Я покидаю тебе, я покидаю тебе в час твого розквіту, коли, здавалося б, не має сумнівів щодо мене і щодо тебе...Я покидаю тебе, так і не попрощавшись, так і не сказавши все те, що хотіла сказати; і не ховаючись за ширмою ілюзій і фантазій, за ширмою неправди чи підлабузництва, я б розповіла тобі про добу твоєї слави і добу твого занепаду, але...зараз надто пізно про щось говорити...Кожен день приносить мені надію, але майбутнє надто близько, і вона мене в ньому не врятує, на жаль тебе в ньому теж уже не буде...Я покидаю тебе, як сонячне проміння покидає землю перед покровом ночі. Ні, в нас не буде більше світанків, не буде вечорів...Я покидаю тебе, шлях назад закритий, мене поневолено тут, у пітьмі зради і ненависті, але якщо я вирвусь на волю, чекай мене там, де ніхто не зможе знайти мене і куди я ніколи не зможу прийти...Я покидаю тебе і прошу прощення за все добро і за все зло зроблене мною...Але знай, до останнього мого подиху, я віритиму у нашу зустріч там, у вічності.
