Чет сидить в темному кутку Палацу культури і хлище з фляги коньяк. Поруч гримає музика, бігають якісь діти в химерних вбраннях, квокчуть занепокоєні мамки, іноді спалахують якісь суперечки. Чет дивиться на все це з ненавистю, аж зубами скрегоче. Потім підхоплюється і біжить геть. Вискакує на поріг Палацу, дістає цигарку, нервово підпалює, глибоко затягується. Ще і ще. Аж нарешті попускає. Зітхає з полегшенням.
- Чете! Привіт! Що ти тут в біса робиш? – до нього підбігає кремезний дядько в шубі, регоче, лізе обніматися, цілує в щоку. Здається, Чет йому теж радий.
- Привіт, Сірий.
- От вже де не чекав тебе побачити, так це на звітному концерті самодіяльності! Вбили когось, чи що? – гримить дядько.
- Ні, я тепер про культуру пишу. – каже Чет і спльовує з такою люттю, наче стріляє у найбільшого свого ворога.
- Що? Про культуру? Бу-га-га! – чоловік ледь не лускає від реготу, б'є Чета по плечу, потім в груди. – Про культуру? – чоловік не може зупинитися, все регоче і регоче, як божевільний. Чет напружено посміхається.
- Про культуру, про культуру. – затягується з такою силою, що аж фільтр прихоплює, кидає недопалок в сніг.
- Як таке могло статися? Ти ж кримінальний журналіст! Яка, в дупу, культура? – хитає головою чоловік.
- Та могло.
- Ти що, сам пішов? Тіпа, щоб дівок знімати? – питає чоловік і регоче.
- Я що, схожий на ідіота? Я дівок можу і без культури зняти!
- Тоді чого?
- Керівництво наказало.
- Навіщо?
- Нас же німці купили. Поставили свого керувати. Тобто він наш, але як поліцай. Суко підлабузне. Все по якимось семінарам їздить. Раз приїхав і каже, що журналістам час від часу треба змінювати профіль.
- Якого біса?
- Ну, каже, американці вирахували, що якщо журналіст багато років пише про одну галузь, то в нього замилюється око і він перестає бути ефективним. То раз на п’ять-сім років журналістам треба змінювати профіль. Ось мене і погнали з криміналу, на якому я десять років сидів, наказали писати про культуру.
- Це капець! – каже чоловік киває головою, а потім знову починає реготати.
- Та не регочи ти! Зараз шпаківню перевірю! – грозить Чет, але зовсім без агресії.
- І що оце, про самодіяльність пишеш?
- Ага, про неї. А ще всі ці провінційні театри з їх закомплексованими зірками, пиздануті на всю голову музейні робітники, художники-алкоголіки, йобані клуби авторської пісні з гітарними імпотентами, молодіжна субкультура, яка курить стільки трави і так багато розмовляє про свою крутість, що за всім цим не встигає навчитися ані грати, ані співати. Оцей весь культур-мультур, пихатий і безсилий мені доводиться тепер описувати!
- Слухай, ти ж був кращий кримінальний журналіст.
- Не сип сіль на рану. – Чет кривиться і підбирає плечі. Він трохи змерз, бо ж вийшов на вулицю без куртки, яка висить в гардеробі.
- Ладно, пішли до буфету, там я тебе полікую. – каже чоловік.
Йдуть до буфету, він на другому поверсі. Піднімаються сходами.
- А ти як?
- Та нормально. Пішов з прокуратури, як знаєш. Тепер бізнесом займаюся. Кручуся.
- Так по шубі дивлюся, що непогано.
- Ага, три тисячі баксів коштує, шубка.
- Круто.
- Красуне, а ну давай нам по сто п'ятдесят коньяку і шоколадку. Треба діяча культури реанімувати. – чоловік замовляє буфетниці і регоче.
- Ладно я тут, а ти чого? – питає Чет.
- А по оцім справам. – каже чоловік, ліву долоню склав у трубку, а правою по ній хлопає. І посміхається на всю ширину свого немалого роту.
- Бляха-муха! Тут же діти! Ти хоч не педофіл?
- Тю, в мене своїх дітей троє! Я тут одну бабу спопашив, вона тут кружок один веде. Ох і солодка тьолка! Давно уже в мене такої не було! Сам мед! – чоловік посміхається і облизує свої вареникуваті губи. – Буває, що по шість разів за ніч бурюкаємося! Краще віагри діє! Давай! – піднімає келих з коньяком. – За баб та їх ненаситні губки! – регоче і виливає коньяк до роту. Управляється у два ковтки. Чет цідить дрібніше, але теж випиває все. Відламує шматок шоколаду і закусує.
- А ти що? Є баба якась солодка? – питає чоловік.
- Слухай, яка баба, як тут про цю грьобану культуру писати! Єбальні танці! Тільки дратуюся та бухаю!
- А чого ти погодився? Пішов би! Ти ж найкращій в місті кримінальний журналіст! Ти ж таку статтю можеш написати! Навіщо тобі ті німці?
- Куди йти? Вони ж прийшли і зразу всі інші газети передушили демпінгом. Самі залишилися. Все, немає в місті більше газет. Було три, а зараз одна. То йти нікуди. Ось тому і тримають за яйця.
- А-а. Платять хоч нормально?
- Та платять непогано, тільки то гівняні гроші. Краще, як раніше б було, щоб грошей небагато, зате воля. А тут, як в концтаборі. Не зітхнути, не перднути! Фашисти кляті!
- Красуне, ще по сто п'ятдесят! – кричить чоловік. – Так ви б їм партизанський рух...
Чет зненацька притискає палець до рота, показує мовчати, сам ховає свій пластмасовий стакан. Чоловік здивовано дивиться на ці дивацтва. До них підходить молодий хлопець з фотоапаратом.
- О, Чете, ти тут. А я тебе всюди шукаю.
- Та оце беру інтерв'ю у організатора фестивалю. Деякі деталі уточнюю. – каже Чет з серйозною мар мизою. Вже тримаю в руках записник і щось туди ручкою тицяє.
- То сфотографувати експерта? – питає хлопець.
- Ні, не треба. Краще йди в зал, там зараз будуть цікаві колективи виступати. Їх сфотографуй. – каже Чет. У цей момент буфетниця ставить два стакани з коньяком. Чет посміхається.
- Ну ви Сергій Леонідович і п'єте! По дві порції відразу! – у захопленні крутить головою.
- А що нам? Фестиваль вийшов, можна тепер і відсвяткувати. Будеш? – звертається знайомий до фотографа. – А то твій колега – киває у бік Чета. - не хоче мені компанію скласти.
- Ні! Ні! Що ви? Я ж на роботі! – перелякано відповідає фотограф. – Я піду в зал.
- Добре, там зустрінемося. – каже Чет. І дивиться, як хлопець уходить.
- Що це було? – питає чоловік.
- Німецький порядок.
- Що за вистава?
- У нас же зараз стукають один на одного. План є, по два доноси в місяць. Якщо не пишеш, значить не бажаєш приймати участь в оздоровленні внутрішнього життя колективу, то преміє тобі не буде.
- Серйозно?
- Серйозно. Ось чому я тут дурником прикидався? Бо якщо побачив би він, що я коньяк п'ю, то доніс би. А мені потім Кох би в голову їбав.
- Хто?
- Кох. Головний редактор наш, якого німці поставили. Ми його звемо гауляйтер України Ерік Кох, або просто Кох. Сука фашистська.
- І що, всі доносять?
- Всі, як миленькі!
- У вас же така редакція дружня була! Нормальні пацани.
- Так від тої редакції залишися хуй та ніхуя. Я і ще парочка в технічних службах. Інших Кох розігнав.
- За що?
- За непрофесійне відношення до професії! А насправді тому, що голова у людей була на плечах, мали вони свою думку і дупу не лизали. З такими йому виявилося працювати незручно, так він їх вигнав, а понабирав молодь, шибздиків всяких, які на нього дивляться, як на бога і все виконують, щоб не сказав. Доносити – слухаємось! Пишуть, аж дим йде! Ось і він же, напише, що ото застав мене в буфеті. Вони про все пишуть!
- Йо! Оце життя!
- Ага. Я ото зараз дідуся свого згадую. Він в партизанах був, казав, що сімох німців за війну поклав. Як я йому заздрю! Як би я хотів цих німців теж вбити і поліцая їхнього, Коха! – Чет аж зубами скрипить.
- Ладно, давай вип'ємо за звільнення від фашистської неволі.
- Ага, давай. Гітлер – капут!
Випивають, жують шоколад.
- Слухай, як хочеш, то приходь до мене. – пропонує знайомий. - Ти ж пацан розумний, нормальний. У мене на фірмі робота завжди є.
- Дякую. Може і прийду. Як допечуть мене всі ці таборові порядки, то може і прийду. А тепер пішов в зал. Працювати.
Чет залишає гроші.
- Та що ти! Я ж пригощаю! – каже знайомий.
- Ти знаєш, Чет Загорулько ніколи за чужі не п'є. – каже Чет і гроші таки залишає.
Спускається в зал. Там виступають колективи самодіяльності. Здебільшого танцювальні. Чет нічого не розуміє у танцях, то зосереджується на дівчатках. Особливо коли якісь латиноамериканські танці, то дівчата у більш ніж відкритих сукнях, усі довгоногі, з такими привабливими дупками, у деяких і цицьки вже досить дорослі. Ну і свіжі ж усі, як травневі троянди. І розпалені танцями. Так матляють своїми задками, що можна було добре розгледіти маленькі і спокусливі сідниці. "Ах ви ж мої хороші!", Чет завжди так думав, коли бачив гарненьких дівчат. Подивився якісь латинській танок, а потім на сцену вийшла малеча.
Підійшов фотограф.
- Я все відзнімкував. Ще потрібен?
Чет хотів його помучати, залишити ще, але згадав про флягу у внутрішній кишені.
- Ні, можеш йти.
- Дякую. – фотограф ледь не вклонився Чету і побіг. Він же його зневажає, вважає, що Чет то релікт, уламок колишнього ладу, не професіонал, а п'яниця, який невідомо як залишився у новій редакції. Ідіоти! Та що вони розуміються в журналістиці! Хіба вони могли вичавити з читача сльозу, хіба могли спровокувати зливу обурених дзвінків? Ні! Вони писали тихо та гладенько, що не зачепишся! І їх статті забувалися відразу після прочитання. Їх прізвища ніхто не знав! А ось Чета Загорулька досі пам'ятали, бо він же був зірка! Був і залишається, якби Кох не знущався над ним.
Чет дістає флягу, робить ковток. Потім дивиться, що у нього стоїть. Це ті танці, точніше танцівниці. А ще знайомий розповів про свої успіхи з жінками. Ну і у Чета вже два місяці нікого не було. То організм потроху вирував. Добре, хоч у залі темно, ніхто не зверне увагу на стоячий член культурного оглядача єдиної міської газети. Культурного оглядача! Гірше тільки підором бути! – думає Чет.
Робить черговий ковток, щоб хоч трохи заспокоїтися.
- Сподіваюсь, що це в тебе не сік? – зненацька питає хтось ліворуч. Чет ледь не подавився від питання, настільки воно було несподіване. А ще голос. Такий голос! Повернув голову і побачив поруч худеньку білявку з гострими плечима. Вона (це була Міра, але ж Чет не був ще з нею знайомий), щиро посміхалася.
- То сік, чи ні?
- Коньяк.
- Можна трохи?
- Звичайно.
Чет протягує їй флягу і все придивляється. Жартує вона чи дійсно пригубить коньяк. Це ж не сітро, дівчинко! Але вона робить такий ковток, що відразу викликає у Чета повагу. А коли ще починає задоволено гурчати, то Чет і зовсім у захваті.
- Та ти справжня королева! Як тебе звати?
- Міра.
- Що за ім'я таке? Жидівське, чи що?
- Не знаю. Мене так в дитбудинку назвали.
- Ти що, сирота?
- Ну, не справжня. Батьки випивали, їх позбавили прав і мене в дитбудинок. Та як документів у мене не було, то як захотіли, так і назвали. Ось і стала Мірою.
- А мене звати Чет.
- Приємно познайомитися.
Вона сказала це так спокійно, наче їй кожен день зустрічалися хлопці з ім'ям Чет. Зазвичай, всі починали питати, що за ім'я таке, Чет розповідав свою історію, починалась розмова, а ця білявка сиділа і дивилася на сцену. Тільки зараз Чет помітив, що дівчина була досить незвично одягнута. Якесь трико.
- Ти що, теж виступаєш?
- Так, але пізніше.
- Якийсь танок?
- Ні, акробатичний етюд.
- Ти акробатка?
- Ну так, намагаюсь.
З цього моменту серце Чета було скорене. Чет дуже любив незвичних жінок, бо й себе мав за незвичну, в сенсі непересічну людину. Серед його пасій були бандуристка, танцівниця зі стрип-клубу, студентка з педуніверситету, яка знала фарсі, центрова з баскетбольної команди (2,1 метра заввишки), а також поетеса. Що правда, остання творила вірші лише напідпитку, але тоді вже просто випромінювала риму за римою. А потім одружилася на мерчандайзері (Чет так і не зрозумів, що це за херня), закодувалася і народила вже двох дитинчат.
- Акробатка. Це круто. – Чет не приховував свого захоплення.
Вона посміхнулася. Маленькі зморшки, майже павутиння біля очей. Гострий носик, білі щоки, тонкі губи, така чуттєва шия, і білі, дрібні кучери, наче розсип срібних монет. Чет відчув, що в нього вже стоїть так, що штани ось-ось луснуть. Він підсідає до неї і шепоче на вушко.
- Слухай, я з іншою планети, пішли покажу тобі свій космічний корабель.
- Що?
Міра дивиться на Чета з подивом. Він ледь стримує себе, щоб не полізти цілуватися. Він хоче її тут і зараз, хоче увійти в неї. Важко дихає.
- Це я залицяюся. Хочу ближче познайомитися з дівчиною, яка мало того, що так може пити коньяк, так ще й і акробатка.
Чет на секунду уявляє, що акробатка може витворяти у ліжку, і розуміє, що закохався, як дурень. Дівчина посміхається.
- То я можу розраховувати на вашу милість? – питає Чет.
- Добре, якось зустрінемося. Я пішла готуватися.
- Тільки не впади на глядачів. – не дуже дотепно жартує Чет.
- Їх так мало, то великих жертв не буде.
- А коли виступаєш? – питає її Чет.
- За півгодини.
Вона пішла, Чет дивився їй у слід. Тонка талія, а ноги, які ноги! Чет подумав, що ті ноги дуже добре б було пройти поцілунками аж до самої цариці ночі, що дарить задоволення. Чет був п’яний, то думав якимись поетично-еротичними образами. Забув про усі танці, уявляв Міру, її невеличкі груди, такі грайливі і призовні. Чет аж закриває очі і бачить дива, які вони витворяють удвох в ліжку. Це щось! Чет аж губу закусує у нападі пристрасті.
- У тебе стоїть чи що? – гримає хтось над вухом і сідає. Це Ігор, він фотограф, раніше працював в газеті, а потім Кох його попер, одним з найперших. Тепер вільний стрілок, заробляє де може. – Замріявся, старий?
- Та іди ти! – дратується Чет, бо його солодкі мрії зруйновані цим вторгненням. - Що ти тут робиш?
- Та фото мені замовили. Батьки одного хлопчика. Може що когось розкручу. А ти що, все опановуєш культуру? – сміється Ігор.
- Опановує, хай їй грець. – каже Чет і теж посміхається. Ця клята культура не видається такою вже страшною, коли у світі є Міра, коли можна думати про неї, знати, що вони скоро вже побачаться.
- Ну що, пішли в буфет? – пропонує Ігор.
- Пішли. - погоджується Чет, у якого у флязі вже нічого не залишилося.
Піднімаються. Фотограф замовляє горілки.
- Краще коньяк. – намагається втрутитися Чет.
- Який коньяк! Це ж заклад культури! Тільки горілка! – наполягає Ігор.
Чет думає, що оце намішає, завтра буде похмілля, важкий вихлоп, який може помітити Кох і тоді знову буде читати лекції про шкідливість алкоголю. Суко, він же такий правильний, що не курить, не п'є і не трахає молодих журналісток. Але якась гниль в ньому є. Може він ширяється. А може, під його дорогим костюмом кожані труси і самотик у сраці. Щось таке є, обов'язково, Чет був в цьому впевнений, він вміє розрізняти гниль в людях.
- А тут приходить до мене одна. – розповідає Ігор про будні вільного фотографа. - Каже, що треба гроші на закордонний паспорт. Я кажу, що заробити треба, вона посміхається. А тут у мене замовлення з Угорщини. Анальне дільдо. Я вибрав хуй такий дебелий, кажу, давай, блять, зображуй пристрасть. Потім ще пару раз на лесбі попрацювала, я їй заплатив, зробила собі паспорт. Тепер, мабуть, десь в Стамбулі мандою торгує. Ну, давай.
Випивають горілку, з закуски лише невеличка карамелька, але її не їдять, її нюхають. Звичай ще з часів старої редакції. Чет вже давно так не пив. Важкувато після всього випитого коньяку. Ігор продовжує розповідати про свої заробітки. Якісь сумнівні зйомки. То українських наречених для американських женихів знімав, то якусь там еротику-порнографію. Заробляв непогано, хоча колеги кілька разів чистили йому пику за демпінг. Він на них скаржився, що ціни гилять і працювати не хочуть.
- Я на об’ємах своє беру, а вони сраку підняти бояться! – гарячкував Ігор.
Ще любив похвастатися, що у нього завжди баби під рукою. Чет завжди при цьому посміхався, бо як кажуть, у нежонатого чоловіка секс завжди під рукою. Думав, про те чортеня у трико, дивився на годинник. Його подарувала та дівчина, що знала фарсі. Зараз вона десь в Києві, в серйозній фірмі кадрами завідує, велике цабе. На машині з водієм їздить. Але іноді дзвонить до Чета поговорити. Вони залишилися друзями.
- Так, ну мені пора в зал. Зараз переможців будуть об’являти.
Чет залишає гроші за горілку. Гроші зараз в нього є. Це раніше бувало так, що після чергової п'янки жив до авансу на хлібі, а то й просто на цигарках. А зараз гроші завжди є, навіть депозит у банку завів. Німці непогано платять, але хай вони горять у пеклі, за своїми грошима.
Коли Чет заходить у зал та вмить забуває про все погане. Думає про Міру. Скоро вона вийде на сцену. Дивиться на годинник. Прийшов раніше, щоб не пропустити. То вимушений дивиться кілька номерів суцільного безглуздя. Аж поки ведучий об'являє акробатичний етюд у виконанні Міри Б’янко. Це ж треба, яке прізвище дали дівчині у дитбудинку!
Чет дивується і вмить забуває про прізвище, бо вона виходить на сцену. Як же жебрацькі вона виглядає після попередніх розкішних нарядів у своєму синьому, вже ношеному трико. Чет навмисно сів поближче, щоб добре роздивитися її. То бачить навіть шов, там де трико було зашите. Господи, яка ж вона тендітна! Гострі плечі випинаються з трико, стегенця, така невеличкі, майже дитячі! Дивно, Чету завжди подобалися дівчата з примітними задками, а тут якісь дві пісні сайки замість сідничок, та вони здавалися такими привабливими! Чет дивиться на неї з таким захопленням, як кажуть, їсть очима. Слідкує за кожним рухом. Міра спочатку робить сальто, ходить на руках, стає у місток, потім бере щось схоже на кеглі і починає ними жонглювати. Досить вправно. Жодна не впала! Видно, як вона старається, аж губку прикусила, свою блідо-рожеву тоненьку губку. І тут Чет чує, як позаду хтось починає балакати. Занадто гучно! Хтось не слідить, як он старається його богиня, а патякає про якихось знайомих, що розлучаються. Це ще можна терпіти, але ось ті кляті голоси починають говорити про Міру, сміються з неї, дошкуляють, звуть шкапою, жартують, що не дівка, а дошка. І це вже не можна терпіти.
- А ну тихо! – Чет повертається і шкірить зуби. Бачить там двох міцних чоловіків достатньо бандитського вигляду, з жінками. Ось вони бубоніли, а тепер замовчали. Чет витримує важкий погляд чоловіків, чекає, поки вони таки замовкають, після чого повертається і дивиться. Його Міра виступає. В нього аж сльози течуть від розчулення. Яка ж вона прекрасна! Як він кохає її! Він шепоче її ім'я, а коли вона закінчує, то вибухає оплесками. Здається, єдиний у залі. Інші її виступу, як не помітили. Вона вклоняється, вклоняється особисто йому! Чет ледь не втрачає свідомість. Коли вона уходить зі сцени, то відкидається у кріслі і важко дихає. Приходить до тями.
- Чуєш. – його плескають по плечу. У проході стоять ті чоловіки, на яких він рикнув. – А ну пішли, поговорити треба.
- Пішли. – залюбки погоджується Чет. Чоловіки дивується. Чекали, що він злякається, буде щось пояснювати, вибачатися, а він йде за ними.
- Пішли в туалет. – кажуть чоловіки.
- Краще на вулицю, біля туалету менти стоять. – говорить Чет і чоловіки вже не так впевнені у собі, вже не так хочуть розібратися, чого це він на них цикав. Бо цей хлопець не такий простий, як видається, не який лошок і дивиться он як, очей не відводи, не тремтить, впевнений. Чоловіки кривляться, але ж покликали людини, треба тепер розбиратися.
Виходять з палацу, заходять за ріг, у темряву під дерева.
- Слухаю. – каже Чет.
- Чого ти нам рота затикав? – питає один.
- При наших жінках нам рота затикав! – підтримує другий.
- Ти хто такий?
- Що, зовсім нюх втратив? – насипаються вони, намагаючись відразу збити з пантелику, залякати.
Та де там. Чет спокійно слухає їх, витримує паузу.
- Ви дійсно хочете про це поговорити? – зненацька питає.
- Що? – дивуються несподіваному питанню чоловіки.
- У вас якісь претензії до мене? – питає Чет.
- Та ти знаєш, хто ми, мудак?
- Та ми тебе…
- Добре. – Чет лізе під светр, дістає звідти пістолет. Клацає затвором. – На коліна. – не кричить, а спокійно так каже, наче питає котра година.
- Що? – питають чоловіки вже зовсім іншим тоном. Вони бували в бувальцях і розуміють, що саме клацало в темряві.
- На коліна. – повторює Чет і якось так переконливо, що чоловіки не перепитують. Стають на коліна, перелякано дивляться. Навіть у темряві чоловіки бачать ствол пістолета.
- Так ось, виступала моя дівчина. – каже Чет. - А ви пизділи, ображали її. Це неправильно, тому я зробив вам зауваження. Все зрозуміло, чи комусь треба прострелити голову?
Вони мовчать.
- Не чую.
- Все зрозуміло. – кажуть вони майже хором.
- Це добре. А тепер ідіть. Будуть питання ще, я тут, відповім.
Чоловіки уходять. Мовчки. Хвилин через десять виходять з палацу з жінками і дітьми, сідають в машини і їдуть геть. Вони поважні дяді, але заспокоюють себе, що наштовхнулися на відморозка, свавільника, божевільного, якогось наркушу обдовбаного! З таким краще не зв'язуватися, не ризикувати! Бо йому втрачати нічого, а в них бізнес, родини, в них є все!
Чет між тим йде до буфету. Випиває там ще коньяку. Потім чекає Міру на виході з Палацу. Вже встиг сто разів подумати, як зустрічає її, починає цілувати, потім знаходять таксі, мчать до нього і там займаються коханням усю ніч. Чету хотілося цілувати її ноги і сіднички. Він так замріявся, що не помітив, як вона вийшла. Прийшов до тями, тільки коли почув її сміх. Такий легкий і приємний, наче прохолодний вітерець у спекотний день.
Чет підняв голову і побачив, що Міра йшла не одна. Якийсь нахабо обіймав її і мацав за сідниці. Саме це (і звичайно коньяк з горілкою), страшно розлютило Чета, який побачив як кохання, принаймні ніч кохання, його кохання, тануть у руках якогось бовдура. Якби Чет був трохи тверезіший, він би впізнав у кавалері акробатки хлопця, який виступав перед нею з гирями. Якби Чет був ще більше тверезіший, то він би міг провести ланцюжок логічних операцій, які б привели його до висновку, що з гирьовиком краще не битися. Чи хоча б не битися навкулачки. Якби Чет був зовсім тверезий і не закоханий, то він би спокійно прийняв той висновок і пішов додому, де б подивився порнографічний збірник, який подарувала стриптизерша, коли йшла від нього.
Але Чет був п’яний, як чип, і закоханий, як перший закоханий чоловік на Землі. То він левом кинувся до кавалера Міри. Щоправда, лев цей сильно хитався, але спромігся нанести влучного і сильного удару по ворогу. Зазвичай от ударів Чета люди гепалися, як перестиглі яблука від пориву вітру, але це ж був артист, що працював з гирями. Він встояв, більш того, вдарив Чета. Зазвичай Чет тримав удари на ногах, але це був якийсь дивний вечір, коли усе відбувалося не так, як завжди. То Чет впав на землю, як відразу дві башти Всесвітнього торгового центру. Це означало, що він розвалився, майже перетворився на суцільну руїну. Гирьовик був людиною без моральних принципів, то додав кілька разів ногами. Чет міг легко вмерти молодим і п’яним, як рок-герой. Але Чет не любив рок (як і всі інші стилі музики), а поруч була Міра, яка зупинила гирьовика і навіть вмовила його відтягнути непритомного Чета у фойє Палацу культури, щоб він не змерз на вулиці, де був мороз.
Хоч удар був міцний, але інстинкт самозбереження допоміг Чету відповзти від дверей під батарею і там вщухнути. Це допомогло оминути сторожа, який би точно викинув Чета на вулицю, не дивлячись на мороз.
Через кілька годин Чет прийшов до тями, трохи проблювався і відчув, що в нього пропало одне око. Вивчення пальцями допомогло зрозуміти, що око на місті, просто заплило якоюсь болючою масою, в якій Чет не впізнавав власне обличчя. Вранці він пошкандибав у лікарню. Там не впізнав себе у дзеркалі, потім лікарі казали щось про пошкодження вічного дна. Коли Чет прийшов до редакції, Кох почав кидати громи та блискавки, пообіцяв залишити до кінця року без премій і відправив у двотижневу відпустку за свій рахунок, бо з таким обличчям в німецькій редакції працювати не можна. Чет пішов додому, трохи соромлячись свого вигляду. Щоб відволіктися, розмірковував на різні теми і вже майже дійшов до свого будинку, коли згадав обставини отримання синця. Точніше одну обставину, а саме Міру.
Її сміх, її очі, її плечі, її груди, що стирчали під трико. Чет якось спокійно і чітко зрозумів, що без тієї жінки життя робиться схожим на пісний борщ, в який ще і сіль з капустою не поклали. То ж тоді виходить не борщ, а бовтанка якась. Чет такого не любив.
- Міро, я йду до тебе, кохана моя.
Чет це вимовив доволі гучно, навіть перехожі почали обертатися. Але Чет не пішов до Міри. Хіба можна являтися до коханої жінки у вигляді побитого собаки? Чет Загорулько ніколи не ходив на побачення неголеним чи у брудному взутті, що вже казати про синець на пів-обличчя. Чет посилено його лікував, аж поки не звів зовсім. До того часу встиг дещо розвідати про Міру. Вона жила з тим клятим гирьовиком у гуртожитку, дійсно була сирота, її батьки скоро після того, як в них забрали дитину, отруїлися на смерть якоюсь хімічною рідиною, яку випили у гонитві за сп'янінням. Чет розумів, що дівчині приходилося важко у житті, то вона трималася гирьовика, хоч той виглядав суцільним дегенератом. Чет уявляв його, як напів-істоту, напів-машину, яка тільки і робить, що жере м'ясо і тягає гирі. А ще, іноді, зовсім рідко, бо де багато м'язів, там хуя ніхуя, лапає Міру.
- Красуне, ти варта ліпшого!
Чет казав це сам собі, коли йшов з квітами і тортом освічуватися Мірі у коханні, а також пропонувати руку і серце. Він був впевнений в успіху, бо Чет завжди мав успіх у жінок. То дуже здивувався, коли Міра розсміялася і спитала, чи не жартує він. Чет сказав, що серйозний, як ніколи.
- Міро, я кохаю тебе. Переходь жити до мене, так на цій вбогій планеті стане на дві щасливих людини більше.
- Спасибі, Чете. Але ні.
- Ні? – він здивувався сильніше, чим потрібно було, щоб зберегти обличчя. Але, як ви вже зрозуміли, Чет не беріг обличчя ані в прямому, ані в переносному значенні
- Ні. – сказала Міра і подивилася на нього якомога лагідніше, намагаючись присолодити гірку пігулку. Але тим зробивши Чету ще боляче.
- Чому? – спитав Чет скрізь зуби.
- Тому що мені добре з Толею.
Господи! Його звали Толею! Чету здавалося, що більш банального та тупого імені годі вигадати.
- Красуне. Я кохаю тебе. В мене немає великих грошей, але повір мені, що моє кохання багато чого варте. Ніхто у світі не буде кохати тебе так, як я. – видихнув Чет від самого серця.
- Можливо, але я залишаюся з Толею.
- Він дегенерат. Привіт з неандертальських часів. Він хоч вміє розмовляти?
- Вміє.
- То треба зробити номер "Мавпа, що вміє розмовляти по-людськи".
- Чете, не треба.
І вона якось так сумно посміхнулась, що Чету аж кольнуло у серці.
- Господи, Міро, ти так посміхнулась, наче у нас позаду багато років всякого різного і ми так зморились один від одного, що навіть дивитися не можемо. У нас не позаду всяке, а попереду щастя! Присягаюся!
- Чете, тобі треба йти. Скоро прийде Толя, ще чого доброго знову зчепитися битися.
- Битися з цим звіром? Та я його просто пристрелю, зроблю чучело і поставлю як рідкісний трофей у краєзнавчому музеї (Чет займався культурою вже кілька місяців, то почав не тільки багато пити, але й розбиратися у музеях).
- Чет, ти цікавий хлопець, я хочу з тобою товаришувати, але не більше.
- Слухай, хіба я підор якийсь, щоб зі мною товаришувати і не більше!
- Не дратуйся, Чете.
- Міро, а як мені не дратуватися, коли я хочу цілувати і ніжити тебе, хочу вивчити і пройти тебе всю губами, хочу кусати за плечі й сіднички, шепотіти соромне на вушко, пестити шию, а ти пропонуєш товаришувати? Будь моєю дружиною!
- Ні. З мене не вийде дружини.
- Чому?
- Тому що я мрію про цирк.
- Про що?
- Про цирк. Я хочу виступати на арені. Толя теж. Ми готовимо спільний номер. Я не хочу стати домогосподаркою, варити супи та прати пелюшки.
- Я тобі не це пропоную. Я пропоную тобі кохання! Секс і радість!
- Тобі треба йти.
В її очах було стільки впевненості, що Чет пішов геть. Вирішив вирвати її з кров'ю із свого серця. Крові було і справді багато, але в серці вона залишилася. І в думках і в снах і в мріях. Чет потайки ходив до Палацу культури, щоб побачити її виступи. Потім перестав, тому, що вони почали виступати в одному номері. Вона, така худенька та ніжна і Толя – гора м'язів. Виглядало досить непогано, то скоро їм запропонував роботу цирк, що був з гастролями у Сумах. Їх тут нічого не тримало і вони поїхали з цирком.
Чет, коли дізнався про це, хотів їхати за нею. Потім намагався закохатися в когось ще, щоб вгамувати сердечний біль. Закохатися не вийшло, він почав пити і одного разу набрався перед редколегією. Прийшов на неї, сидів, слухав нудні проповіді Коха, який прочитав чергову американську книжку і тепер задвигав нову теорію. Чет відчув, що по горлу піднімається щось тепле і гидке. Можна було просто вийти, але Чет зненацька зрозумів, що виходити не треба. В горлянці вже вирувало.
- Чете, ти щось хоче сказати? – спитав Кох, який тільки сів за стіл.
Чет підвівся, підійшов і зміг сказати "Хочу". Точніше тільки "Хо...", бо потім з його роту почали фонтанувати блекоти. Прямо на Коха. Кілька секунд. Після чого Чет назавжди забрався з редакції. У мертвій тиші.
Вже вдома, коли трохи прийшов до тями, вирішив їхати в Португалію. Там осіла стриптизерка, запрошувала і казала, що знайде для нього роботу в барі свого чоловіка. На візу в Португалію можна було розраховувати, бо Чет двічі за рік їздив від газети на семінари до Польщі. З польськими візами дадуть і португальську, так казали знайомі. То Чет поїхав у португальську амбасаду в Київ. Сидів під дверима разом з десятком проституток, які теж хотіли поїхати в Португалію, а звідти вже чкурнути у більш заможні Францію чи Англію.
- Ну що, дівчата, відсмокчете по-швидкому? – запропонував Чет, але його в'яло послали куди подалі. – Дарма ви так, всі кажуть, що в мене солодкий. Ну, як хочете.
Чету хотілося випити, але при вході у посольство в нього забрали усі речі, в тому числі і флягу. Чекати було ще довго, то Чет почав читати газету разом з одною повією.
- Оце так так, я думав ви неписьменні. – пожартував Чет.
- Та пішов ти!
Потім проститутку, яка читала газету, викликали. Вона пішла, за хвилину повернулася, брудно лаючись, бо візи їй не дали. Пішла собі, а Чет підібрав газету, якусь жовту пресу, від якої нудило. Він прочитав тільки пару заголовків і хотів викинути цей змарнований папір (Чет був серйозним журналістом і ненавидів жовтяки, як він називав таблоїди), коли побачив фото.
Її фото. Фото Міри. На арені цирку, у трико. Почав читати статтю, чув, як калатає серце. Трагічний випадок. Молода циркачка впала з великої висоти. Переламаний хребет, лікарі врятували життя, але здоров'я не повернуть. Цирк поїхав, а каліка залишилася. От як буває в житті, поплачемо браття.
(Далі буде).
