Наряд - то не тільки святковий одяг. Хоча, мабуть, саме це значення слова і було первісним. Принаймні, святкові штані свої курсанти прасують через вологу ганчірку й відпарюють на чорному сукні рівненькі стрілки саме перед тим, як заступати в черговий наряд. По роті, чи по екіпажах. А то й, гляди, на саме КПП. (Контрольно-пропускний пункт, для нетутешніх).
В інші дні можна гасати училищем і в хебешній робі чи особливій, так званій «шкільній», формі. А прийшла черга заступати в наряд – якщо твоя ласка, наряджайся в парадну форму. Чорні суконні кльоші. Фланку – синю фланелеву матроську сорочку з погончиками та нашитими на лівій руці жовтими курсовками. Свіжий рябенький тільник. Випрасуваний, теж зі складочками, синій матроський комірець-гюйс. Пасок з надраєною мідною бляхою. Замість кирзових «гадів» - хромові парадні черевики, так звані «промокашки» (бо на картоновій підошві). Форменного кашкета-мічманку. «Гладко вибріт-напомажєн, на боку пістоль прілажєн,» – як каже начальник ОРСО Куриленко. Принаймні саме таким курсант має виглядати на розводі наряду, що заступає на службу. О шістнадцятій, на плацу, перед корпусом судноводіїв.
І не просто нарядитися, а привести ту форму в порядок, бо коли черговий по училищу офіцер вас усіх вишикує поротно й доповість начальникові ОРСО чи його замові, мовляв, тири-пири, лясєм-трясєм, шахсей-вахсей – наряд, що заступає, до розводу готовий, отут і почнуть вас щемити й трусити на предмет статутності й охайності, і простим тертям черевиків об сукно штанів під коліном, як те буває в будній день, вже не відбудешся.
Драїти ті черевики треба щіткою. Ну, видам один секрет. Старшокурсники – ті просто кремлять хлястик від шинелі і мають його напохваті задля таких випадків. Круть-верть і черевики вже блищать, а хлястик можна назад на шинелю пристебнути. Omnia mea mecum porto, так би мовити. Усі щітки ношу з собою.
Але ж і форми-форми в тих моряків! Ніяк все своє з собою не понесеш! Шість номерів самої парадки. На всяк сезон своя. Добре ще, що форму раз – з білими штанями – носить лише чорноморський флот та Ріо де Жанейро. Мила господарcького не напасешся, якби і в училищі той севастопольський випендрьож практикувався б.
А скільки в тій формі незвичних дрібничок, які сторонньому і пояснити важко. Хіба що показати. Ну ось «сопливчик», який робить морячків схожими на американських капеланів, під бушлатом чи шинеллю нащось вони носять в холодну пору року. Як його призначення словами поясниш? Щоб було куди білий підкомірець пришивати? Чи те, чому покрій флотських кльошів не передбачає ширіньки. Хоча, тут, власне, пояснити легше, ніж уявити.
Флотські штані дійсно не мають гульфика з гудзиками, бо в часи вітрильного флоту прийнято було з’їжджати по щоглі на палубу, як в пожежників по жердині, й усі ті гудзики не витримували жорстких умов експлуатації. Але ось як дівчині на побаченні пояснити, чому в усіх чоловіків є, а в тебе нема. Невже таки тойво? І потрібно прочитати цілу лекцію, ще й провести практичні заняття, щоб показати спантеличеній дівчині, що все це – вигадки заздрісної піхоти. Навпаки, з кльошів можна вистрибнути, не знімаючи черевиків (якщо, скажімо, звалився за борт), і сходити до вітру, не знімаючи штанів (якщо, скажімо, припекло). Ну і таке інше.
А гюйси? Так правильно оті сині матроські комірці з трьома білими смужками називаються. Вони теж випрасувані зі складочками, щоб можна було відстебнути, скласти й засунути під фланку на плече, якщо доводиться одягати бушлат чи шинелю. Кажуть, комірці такі з’явилися на флоті у часи напудрених перук з косичками. Щоб пудра одяг не забруднювала. Але ось саме зараз начальник ОРСО скомандував: «Кашкети зняти!» - і оглядає зачіски наряду, що заступає. Жодної косиці – усі під машинку стрижені. А гюйси, однак, - на кожному курсантові. Флотські традиції – то здебільшого накази, які забули відмінити. Років з двісті тому.
Ще про гюйси кажуть, що оті білі смужкечки не просто так, а пожалувані за три визначних перемоги російського вітрильного флоту. Перша – за Гангут, друга – за Чесму, третя – за Синоп. Але це не більш ніж гарна легенда, бо досі б увесь той комірець став смугастим, як американський прапор. Перемог одного адмірала Ушакова вистачило б на те, щоб зробити з гюйса тільняшку. А якщо ще й визначні поразки, як під Севастополем чи Цусімою позначати темними смужками… До того ж дивує, що тими смужками пропонують відзначати лише військові звитяги, а не скажімо, відкриття Антарктиди чи Аляски, хай її потім і продали гамериканцям. До речі, та ж легенда чомусь настирно приписує цей гендель Катерині, а не Олександрові Другому-Визволителю. До легенд треба ставитися скептично, вони насправді про інше. І курсантські легенди в тому числі.
Начальник перевіряє, чи надраєні мідні бляхи на ременях та мідні ж гудзики. Мідь та блиск – теж данина традиціям. Щоб залізні гудзики на магнітний компАс не впливали. «П’ятнадцятилітнього капітана» усі читали? Пам’ятаєте, що для того, щоб замість Америки потрапити в Африку, досить залізної сокири під компАсом і фантаста Жуль Верна за штурманським столом? Але ось вже й кораблі не дерев’яні, а сталеві, і відхилення (девіацію) компАса треба особливим чином знешкоджувати для кожного судна, а бляхи все ще мідні й потребують пасти ГОИ й оксамитного віхтика.
Як тільки курсанти над тими бляхами з якорями не знущаються: анодують, вкриваючи якимось лискучим металом, вигинають дугою, розгинають пласко, заточують одне ребро на верстаті, щоб можна було консерви паском відкривати, свинець заливають для ваги, бо курсантський ремінь з бляхою – не лише деталь амуніції, а й грізна зброя, яка завжди під рукою, кожен сенсей позаздрив би. Начальник ОРСО таки знаходить під час огляду декілька таких перетворених на холодну зброю блях і тут же їх конфісковує.
Добре ще, що зараз палаші, які раніше курсантам теж за формою належало мати, вже відмінили. Лише знаменний взвод ще досі з ними на паради ходить та біля прапора караулить. Ці масивні прямі шаблюки – теж вже лише дань традиціям, їх ні разу не гострили, і якщо й фехтували ними, то лише вночі, під час зміни варти під прапором: за курсантською традицією, розвідний та наступна зміна вдвох «нападають» на вартового під знаменем, а той мусить відбиватися, як вірменський мушкетер д’Артаньян під Ла Рошеллю.
Але на нас чекає не цей нудний пост під прапором училища, на якому вдень і ворухнутися не вільно. Ми заступаємо на КПП. Готуйтеся до пригод.
