Я зараз чаша, до країв наповнена любовю. При найменшому коливанні я розбризкуюсь нею і, здається, спроможна накрити всіх з головою. Той, хто відважиться надпити з мене, ризикує потонути в цьому потоці. Захлиснутися.
Ця чаша наповнялася по краплі. Довгими самотніми роками, коли з неї ніхто не куштував.
Головне, не загубити присмак. Насичений, гостро-солодкий, з легкою гіркотою.
Головне тепер не розбризкатись, не розлитися. Дати напитися спраглому шукачеві, а не цікавому перехожому.
Адже кожна крапля несе в собі молекули чекання, смутку, страждання, надії…
