- Давно стоїте?
- Не дуже, тільки підійшов
- Зрозуміло
Переминаючись з ноги на ногу, ховаючи задубілі пальці…
- Ось, нарешті, й зима прийшла
- Ага, прийшла. Он наче вже їде…
Геть забувши про непотрібну вже чергу штовхати всіх, намагаючись зайти першим
- Передавайте за проїзд!
- Тут скільки?
- Два
- Проходьте по салону
- Два?
- Два
- Що у вас? Розгортаємо і показуємо, розгортаємо і показуємо
- Ще дві людини
- Довго стояти будемо?
Нагрівши подихом маленькі віконця на замерзлому склі, роздивляючись сніг, вулицю і брудні машини.
- В мене графік
- Який графік! Поїхали!
- Дід, ти куди лізеш? Що в тебе?
- Ось
- Так, давай, або плати, або виходь. Всі ми тут діти війни!
- Та пустити діда, що тобі! Скільки вже йому лишилося
- Йому вмирати, а мені ще жити треба! І касу здати, і на ремонт, і собі!
Напружено прислухаючись до криків
- Як ти така розумна - то сідай і вези всіх, а я подивлюся. Може сама за нього заплатиш? Старий, давай на вихід!
Зупиняючись на перехрестях доки червоний, відволікаючись у буденних розмовах
- Ми на вихідних…
- Ми теж…
- Не померзли? Взяли чим грітися?
- Взяли з ким
- Ге
- Га
- М'ясо там завжди свіже, можна реберця недорого взяти
- А де ж це?
- В автобусі, в автобусі, кажу! Алло! Не чую
- Мамо, я хочу пити
- Сиди і не крутись, скоро приїдемо
Різко загальмувавши, від чого автобус занесло, підминаючи під колеса до хрускоту кісток невідомо звідки стрибнувшого собаку.
- Твою мать!
- Боже, що ж воно там таке?
- Собаку переїхали
- То поганий знак! Спаси і сохрани нас грішних!
- Мамо, я боюся
- Перестаньте хреститися! Дитину мені налякали!
- Не бачу…Де вона?
- Це тобі, мурло, за діда
- Заткнись!
Витираючи піт на скронях, поволі рушив, вчепившись в кермо, так, що всі, хто хотів, озирнувшись побачили зникаюче за поворотом у передсмертних судомах тіло.
- Істину вам кажу, то поганий знак…
Їхали мовчки, щось виглядаючи у темряві за вікном. Лише на кінцевій, перестрибуючи через калюжу з талого снігу, один з них зупинився на мить, вочевидь, щось згадавши.
- Правду ти казав, мурло…всі ми тут…діти війни
