве можна було натягнути на палець. І хоча такому майстерному виробу дивувався ввесь палац, але юнак вже не мав у ньому потреби – несподівано, чи то через їжу, чи то через гарний догляд, юнак почав щодня зростати. Десь днів зо два його вже можна було почути, і султан ні на мить не відступав від нього. Везир теж іноді підходив послухати оповідувані юнаком дивні історії, але зміст їхній жахав мудрого радника. Хоч як він намагався відволікти султана, той і чути не хотів про інші розваги чи навіть справи.

За два тижні юнак сягнув звичайних людських розмірів і більше не зростав. Натомість почав радити султану в усіх державних справах, а той слухався. Запанував у державі безлад – де й поділася та справедливість, що нею так пишався султан: добрих зневажали, а злих винагороджали; ницих звеличували, а славетних ганьбили; марнотратам віддавали накопичене ощадливими.

Плакав тихенько у своїй палаті везир – шкода йому було країну, що її занапастив його пан; шкода йому було свого пана, бо змовлявся вже проти султана гарем…”


Тут караманець замовк.

– А далі? Що було далі? – нетерпляче питали купці.

– Невже ви не знаєте цієї казки? – здивувався прочанин. – Тож ви, справді, не візьмете з мене проїздне?

– Ні! – одностайно вигукнули всі.

– Добре. Та, все ж, ви знаєте закінчення історії. Ось ти,– звернувся він до наймолодшого з купців, – хоч ти ще й безбородий, але ж розумієш, що буває, коли гарем повстає проти свого господаря?

– Авжеж. Одного ранку правителя знаходять вбитим у власному ліжку, а всім оголошують, що він помер від давньої хвороби.

– У ніч смерті султана на нiчній варті стояли віддані гарему яничари, – схвально кивнув караманець. – А ось ти, – він звернувся до іншого купця, – хіба ти гадаєш, що такі написи на таких скриньках не справджуються?

– Без сумніву, справджуються! – впевнено сказав купець, відтак трошки поміркував й спитав, – Отже, султана знайшли у ліжку безголовим?

– Тільки крови було небагато, бо відітнули її з небіжчика, – продовжив прочанин. – А хіба ти, найстаріший та наймудріший з купців, – звернувся він до сивобородого очільника каравану, – не здогадуєшся, хто міг так спаплюжити тіло бідолашного володаря?

– Здогадуюсь, – повільно відповів старий, – це був той злий дух-юнак, якого, вочевидь, послав сам Диявол помститися на султані за страчених злочинців.

– Юнак відтяв і викрав голову султана, а далі його вже ніхто не бачив. Як і палаца, бо той зруйнувався того ж дня, – караманець зупинився, – Я ж казав, що ви знали закінчення історії, і самі тільки-но це довели.

– Стривай! – не вгавали купці, – Ким був той юнак? Нащо йому була потрібна голова султана?

– Стуліть пельки! – гримнув на них очільник каравану і звернувся до караманця, – У кожної казки має бути повчальна суть. Єдину рибу, що я виловив з мутної річки твого оповідання – це усім відома пересторога щодо привабливих юнаків, але цього надто мало, щоби оплатити твій проїзд з нами. Але вже як пообіцяли, то нічого не поробиш. Пропоную тобі таке – доведи до завершення казку, і якщо вона нам сподобається, то ми виконаємо будь-яке розумне (!) твоє бажання, якщо ж ні, то ти мусиш заплатити проїздне. Ну як? – без великої надії спитав старий.

– Згода, – спокійно відповів караманець. – Поясню казку як зможу. Отже, палац у казці – це тіло людини, а султан – це те, з чим людина себе ототожнює, те “я” всередині нас.

– А везир хто такий? Гість? – насмішкувато спитав хтось з купців.

– Це те, чого, на жаль, немає в тебе, мій допитливий друже, це – людська мудрість або, як каже простолюд, здоровий глузд. Це він застерігає людину від копирсання в собі, від блукання у невідомих навіть йому закапелках свого розуму, від зустрічі там з …

– Тим юнаком. Хто ж він? – спитав його наймолодший з купців.

– Це – віра в Бога. У кожного вона є. І мало не кожний утримує її на хлібі обов’язкових молитов та на воді посту. Та якщо в скрутну годину людина звернеться до неї і почне молитися часто й щиро, почне думати про Творця, спілкуватися з побожними людьми, читати святі книги – тобто плекати в собі віру, то вона зросте й не залишить у людині нічого крім себе. Вчинки наверненого здаватимуться божевіллям, а він сам – навіженим.

– А чим тоді був у казці гарем? – поцікавився знову хтось.

– Це – дев’яносто дев’ять людських гріхів. Коли віруєш, то в них немає влади над тобою, тож вони нацьковують своїх яничар-наслідки минулого безбожного життя. І руйнується людина, загибає вона, загибає палац її духа – тіло. Лише голову – душу її – неушкодженою забирає віра із собою до Бога… Ось, власне, і вся суть казки. А напис на скриньці ви тепер і самі можете перекласти.

– Так, – відгукнувся безбородий купець, – “Відчиниш – матимеш щастя, матимеш щастя – наложиш головою” означає “увіруєш – себе погубиш, себе погубиш – душу врятуєш”.

– Слушно, – посміхнувся караманець, – Ну як?

– Яке твоє бажання? – спитав очільник каравану.

– Хочу, щоби не один я проїхав без проїздного, але й всі інші прочане. Це розумне бажання?

– Розумне й справедливе, – відповів старий.

Кінець

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

вітер зі сходу

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олексій Тимошенко, 03-02-2009

самі придумали?

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© В:тал:й, 01-02-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 31-01-2009

Засумнівався...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Цибенко, 30-01-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Silverwolf, 30-01-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Залєвський Петро, 30-01-2009

Perfect

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Костенко Олександр, 30-01-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89510416984558 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …