- У стратегічному плануванні й управлінні підприємствами – це не лише поділ цілого на елементи з подальшим встановленням взаємозв’язків між ними з метою підвищення ефективності операційного управління … - Під монотонне гудіння люмінесцентної лампи і шепіт аудиторії, невисокий лисуватий дідок в окулярах і заяложеному піджаку читав, стоячи за трибуною кафедри, із свого затертого конспекту. Він протягом години навіть не відривав очей від сторінок. Здавалось, ніщо в світі не зможе відірвати його від цього заняття.
За передньою лавою, просто навпроти лектора, сиділи дві дівчини-подружки. Одна струнка голубоока блондинка, інша ніби її відображення - тільки пофарбована в чорне. Навіть вбрання в них була під один стиль з тією різницею, що подружки намагались кожна самовиразитись.
- Ти як зустрічаєшся із своїм красуном?
- Вчора запрошував у кафе. Поглянь, які вірші на мобільний шле. Каже, що закохався…
- Мій то он «фотку» з Карпат прислав. На Різдво кличе до себе.
- Поїдеш?
- Я б поїхала, та в нього сім’я, діти.
- Ой іди! - мало не вигукнула білявка. – Ти ж казала мені , що він вільний…
- Мав розвестись, але поки та волокитна з паперами… – Фарбована в чорне дівчина, зніяковіла. Навіть рум’янець виступив на красивих щічках. Їй якось стало непособі, що вона ненароком проговорилась.
- А! А я то думала… - в голубих очах подруги промайнула зловтіха. – Ой вибач, мені знову щось прислав на мобілку. - Мабуть, знову свого «дурного» вірша. Ні це картинка. Дивись який гарненький «собачулєчка» і номер мені не відомий. Хтось грається, чи що? А ось і текст… Що? Мій Андрій списує вірші із Нету. Навіть є посилання на авторів! А клявся, що сам пише. А ось ще картинка - він цілується з Люською! А х ти ж - ловелас поганий. Я його приб’ю і Люську теж! – Вона рвучко закрила мобілку і послала погляд повний ненависті у верхні ряди лав, де можливо сиділа Люська, чи Андрій.
- Але, яке це падло «шестерить»? - Вхопила в білявки мобілку подруга. – Дай но, я погляну номер. Що за «пес смердючий» це пише? – вилаялась подруга, хоча вона цими словами душила вже свою зловтіху.
В цей час під лавою хтось заворушився, застогнав і ніби захникав. В аудиторії шепіт трохи стих і всі переглянулися. На кілька секунд запанувала тиша. Потім знову підвивання.
- На те, що ви зовсім не слухаєте, і на ваш шепіт, я до цього часу не звертав увагу, але коли вже хтось почав скиглити!… - Лектор, знехотя відклав зошит в сторону, і з-під окулярів окинув аудиторію суворим поглядом.
- Ой, Казимиру Пантелеймоновичу, тут хтось сидить! – Вигукнула переляканим голосом білявка. Підібгала свою і так дуже коротку сукню і одним махом вискочила із за столу.
- Там щось мохнате і ворушиться! Я боюсь!!! – Жахнулась і кинулась в іншу сторону її подруга.
Студенти, радіючи зміні обстановки, шумно посхоплювались із місць і колом обступили місце, яке так поспішно покинули студентки.
- Ну і хто це там хуліганить? Мабуть, комусь дуже хочеться ще рік послухати мої лекції! – Казимир Пантелеймонович, не поспішаючи вложив закладку в конспект і повагом зійшов із кафедри.
- Тут пес якийсь приблудний, - вимовив хтось із студентів, пропускаючи викладача в середину.
Собака лежав на підлозі й від надмірної уваги і яскравого світла закривав очі лапами. Він ніби соромлячись, що викликав таку увагу до себе, лежав на спині і легенько скиглив. Було враження, що пес вибачається за перервану лекцію.
- А він симпатичний! Геть схожий на того, що переслали на мою мобілку. – Білява дівчина нахилилась, що б погладити руду шерсть.
- Ур-р-р! – Хтось жартома вхопив її за руку. - Не займай, бліх наберешся! Іди звідси! – Юнак замахнувся на лежачого пса.
- Сам ти, Андрію, блошливий! – Висмикнула руку дівчина і зло глянула йому в очі
Аудиторія вибухнула сміхом, а почервонілий залицяльник відлинув у бік. Песик тим часом засувався на підлозі ще завзятіше і з вдячністю поглянув на студентку. Всі стали по черзі тріпати собачку за загривок.
- Виведіть його негайно, тут не звіринець! Нам потрібно закінчити лекцію. Покличте, хто небудь техпрацівника! – Лектор напустив на себе ще серйозніший вигляд.
Кілька хлопців змотались за двері. І за хвилину зайшов плечистий здоровань в тенісці, що здавалось трісне під його мускулами. Він нахилився над порушником аудиторного спокою.
- Вставай! Пішли вже!
Пес повністю закрив лапами очі і якось зіщулився.
- Не піду!
- Вставай я тобі сказав, не зривай людям заняття!
Песик ніяковіючи підвівся, струсив із себе пил, стріпнувшись із голови до хвоста і подріботів до виходу.
- Ти це чула? – звернулась, повністю спантеличена білявка, до подруги.
- Що?
- Собака йому відповів!
- Лена, ти певне перевчилась.
- А ти бачила коли не будь цього працівника в тенісці?
- Мало їх тут вештається, хіба кожного запам’ятаєш. Хоча кльовий чувак, треба було б познайомитись.
- На чому ми зупинились? Ага… ринок продукції в умовах рентабельності для якості фінансових показників експлуатаційної діяльності… - Лектор знову зайняв свій бойовий пост.
По широкому коридорі, в світлі мигаючих ламп денного освітлення йшла дивна парочка. Попереду дріботів на куцих лапка рудий лахматий песик, одне вухо в нього теліпалось, як пришите, інше піднімалось вгору антеною, а позаду важко ступав міцний, коротко стрижений молодик. Він бурмотав собі щось під ніс. Збоку здавалось, що в здорованя з’їхав дах – він розмовляв ніби сам із собою.
- Що за рейвах ти вчинив у аудиторії? Мало всю операцію не завалив.
- Ну і навіщо ти мене звідти забрав? Я ж тільки один серед усіх слухав ту нудну лекцію?
- Знаю я тебе Ладе, затерся під парти, щоб дівчатам під спідниці заглядати.
- Перестань Гізе, я ж не якийсь … а та білявка, правда ж, нічого?.. бачив, як вона на мене дивилась?
- Через те ти відправляв повідомлення на мобільний? Забув, нам заборонили вступати в будь який контакт.
- Не міг дивитись, як той самозакоханий бовдур дурить дівчину.
- Ти не виправний. В наступний раз попрошу Боса, що б трансформував тебе в жабу.
- Дуже смішно. Ти конспект підмінив?
- Звичайно. Тільки не розумію, навіщо Великій Раді потрібна ця маячня, від якої засинають усі студенти?
- Їм видніше. Бос сказав, що без цієї теорії ми не зможемо змоделювати життя там на Землі.
- Тоді гайда до модулятора. Я б тут залюбки залишився, як та білявка так запала мені в серце. Мабуть в наступний раз все таки залишусь.
- Іди вже, а то не встигнемо до піку напруг!
Через час над містом, в районі трансформаторної станції спалахнуло дивне світло і спалахи продовжувались кілька хвилин.
А в аудиторії кілька разів блимнуло світло, лампа в стелі надривно загула, та за мить вона вже дзижчала тим же нудним звуком, а лектор у невщухаючому шумі продовжував читати лекцію.
