- Ще ось цей малесенький…
Мізерним молотком Скульптор продовжував відколювати від велетенської мармурової каменюки шматки. За годину вже по всій кімнаті були розкидані маленькі камінчики чи ж просто мармуровий пил.
Минула ще година і вже сам творець укрився пилом.
- Краса! – вигукнув Скульптор підкурюючи сигарету і з захватом роздивляючись дрібні камінці й пил у кімнаті. Каменяр занурився у свої думки, спокійно потягуючи сигарету.
- Привіт! Відкривай! – загупав хтось у двері. Скульптор мовчав і продовжував думати. – Ну чого ти? Це я, Кріт! – Скульптор озирнувся на двері й спокійно мовив:
- Зайди трохи пізніше.
- Гаразд, - зрадів Кріт. – А коли саме?
Замість відповіді почулися удари молотка об мармур.
- Ну добре, - пробурмотів Кріт і вигукнув: - скоро прийду!
Вже ближче до опівночі Кріт знову поспішав до свого приятеля Скульптора. Він жваво біг похмурими вулицями – у нього був подарунок: пляшка бургундського, яку тітка з Франції залишила в спадок. Старенька наклала на себе руки зовсім нещодавно і зовсім неочікувано: її любили всі, не лише родичі. Бідолашні мешканці її містечка оголосили місяць жалоби за цією знатною доброю жінкою. Кожен був убитий горем її смерті. Місцеві митці створили гурток на її честь. Усі поети один поперед одного писали епітафії сповнені гіркої журби. Ця жінка залишила більшу частину свого багатства містечку. Іншу частину вона заповіла своїм родичам, а все своє найкраще колекційне вино вона залишила саме Кроту.
- Відкривай! – молоток стукав. – У мене є сюрприз! – молоток на мить завмер. Скульптор трохи струсив із себе пил і пішов до дверей.
- Що сьогодні? – спитав він прочиняючи двері.
- Бургундське! – радісно вигукнув Кріт.
- Ти чого такий задиханий? Біг до мене?
- Ні… я… гм… Тут собака якийсь скажений блукає я чув, то я злякався трохи. То ти мене впустиш чи ні? – Кріт уже почав заходити, та Скульптор зупинив його.
- Покажи!
- Що?
- Вино.
- А! Ось, - Кріт дістав пляшину.
- Добре. Почекай тут п’ять-десять хвилин.
- Але…
Скульптор забрав пляшку і зачинив двері. Почулися звуки замітання підлоги.
- Та ну! Годі тобі! Припини! Я звик до безладу. Я навіть люблю той безлад, що у тебе.
- Я теж, - почулося з-за дверей. – Але він ще не готовий.
- Хто?
Почулося цокання молотка. Потім знову замітання.
- Я вже змерз тут стояти. І собаки страшно…
- Та припини скиглити! – знову замітання.
- Все, - тихо мовив Скульптор, - краса!
Він відчинив двері.
- Нарешті, - мовив Кріт.
Вони сіли за стіл. Скульптор відкоркував вино і розлив по келихам.
- Хай живе небачена краса! – пафосно вигукнув Скульптор.
- За красу! – підтримав Кріт і випив. – Покажи мені.
- Що? - здивувався Скульптор.
- Ну ти щось сьогодні робив?
- Тобто?
- Ну… Творив?
- Так.
- Зробив? Тобто, створив? Витворив?
- Так.
- Покажи.
- А я й не ховаю.
- Ага, а що ж то тоді під полотном?
- Сміття.
Посмішка Крота згасла.
- А це що тоді? – Кріт вказав на купу мармурового пилу і камінців.
- Це те, що я створив.
Кріт потупився:
- Нічого не розумію. – Він підійшов до купи, - Це?
Митець схвально хитнув головою.
- Це просто неймовірно! Це неймовірно красиво! Боже! Це ж диво якесь! – Кріт продовжував безперервно вигукувати компліменти, - Господи, яка краса. Я заворожений. Я схиляюсь перед тобою. Ти – геній! Ти – Бог! У мене зараз серце зупиниться.
- Ну годі-годі, - самовдоволено посміхаючись сказав Скульптор і підвівся з-за столу. Він підійшов до постаменту і стягнув полотно. Виринула потужна та неймовірно точна копія «Давіда» Мікеланджело.
- А це що за убогість? – запитав Кріт.
- З книги скопіював! – вони зареготали.
- Треба викинути і розтрощити це. Допоможеш?
- Питаєш таке. Я завжди до цього готовий!
Вони зіштовхнули Давіда з постаменту.
- Велика бридота.
- Еге ж.
За допомогою важелів через люк у підлозі Кріт зі Скульптором скинули копію Давіда в підвал.
- Грюкнуло, - вони зареготали. – Пішли глянемо, - запропонував скульптор.
- Кувалди!
- А, точно. Візьми три про всяк випадок.
Вони спустилися в підвал. Повністю біла велика кімната з неймовірною кількістю скалічених скульптур-копій.
- Ого! – крикнув Кріт і ехо з усіх боків закричало на нього. – А коли в тебе виставка?
- Минулого тижня в Лондоні п’ята відкрилась, - пихато сказав Скульптор. – Післязавтра відкриття першої в Римі. Це я для нього творив сьогодні.
- Молодець. Стильно.
- Ідем? – запропонував Скульптор.
Всю ніч вони пили вино, кувалди руйнували копії, весь наступний тиждень вантажівки чистили підвал будинку Скульптора.
