Ми дуже часто хочемо, щоб нас розуміли люди, та, чомусь, не розуміємо їх і не хочемо ввійти в їхнє становище. Ми не закриваємо очі на їхні недоліки, а натомість закриваємо очі на свої вчинки.
Твій світ стане кращим, коли будеш бачити у всьому позитив.
Але, як можна бачити добро інших, якщо всі довкола бачать лише
твої недоліки і серед сотні хороших речей – одна погана закриває всі?
Жити у цьому „не справжньому” житті – просто існувати у якійсь існуючій сфері. У сфері, де багато болю і страждань і мало радості...
Мистецтво бути щасливим – неможливе у цьому житті. Щасливі, тільки мертві, їх нічого не тривожить.
А єдине, здавалося б, щастя у цьому світі – високі почуття, такі, як любов, співчуття, довготерпіння... Та і вони мінливі, як трава, що зараз вона є, але завтра її вже немає...
Та і трава деколи здається реальнішою за них. Її ти можеш відчути на дотик. А у них ти не завжди і впевнений. Коли тобі здається, що вони є – насправді це лише запаморочення твого розуму і твоєї свідомості.
Деколи ти вже не можеш терпіти всі страждання і болі у серці; голова, здається, зараз вже трісне, як повітряна кулька, а очі вилізуть від нескінченного водоспаду сліз. В такі моменти, навіть, заздриш мертвим...
Ти знаєш, що життя саме по собі є самим найкращим, що є!
Але люди, їхня поведінка і багато чого іншого роблять життя „НЕ
СПРАВЖНІМ” життям...
