Якщо рано вранці повертатися з гульок по вулиці Червонофлотській, чи, скажімо, навпаки, йти з дому на риболовлю на річці Кошевій повз цю сіру цегляну п’ятиповерхівку хрущобського вигляду, Вам видасться гарна нагода допетрати, чому у військових прийнято закінчувати наради фразою: «Звіримо годинники, » - а моряки странно пишуть добову поправку на кожному хронометрові. Бо будівля ця – другий екіпаж ХМУ РП. А по тому, як запалюватиметься світло у вікнах на різних поверхах та лунатимуть гвалтівні крики «Рота підйом!» у розчахнуті кватирки, можна буде визначати, наскільки поспішали чи відставали годинники в днювальних різних рот. Бо підйом в мореходці – рівно о шостій. Але крики й гвалт лунатимуть у вікнах не одночасно, а вроздрай, як кажуть на флоті, коли, наприклад, гребці у шлюпці веслують хто в ліс, хто по дрова, або гвинти судна обертаються в різні сторони. Більше всього це нагадує переклик вранішніх хрипкоголосих півнів на сусідній Забалці:
- Кукуріку!
- Кукарєку!
- Cocorico!
- Cock-a-deadle-doo! – кричать днювальні в ротах.
І ось вже організовані натовпи курсантів молодших курсів, грюкаючи підборами на сходах (курсантською мовою – на трапах), вибігають на зарядку спозаранку на плац та училищний стадіон, а курсанти-старшокурсники все ще ліниво потягуються, вступають в розшнуровані кирзові гади й чалапають до умивальників, обмотавши шиї вафельними рушниками та вичавивши пасту на зубні щітки ще в кубриках, аби зайвий раз не таскати тюбики в тумбочку-з тумбочки. Крім того, це позбавляє необхідності ділитися поморіном з тими шаровиками, в яких він начебто «закінчився», а насправді зубної пасти в їхньому бюджеті просто не було передбачено. На зарядку старшокурсники щось не поспішають. Молодим усюди в нас дорога (зараз вони набігаються й заходяться ще прибирати плац та навколишню територію з мітлами), старшокурсникам усюди в нас – почуття поваги, що грунтується на визнанні їхніх великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей. Почекаємо, поки ці 19-20-літні дєдушки докурять свої вранішні цигарки в ротних курилках і неквапно спустяться шикуватися на сніданок, а вже потім проникнемо до котроїсь з рот на екскурсію.
Той молодик у парадній формі, що стоятиме на тумбочці, - швидше за все черговий по роті, бо днювальні саме голячать (підмітають) та драять (миють) палубу. Ну як це, «ніхто не стоїть на тумбочці»? Це тільки кажуть «стоїть на тумбочці», а насправді «поряд з», а іноді й «під». Отож якщо пов’язка в того курсанта на тумбочці синя з білою смужкою посередині (сигнальний прапор «Рци» має буквенне значення «черговий корабель на рейді»), то й курсант з такою пов’язкою – саме черговий, але вже не на рейді, а по роті. В днювальних пов’язки - червоні, як в жовтенят чи народних дружинників.
Мабуть, ця висока казарменна тумбочка – найбільша цінність в ротному приміщенні, бо полишати її не можна ні на хвилину. Статут вимагає ще й стояти біля неї по стійці струнко, а не розвалитися поряд на баночці (в даному випадку – табуретці), як те дозволяють собі іноді днювальні вночі, поки бачити їх начебто нікому, бо всі товариші саме хропуть по кубриках і сопуть носами в подушки в усі сто носів.
Втім, вимоги статуту при всій зовнішній нелогічності, іноді виявляються патентованими засобами: стоячи важче заснути. Задрімає, сидячи, ось такий невдаха-днювальний, притулившися головою до тумбочки, замріється, аж гульк – вже наглядної агітації на стінах роти нема й навіть телевізора хтось з роти виніс. Все ясно, треба йти по ротах старшокурсників і викупати проспане добро. Такі вже в училищі традиції. Дивує лише те, як ті старшокурсники так вчасно зазирають до роти саме тоді, коли днювальний прикемарив. (Хоча чому тут дивуватися, чи вони самі молодими не були й досі на тумбочці не стоять, щоб не знати, коли саме вахті особливо спати хочеться.) Тож полишати тумбочку напризволяще – зась. Це вам і другокурсник скаже.
Отже, якщо отой черговий курсант при Вашій появі в роті несподівано вирячить баньки, хапоне ротом повітря, як кашалот перед пірнанням у води Льодовитого океану, прикладе руку до козирка і як гаркне прямо на вухо: «Рота, струнко!» - значить ви начальник училища Камчатка. Чи начальник ОРСО Куриленко. Чи принаймні Вас з ними сплутали. Скажіть тоді неквапно:
- Вільно!
– вислухайте доповідь, що за час чергування нічого надзвичайного в роті не сталося й ідіть перевіряти ротне приміщення на предмет того, що саме Вам цікаво. Навіть, якщо насправді ви видатний уфолог і перевіряти роту хочете на наявність зелених чоловічків, після цих китайських церемоній черговий буде зобов’язаний супроводжувати вас по всіх ротних приміщеннях і чесно пригадувати, на чиїй вахті в роті востаннє бачили гуманоїдів.
Братів по розуму краще за все починати шукати з ленінської кімнати. Окрім традиційного Леніна та членів політбоюро на стінах, в цій кімнаті зберігають річні підшивки усіх газет та журналів, які передплачує рота. Втім, шукати в усій тодішній пресі якихось згадок про НЛО не варто. Самі рішення партконференцій та битви за врожаї. Відомості про все, що насправді нас цікавить, населення вміло читати поміж рядками. Тільки не просіть мене почитати щось про гуманоїдів між рядками газети «Правда» за 1 Квітня. Та я вже теж забув, як те робиться! Пам’ятаю лише анекдота, як було популярно тоді, про нашого генсека й гамериканського президента, які вдвох бігли наввипередки, і про яких ТАРС був уповноважений заявити, що наш лідер прийшов на почесному другому місці, а гамериканський – на передостанньому.
Крім преси, так би мовити, центральної, в ленінській висить на стінах також місцева, так би мовити, преса – ротні стінні газети, що, схоже, не знали ні цензора, ні коректора. Ось де простір для настінної творчості мас! У цій ось «Колючці №17» нещадно й принципово критикують самого фізорга роти на прізвисько КМС! Об’єкт критики зображений в одній ласті, на одному ковзані, з волейбольним м’ячем настромленим на рапіру, у майці з емблемами усіх спортивних товариств Херсона, включаючи московський «Спартак», бо варто курсантам лише пригадати про існування якогось виду спорту, як виявляється, що їхній фізорг у ньому – кандидат в майстри спорту. Авто-мото-вело-фото-шашко-гире-чемпіон.
Позаглядайте під столи, чи нема там бичків та тютюнового попелу (знову в морського козла після відбою різалися, а чи й навіть у козла керченського!), проведіть білосніжним носовичком по підвіконню в пошуках пилу, й час переходити вже до інспектування кубриків. Так в училищі називають звичайні великі кімнати, в яких усім гамузом, душ по 20-30, мешкають майбутні моряки, щоб ті маримани встигли призвичаїтися до правильних назв ще на березі. Рівні ряди заправлених синіми ковдрами койок. Пагорби збитих подушок. Приліжкові тумбочки, в які, якщо муляє, теж можете заглянути, вони принципово не замикаються на ключ і в них не місце для особистих речей і безладу, для безладу є баталерка. Так на флоті гардероб називається.
Всередині тієї шафи з сотнею шинелей на плечиках та валіз на полицях мешкає спеціально навчений баталер з курсантів. Єдина людина в роті, яка має змогу усамітнитися й ганяти чаї з електрочайника, хоча те й заборонено за вимогами пожежної безпеки. Тож в баталерці перш за все шукайте, чи не забув він того чайника на столі увімкненим. А якщо знайдете – сміливо конфісковуйте. Чайником, як і прасками, можна користуватися лише в спеціально обладнаній побутовій кімнаті. І не для чаю, а коли голову помити треба гарячою водою чи поголитися, бо в кранах гарячої води не дочекаєшся, дають її раз на сто років, і курсанти тоді влаштовують в умивальникові натуральну парну, відкривши на повну усі крани й гасаючи голяка в клубах пари попри те, що бортпровідниці з сусіднього училища пасажирського річкового флоту вже аж до вікон поприкипали. Коли просто у вікнах навпроти гасає голяка ціла рота жеребців, це вже начебто й не чоловічий стриптиз, а виставка досягнень народного господарства. Сміх сміхом, а одного з наших така бортпровідниця таки собі пригледіла і на собі успішно одружила. З біноклем вона на свої заняття ходила чи що?
Але це все лірика. Повернемося до прози життя. Вам потрібно ще оглянути початок координат (00), який на флоті за традицією називають гальюном. За традицією, тому що вперше це диво цивілізації з’явилося на вітрильниках-галеонах і містилося якраз під розцяцькованою носовою прикрасою, яка колись гальюном (галеоном) і називалася. Евфеміністично-метонімична назва з тих часів закріпилася за усіма корабельними вбиральнями, хоча носовими статуями кораблі вже не прикрашають років двісті.
Крім того, це раніше, до письменників Отара Довженка та Коки Черкаського, наша література була аж надто цнотливою і робила вигляд, що вбиральнями людство не користується навіть по малій потребі. Тож сміливо ступайте на відвойовану цими конкістадорами для української літератури територію й не кривіться - флотські чистота, порядок й пахощі десятипроцентного розчину хлорки. Бо хоч письменники про вбиральню й не писали, все одно хтось з курсантів щодня її прибирав.
До речі, про письменників. Авторові якось довелося порятувати з ротної вбиральні самого Джека Лондона без палітурки. Це був «Мартін Іден», якого автор вже починав був читати в кишинівському перекладі, але переклад той чомусь йому не пішов. Мабуть і починав він того «Ідена» читати лише для того, щоб декілька років по тому упізнати за декількома абзацами й без палітурок і будь-яких вихідних данних. Порятувати, закритися в курилці й ковтнути за ніч. Чи то переклад вже був інший, чи просто життя вже інше. А життя так мудро влаштоване, що твоя книга знайде тебе в найнесподіванішому місці в найнепридатніший час, але саме тоді, коли вона буде тобі найбільше необхідна. Як повітря, вода чи тютюн. І не гратиме ніякої ролі, що на шляху до зустрічі вона вже встигла втратити палітурку й перші сторінки.
Але що це? Днювальний на вході знову кричить: «Рота струнко!» й починає доповідь... начальникові училища. А ви ж тоді хто? Не чиф Камчатка? Читач? Отакої! Автор такий затурканий!
Знаєте що? Є суто джентельменська пропозиція. Саме навпроти гальюна ззовні екіпажу проходить пожежна драбина, і якщо розкрити вікно й трохи підтягнутися... І йдіть собі спокійно з гульок чи на риболовлю на Кошевій, куди ви там йшли, коли усі чергові по ротах, як забалківські півні, починали горлати оте: «Рота, підйом!»
Дуже дякую за розуміння. Приходьте ще. Тримайтеся.
