...В її голові хурделицею кружляють думки і різні питання, на які вона не в стані дати відповіді.
Сидить і думає : "Як нам було добре разом! Наші почуття були настільки сильними, що ними можна було зробити все... Я пам’ятаю ті романтичні прогулянки по парку, по вечірньому місті, коли його ліхтарі освічують вологий асфальт, а на небі розкидані зорі...я пам’ятаю той перший поцілунок...такий несміливий, але такий пекучий! Я пам’ятаю ту дорогу, по якій ми ходили...я могла би зараз, в цей же час, показати ті місця, на яких він лишав свої сліди...я пам’ятаю той магазин, під дахом якого ми стояли тоді, коли із неба подали краплинки дощу... Нам здавалось, що це сльози любові, ми думали, що це небо плаче від радості, через те, що ми разом, через те, що ми любимо один одного...
Я пам’ятаю той рум’янець на його щічках тоді, коли він підійшов до мене і боязко запитав моє ім’я. Я пам’ятаю моє збентеження, мій швидкий бій серця коли він це питав...Я пам‘ятаю всі ті хвилини, які ми проводили разом...Я пам’ятаю свій страх бути покинутою ним...Я боялась, що він мене розлюбить, забуде...Я боялась, що знайде собі іншу...Боялась!!...
Як я хочу все це забути! Викинути його зі своєї голови, зі своїх мрій!!...Не можу..."
Знов плаче...
