Вийшла у світ перша книга творів Володимира Вакуленка-К. «Монограмота». Книга ця, мабуть, очікувана для багатьох людей, але наклад такий малий, що ви не побачите її на полицях книгарень. У пілотному примірнику зазначено: «Розповсюджується безкоштовно і тілько друзям». Щоправда, потім ця фраза зникла, що дає надію на краще.
Як і слід було сподіватись, «Монограмота» є дітищем аматорської студії «ВКВ» - може, тому, що надто концептуальна для того, щоб довірити її рамкам офіційного книговидання, а може, тому, що автор, зайнятий пошуками коштів на численні проекти, зовсім не має часу на себе.
Справді, й оформлення, і змістове наповнення «Монограмоти» вкладається в оптимістичну концепцію – незважаючи на те, що картина буття у поета далеко не ідилічна. Починаючи від обкладинки з лампочкою Ілліча й закінчуючи ремаркою «Антикризовий самвидав» у кінці, книга є своєрідним lux in tenebris у нашій сучасній літературі. Її існування покликане зробити світ якщо не кращим, то вже точно яскравішим навіть у своїх крайнощах, небайдужим до людини і людину – небайдужою до нього.
На якихсь сорока сторінках книги вмістилося чимало оригінальних творів автора та його перекладів із російської. Відповідно, власні твори складають першу частину, а переклади – другу.
Першу частину «Онлайн» Володимир Вакуленко-К. скромно робить меншою, ніж другу. До неї ввійшли лише декілька добре знайомих з Інтернету творів. Однак добірка не є просто паперовим варіантом Інтернет-публікації. Під назвою розуміється хіба що глобальний зв'язок автора з усім сущим, причетність і небайдужість, якої він намагається навчити інших. А самі тексти, зібрані в «Онлайні», разом утворюють далеко краще, ніж у свідомості їх автора, збалансовану єдність стихійної радості буття («Весна форевер», «Бог проїздом»), нищівної соціальної критики («9.11», «Ера Джахаду», «Ніхто не забутий…»), роздумів про власне місце у житті й у літературі («Лоботомія», «Ліґатура», «Инше»). Таким чином, перед нами – поетична біографія чи (само)критична поема, а може, й маніфест – недарма частину відкриває саме «Ліґатура», де автор висловлює палку ненависть до всього попсового, лицемірного, меркантильного.
Справедливості ради слід зазначити, що образ ліричного героя у збірці аж ніяк не лаковано-ідеальний. Скоріше навпаки – автор із його поколінням не боїться залишитися в пам’яті «прим’ятою м’ятою, літрами, матами». Це взагалі властивість поета – говорити про свої й чужі вади відверто, ніби граючи на випередження з тими, хто полюбляє в кулуарах критикувати на всі лади аморальність, алкоголізм, шизофренічну плутаність і манію величі в нашому поетичному колі. Вакуленко-К. ці болячки сприймає як сумну даність, сам не відхрещуючись від їх впливу (у «Форумному щоденнику алкоголіка», у спілкуванні на літресурсах і в побуті).
Якщо в ідейному плані книги переважає моно – вперта прокламація свободи, творчості, щирості, – то стилістика її, безперечно, стереофонічна, адже тут і римована поезія, й верлібри, і поезія в прозі, й навіть пісенні тексти. Автор досконало використовує метафору (мовлення аж перенасичене змістами, що накладаються один на один, роблячи в результаті деякі місця майже невідчитуваними), майстерно володіє римою, урізноманітнює лексичний запас, щедро наповнюючи його сленгом і неологізмами, робить сміливі і зазвичай вдалі експерименти у царині звукопису, завдяки яким настирливі алітерації довго залишаються в пам’яті. Рядки рясніють живими, влучними образами, деякі з них – справжні перлини («алітерація алкогольних спогадів», «учора літо різало вени», «грім вигрібав кігтями собі рів», «сонце присіло… надвечір у позу лотоса»). Проте це ще не поріг можливостей автора – його поезія є динамічним явищем, вона від разу до разу переглядається, вдосконалюється, відчищається від словесної руди.
Залишилося згадати про переклади, яким присвячено більш як дві третини «Монограмоти» - всі вони зібрані в розділ «Мультисесія». Кинувши оком на список перекладених, можна помітити певну духовну спільність між ними й самим автором. Серед сучасників це – «лівоеротична анархістка» О. Заславська, панк М. Кабір, неприкаяний В. Клен, дивакувато-оригінальний С. Бєльський. Окремо стоять пісенні тексти Є. Лєтова та Я. Дягілєвої, які були знаковими особистостями в російській андерграундній панк-рок-культурі. Загалом усі ці люди, разом із самим В. Вакуленком-К., прекрасно вписуються в лейбл книги: «АНархічна ДЕРжава GROUND» - навряд чи породженим політичними переконаннями автора, але, безсумнівно, співзвучним із його вимогами свободи в громадянському житті та слововияві. Не всі переклади В. Вакуленка-К. є повністю мистецьки досконалими, але дійсно талановито опрацьовано тексти Кабіра, Бєльського, Заславської. Остання вже «апробувала» вміщений тут переклад на фестивалі у Берліні.
