Вони неспішно гуляли по місту. Ніч давала їм можливість відкрити свої потаємні страхи та приховані переживання. Випустити на волю свою розгубленість. Скоро закінчувалося безтурботне студентське життя і вони повинні вступити в самостійне доросле життя. Складне і непередбачуване. З самостійними рішеннями і відповідальністю за них.
А що вони мають зараз? Освіта. Диплом, який мають ще тисячі інших, що не можуть собі знайти гідної роботи. Та й бажання працювати по спеціальності вже якось немає. Занадто багато сухої теорії в навчанні і занадто мало необхідної практики.
Куди йти? Ким бути? Як досягти успіху в цьому житті?
Тихо розмовляючи, вони дійшли до моста. Вид з нього відкривався дивовижний. Він затягував і викликав якесь почуття спустошення.
Вони зупинилися і мовчки задивилися на палаючі вогні нічного міста. Розмовляти більше не хотілося. Кожен поринув у свій світ, хоча запитання в обох були до болі схожими…
Раптом, майже біля них пригальмувала дорога червона машина. Вікно повільно опустилося. За кермом сиділа красива молода жінка. Вона якось пильно глянула на них і посміхнулася.
Нам здалося, чи в цій посмішці була якась зверхність. І, навіть, зневага. Вони не промовили ні слова, тільки мовчки дивилися на дорогу, доки червона красуня не зникла за поворотом.
В їхній очах відблискувала заздрість…
Яскраво - червона Аudi TT летіла назустріч нічному місту.
Було вже близько опівночі і машин майже не спостерігалося, а поява пішоходів теж була майже рідкістю. Настала осінь і тепер вночі місто спить.
За кермом сиділа молода жінка, років 27-ми. Вона роздратовано припалила цигарку та підкрутила звук магнітоли.
В голові досі крутилися безглузді звинувачення друзів. Вона стала черствою. Занадто жорсткою. Самовпевненою. І навіть наглою.
Таке враження, що вони змовилися.
По-перше, з ними вона ніколи черствою не була.
По-друге, жорсткою вона, можливо, і стала, але цього вимагає сьогодення. Без цього вона б не досягла нічого на своєму шляху.
І абсолютно вона не самовпевнена, а просто впевнена в собі. Тільки не дозволяє нікому пхати носа в своє життя. Відколи це вважають самовпевненістю чи, навіть, наглістю?
Якби хтось знав, як вона намагається чогось досягти, щось змінити , знайти себе в цьому житті...
Вона припалила ще одну цигарку, хоча і обіцяла собі курити менше.
Нічне місто затягувало. Вона любила ось так їздити пустими вулицями. Розглядати поодиноких перехожих. Розчинятися у вогнях нічного міста.
Воно заспокоювало. Давало час подумати. Згадувалися забуті мрії та надії. Забуті люди.
Авто зі швидкістю влетіло на міст. Звідси був особливий вид на місто. Так і хотілося зупинитися і просто дивитися. До нескінченності.
На мості стояла пара. На вигляд їм не більше 20-ти. В джинсах та спортивних курточках з капюшонами. Вони захоплено дивилися на місто, і в цій картині була така безтурботність та природність.
Вона пригальмувала і навіть відкрила вікно, щоб підсилити це відчуття.
Згадала свої студентські роки. Посміхнулася. Тоді все було по-іншому. Світ був інший. Вона була іншою.
А це ж було не так давно. Але як все так змінилося.
І працює вона не по спеціальності. І такою омріяною журналістикою вона так і не наважилася займатись. А тепер часу обмаль. Та й бажання заховалося десь глибоко…
Жаль… Дуже жаль, що все так склалося.
Вона вирішила ще раз проїхати той міст, щоб ще раз з заздрістю глянути у вічі невиправданим надіям та нездійсненним мріям…
А міст пережив ще одну ніч пошуку. Істини, сенсу, себе…
Але йому не звикати. Мабуть, така вже в нього доля. Чи то висота, чи нічні вогні міста, що тут, немов, на долоні, чи якась особлива аура… Але скільки він себе пам’ятає, стільки витає тут атмосфера одвічного пошуку на основні питання.
Ну що ж, мабуть, це далеко не найгірша місія в цьому житті…
