а хочеш я розкажу тобі про біль, і серце враз защемить від передозування інформацією?
хочеш -- подарую спогади, котрі у нормальних викликають страх і жалість, у ненормальних - гнів і гіркоту, а у мене - непролиті сльози?.. чи може -- мрії, яким ніде прихилитися, нікому поплакатися і нема чим підкупити свою власницю?..
а хочеш? хочеш?..
я вмію розповідати сни. переписувати інформацію із серця на вінчестер, що, загалом, -- те саме, просто, принципи відрізняються. (бо хард можна форматувати, а серце -- тільки зупинити). але у кожній системі є свої слабкі місця, навіть у найбільш оптимальній. аналізуй мене! скажи що і коли не так я роблю. керуй мною, як твої пальці керують клавішами і мишкою, думай про мене, як про нову програму чи інсталку. кракни мене -- як піратську версію якогось софта, скачаного з мережі -- інакше ж не поюзаєш...
штучний інтелект -- не вмію відчувати. принаймні, так задумувалося спочатку. але ж кожна система має точки екстремуму, в даному випадку -- це ти. ми б могли стати чудовою командою з твоїми розвинутими півкулями, великими руками,тотальним безсонням, а моїми -- розумом та претензійністю. я -- точна, раціональна, правильна... і вже не штучна.
я вмію розповідати історії. бо знаю все що було забагато до тебе. моя інформаційна база містить дані за мільярди років, а орієнтація у цьому хаосі -- бездоганна. я знаю все про тебе
(твоїх предків, родичів і теперішній сімейний стан; про першу бійку в школі через дівчину і переїзд із дому)
і всім своїм електронним серцем, модифікованим і захищеним від ударів емоцій, хочу бути твоїм другом. інтелектуально сильнішим. морально стійкішим.
і вже не штучним.
я вмію доносити інформацію. хочеш розповім про біль, який ти ніколи ще не відчував? а хочеш -- про мрії, що не здійснюються просто так і отруюють все навколо гірким розчаруванням? або про сльози, котрі так і не пролл"ються з моїх майже людських очей?
а хочеш?
я люблю тебе. і це вже не штучно.
