Оскільки роботи на городі виявилося небагато, Пилипчук вирішив відвідати сусіда, також пенсіонера, Жань Жея Драпчука. Той майже весь час жив на своїй дачі, яка за площею була вдвічі більша від Пилипчукової. Та й будинки їхні було не порівняти. Пилипчуковий одноповерховий, по суті, сарайчик та Драпчуковий триповерховий, по суті, палац з басейном та спортзалом. Однак, не зважаючи на різницю в статках та соціальному статусі (Жань Жей раніше працював у Корпорації Забезпечення Безпеки і вийшов на пенсію у званні полковника), сусіди приязно ставилися один до одного і Дзянь Лі частенько заходив у гості до Жань Жея. От і цього разу він вирішив відвідати його, головним чином, щоб поділитися своїм клопотом з заміною Галі, спитати поради. Дзянь Лі вважав полковника Драпчука дуже розумною людиною. А ще Галі потрібно було зарядити акумулятори для того щоб вернутися до міста. «Давно треба було їй поміняти акумулятори» - подумав Дзянь Лі. «І не доводилося б щоразу годину чекати поки вона їх зарядить. А з іншого боку, тоді не було би приводу зайти у гості до сусідів. Дізнатися, що люди кажуть, чим живуть. А то можна забути, як вони - люди виглядають». Після таких роздумів Пилипчук зателефонував Жань Жею і той не відмовив йому у візиті.
Через деякий час у вітальні Драпчукового палацу можна було спостерігати наступну картину. Жань Жей та Дзянь Лі сиділи один навпроти одного посеред кімнати у позі лотосу. Між ними була постелена скатертина, на якій розташувалися тарілки з акуратно порізаними скибками сала, хлібом, помідорами, огірками, зеленою цибулею, редькою, салатом та іншими традиційними закусками. Пляшка горілки на дві треті була уже порожньою. Говорив Драпчук:
- То ви, шановний Дзянь Лі, даремно думаєте, що проти Вас є якась змова. Що хтось спеціально хоче вам нашкодити. Справа зовсім не у вас особисто. ¬–¬ Жань Жей закинув до рота скибку сала, жмут цибульки, попередньо мокнувши у його, а на закінчення ¬– відкусив ще й хліба. Зважаючи, на необхідність все це пережувати, він замовк.
- А в чому ж справа? – суто із ввічливості перепитав Дзянь Лі, щоб заповнити паузу, а можливо і для того, щоб Жань Жей не втратив логічного ланцюга своєї сентенції.
Проковтнувши, Жань Жей продовжив.
- Я зараз Вам поясню, і Ви мене прекрасно зрозумієте, от давайте озирнемося в історичне минуле. Завдяки чому наша цивілізація отримала гору над Древньоєвропейською чи як її ще звали? От вилетіло з голови!
- Християнською, - підказав Пилипчук, наповнюючи чарки.
- О! Дякую! Християнською! Завдяки чому? Завдяки кращій дисципліні і організації. Звісно, були перегини: наприклад лозунг про домну на кожному подвір’ї. Але, зауважте, коли вожді нації ставили завдання знищити всіх горобців, то це завдання виконувалося! Ви не бачили кінохроніки з вантажівками, заповненими трупиками горобців?
- Ні не бачив.
- А даремно! Хоча, можливо, вона засекречена. Якщо так, то даремно, знову ж таки. А уявіть собі, якби ми з вами почали вагатися. Думати, чи може ті горобці все-таки якусь користь приносять. А якби у вас вдома в клітці жив горобець? Ви напевно теж би вагалися? Чи може зовсім відмовилися виконувати наказ командування. Чому ж християнська цивілізація зникла? Через надмірну, неконтрольовану, якщо можна так сказати, свободу. Через те, що кожен вважав ніби можна жити як хочеться, в своє задоволення. Можна вживати алкоголь, наркотики, сексуальна вседозволеність процвітала, неувага до власного здоров’я. Тому, врешті, ми поселилися на цих землях без жодного пострілу.
- Але ж зараз нема ніякої загрози нашій цивілізації. Ми пануємо у світі, – заперечив Дзянь Лі.
- І тут, ви не праві шановний сусіде! – заперечив Жань Жей. – Насправді найбільша загроза цивілізації у нас самих. Цивілізація, наша цивілізація, – поправив він себе - дала нам усе: панування у світі, фантастичну техніку, он навіть рис модифікований винайшли науковці, такий щоб міг рости на придніпровському чорноземі. У самозаспокоєнні криється зараз найбільший ризик. І це не всі розуміють. От чому, шановний Дзянь Лі, хоч Ви і не служили в нашій організації, але я вас завжди поважав і поважаю. Тому, що ви, відколи ми знайомі, ніколи не піддавалися ніяким новомодним збоченням та зайвостям.
Дзянь Лі тим часом налив у чарочки горілки.
- ¬За вас, полковнику!
- Ні, Дзянь Лі, за нас!
За звичаєм, дзенькнули чарки і співрозмовники їх спорожнили. Закусивши, Жань Жей продовжив:
- Чесно кажучи, я здивувався, коли ви мені розказали про свою проблему.
- Та після ваших пояснень, я вже і не знаю, чи варто впиратися? – вставив Дзянь Лі. – Але звик я вже за стільки років до своєї Галі, уже забуваю інколи, що вона робот. І вона мене з півслова розуміє.
- Та ви заждіть, я ще не закінчив. У кожної медалі є ще зворотний бік. Все таки Ви пенсіонер, заслужена людина. Маєте право на деякі дивацтва.
- Яка ж тут логіка? Мені ж і не так багато жити лишилося! – перебив Пилипчук.
- Сплюньте!
- Яка ж доцільність заміни старої моделі? Як це може бути вигідним Мікротехнологічній корпорації? Куди вони потім вживану модель дінуть. З людей її ж ніхто не візьме, навіть зі знижкою, знаєте наші забобони. Доведеться перепрограмувати. Тестувати повторно. А мені зараз кілька місяців займе тільки навчання та налаштування нового імітатора жінки. А якщо мені це як слід не вдасться? Як я з нею житиму? І взагалі чому людина не має права вибирати собі модель робота – імітатора жінки самостійно?
- Цікаве питання, цікаве. Погоджуюся. - кивнув Жань Жей. – В принципі, якщо дивитися в корінь, жодна цивілізація, адміністрація, корпорація не може позбавити вас права діяти відповідно до своїх переконань, не зважаючи на те, що вони можуть бути і хибними.
- Обіцяють комісію медичну прислати. Думають – з глузду з’їхав.
- Та ви казали.
- І до квартири не впустити не вдасться. А може я б у вас ці кілька днів переховався? А там акція закінчиться – то може й забудуть.
- Якщо вони мають дозвіл то вирахують-знайдуть елементарно, повірте мені. Я б радив піти іншим шляхом. Поїдьте завтра до медичного центру. Пройдіть повне медичне обстеження. Особливо – психологічні тести. Питатимуть – чому проходите? Збрешіть щось. Наприклад, що пенсію хочете переоформити, або на роботу влаштуватися. І вишліть Мікротехнологам ті всі результати електронною поштою. Тільки виберіть медцентр подалі від свого району та щоб побільше людей - лікарів там працювало. Хто знає, яка там у Мікротехнологів система сповіщення. В Інтернеті інформацію по медцентрах краще не шукати.
- А якщо не поможе?
- Якщо не поможе, то Галю треба буде вимкнути, витягти акумулятор бажано та перевезти кудись, сховати. Обов’язково у саркофазі, щоб не засікли маяка - місця перебування та пожити кілька днів без неї на дачі, поки шум не вляжеться. Але пам’ятайте, я цього вам не казав. – Посміхнувся Жань Жей. – Почитайте в Інтернеті, що пишуть на форумах.
В цей момент у Пилипчука задзвонив телефон.
- Галя, дзвонить. – перебив Драпчука Дзянь Лі. – Вибачте, спитаю, що хоче.
- Що, Галю, кажи.
- Любий, якщо ми хочемо встигнути до настання темряви повернутися, я раджу виїжджати.
- Добре, Галю, за п’ять хвилин буду.
- Ого, шоста година! – здивувався Дзянь Лі, глянувши на годинник. - Як час летить. Що ж, дякую, за поради, шановний Жань Жей. Мабуть, буду прощатися. Треба їхати додому.
- А «на коня»? – Жань Жей наповнив чарки.
- «На коня» – це святе, - погодився Дзянь Лі, піднімаючи чарку.
- За Галю! - запропонував тост Драпчук.
- Не заперечую, - погодився Пиличук.
Чарки дзенькнули і рідина з них зникла в горлянках пенсіонерів.
Цього вечора, Драпчук записав у своєму щоденнику. «Коли деякі вчені свого часу попереджали Адміністрацію, про можливі негативні наслідки припинення клонування жінок, а саме: виникнення нових видів психічних розладів та маній, цього ніхто серйозно не сприймав. А сьогодні в існуванні синдрому «кохання до андроїда» я пересвідчився особисто».
