3.
Нема нічого гіршого, ніж долати весь шлях до мети у напруженому мовчанні. Елін та Майкл скоро змогли пересвідчитися у цьому на власному досвіді. Але про що їм було розмовляли?
Майкл був злим на увесь світ. При народженні доля щедро наділила його гарною зовнішністю і непоганими здібностями до математики. Настільки непоганими, що без допомоги вельми впливового батечка він з блиском закінчив престижний інститут сучасної електроніки, водночас склавши іспити на диплом першого пілота.
Але тут доля вирішила, що аж надто ласкавою до свого мазунчика, і на стрункого темноволосого юнака поклала око материна подруга-кінозірка. Майкл, як і будь-який самовпевнений шмаркач, що ледве подолав вибух гормонів, із готовністю почав розігрувати дорослого чоловіка, забувши про обережність. Від голосного скандалу його сім’ю врятували хіба що його залишки здорового глузду: їх вистачило якраз на те, щоб не влаштовувати сцен «коханій», коли та вирішила завести собі нову іграшку.
Але мати Майкла, яка до того часу завжди вибачала розумнику-первістку будь-які пустощі, досить прозоро натякнула, що добре було б йому кілька років попрацювати в іншій країні, а ще краще – у якійсь зоряній колонії… Зрозумій-но, кар’єра батька…Твоя сестра майже на виданні, а репутація сім’ї - річ настільки вразлива…Звичайно, про пристойну посаду можеш не турбуватися, та й із грошима на перший час допоможемо…
«Що ти, матусю, я сам», – навіть стоячи під дверима Космічного центру він все ще продовжував посміхатися своєю коронною, хоч вже й зовсім непотрібною посмішкою.
До відльоту «Відчайдуха» залишалося все менше часу, а його продовжувала сповнювати мстива радість: ну він їм (батькам, звісно, а може, й усьому світу) показав! Але варто було йому побачити соціоісторика експедиції – фарбовану білявку, яка скидалася на неякісну копію його екс-коханої – і його радість помітно вщухла. А тут ще й самій Ірені спало на думку закрутити з ним роман. І, що було особливо образливо, навіть не через примху, а щоб якось розбуркати другого пілота Олексія, який ніяковів перед кралею настільки, що ледве не червонів у її присутності.
Щиро кажучи, і поведінку самого Майкла не можна було б вважати бездоганною, але надто вже спокусливо було прив’язати це дівчисько до себе, а потім ось - так, привселюдно, відіпхнути, завдавши болю. Що ж, помста, неначе, вдалася. Чого ж тоді так паскудно на душі?
Він зло смикнув ричав на себе, збільшуючи швидкість катера-розвідника, і Елін несподівано вдавило у крісло, але дівчина визнала за краще змовчати. Ось вона, причина поганого настрою, сидить поряд. Ненавиджу. Такі ще гірші, ніж відверті самиці. Такі намагаються викликати жалість чи приязнь, а той і бажання захистити від усього світу… Нема дурних!
Елін легко прочитала його думки.
– Ірена просто не може по-іншому: її мати була надзвичайною красунею і, швиденько розлучившись із її багатим батьком, часто змінювала… друзів. А малу не хотіла віддавати родичам, не бажаючи втрачати аліменти. Це жахливо, коли тебе так відверто використовують змалку.
–Звісно. А використовувати інших, ставши дорослою, не жахливо. До речі, тобі звідки про це все відомо? Коли розумниця Ліа звеліла цій бідоласі забиратися і не заважати їй спати, то ти до ранку втирала їй очі та носика? Скажеш, ні?
– Скажу, що це моя справа! – під її очима залягли досить красномовні синці, а скуйовджене волосся наводило на думку, що каюту дівчина покинула поспіхом, аби лише не змушувати інших чекати себе.
– Ти що, ніяк не збагнеш, що зробити щасливими всіх - то маячня божевільного?! У раю нема місця натовпу! Адаму там було добре насамоті, а варто було з’явитися Єві – їм стало затісно. Пам’ятаєш, чим скінчилася ця історія?
– Так розмірковували всі на цій планеті: силою вдертися до раю, перегризши горлянки усім суперникам. І ЧИМ ЦЕ закінчилося? Пам’ятаєш? Де той везунчик, якому пощастило грюкнути дверима раю перед носом в інших? У спільній могилі? У божевільні?!
– Не те бажали, дурні, – зневажливо відмахнувся хлопець, певний, що почує: «А ти сам знаєш, розумнику?!», але Елін лише тихо, якось гірко зронила:
– Але ж і ти не знаєш…
– Знайти б джерело, а бажання знайдеться, – трохи охололий Майкл зосередився на приладах, і як виявилося, якраз вчасно. Звичайно, міні-катери на кораблях-розвідниках оснащували автопілотами на випадок тяжкого поранення або й загибелі пілота. «Або й раптового божевілля», – подумки самокритично відзначив Майкл: машина зробила все від неї залежне, але виявилася невзмозі до кінця виправити курс, заданий їй пілотом у розпалі суперечки. Чим це на «Відчайдуху» займається координатор, якщо ще не зацікавився сяючою цяткою, котра без натяку на логіку описувала на екрані загадкові кола над відведеним для неї квадратом.
– Третій катер! Прийом! Нелади із приладами?! – голос Еріка, ледь спотворений відстанню, був сповнений тривогою. – Зможете сісти самостійно? Потребуєте допомоги?
– «Відчайдуше», прийом! Прилади в нормі, пілот і пасажир третього катера теж. Карта виявилася застара, деталі трохи зміщені: шукаю вдалого місця для приземлення.
– Зрозуміло. М’якого приземлення, – у ритуальному побажанні пробивався сумнів, але Ерік відключився, не додавши жодної не уставної фрази.
Решту шляху подолали мовчки. Площадка серед гір, вподобана Майклом, дійсно, виявилася ідеальним місцем для приземлення. Високі кам’яні брили навкруги були обплутані глибокими тріщинами, кожна з яких цілком здатна була виявитися входом до печери. А раптом?..
Елін демонстративно схилилася над найближчою плямою ядучого навіть на вигляд моху. Майкл, начхавши на всі інструкції, обмежився коротким:
– Зброя є?
Дівчина мовчки напіввитягла з кобури свій пістолет, певна, супутник не зверне уваги, що «зброя» заряджена голками зі снодійним. Вона знала, що фізично не зможе змусити себе взяти до рук щось серйозніше. Ледь залишившись сама, вона почала нервовими кроками міряти ущелину. Чекання тяглося недовго: уже з другої печери Майкл виліз, сяючи з утіхи – на його долоні тьмяно блискали кілька старовинних золотих монет.
– Глянь-но сюди. Ти ж не думаєш, що робітники тягли на забуту Богом планету старовинний скарб? Швидше, хтось тут, на місці, побажав знайти скриню із древнім золотом – і ось!
– А розбитого черепа поряд не було? – похмуро поцікавилася Елін, зовсім не поспішаючи розділити його радість.
– Ні, його, певно, вбили в іншому місці, - мимохідь кинув хлопець, милуючись золотим блиском.
– Тобі пощастило, – Елін потягнулась до прикріпленої на її паску рації.
– Нащо? – тихо, не приховуючи погрози, запитав Майкл.
– Ми домовилися повідомляти координатора про несподівані знахідки.
Рація миттєво перемістилася до його кишені, туди ж трохи не відправилася її зброя, але у останню мить із зневажливим: «А, улюблена іграшка», – була залишена дівчині. Ладна розплакатися не стільки від болю, скільки від образи, Елін мовчки свердлила нападника злим поглядом. На мить затримавшись, мовби чекаючи на початок сварки, але так і не дочекавшись сліз, Майкл попрямував до вподобаної розщелини, кинувши через плече:
– Від катера не відходь: ще заблукаєш. Підняти його у повітря краще н намагайся – все одно не зможеш. Так що пройдися, покопирсайся у рослинах, заспокойся. Чи, може, все ж хочеш глянути на джерело? – не без іронії кинув він наостанок, вже входячи у розщелину.
Не слід було настільки недооцінювати тиху дівчинку Елін: провівши все дитинство поряд із невтомним батьком-мандрівником, вона могла досить легко впоратися із керуванням катером і довести його до головного корабля, забезпечивши Майклу купу неприємностей. Але, трохи повагавшись, вона увімкнула закріплений на паску ліхтарик і увійшла у ту ж щілину, що він. Їй не давали спокою дві думки: засліплений легендою про джерело, хлопчисько забув про охоронця-дракона. А раптом той все ж існує насправді і горе-шукач раю зашкодить рідкісній тварині? А раптом рідкісна тварина сама зашкодить цьому негіднику? Обидва припущення видалися їй однаково неприємними.
Додумати Елін не встигла: попереду гримнув постріл, і вона з усіх сил побігла вузьким коридором, розуміючи, що невиправно спізнюється. «Який дурень стріляє у печері?!» – подумки лаялася вона, дивом не ламаючи ноги на впадинах вищербленої, укритої кам’яними уламками долівки.
Нарешті вона опинилася у досить просторій печері. На щастя, постіл прийшовся надто високо, відбивши від склепіння чималий шматок. Уламок впав позаду істоти, яку, якщо не надто прискіпуватися, цілком можна було охрестити драконом. Розгніваний звір люто шипів, наступаючи на нападника.
«Єдине, чого тут не вистачає для цілковитого щастя, так це невеличкого обвалу. І вони, здається, ладні зробити все можливе, щоб його влаштувати», – дивно, але ця думка встигла пронестися у її голові за мить, якої вистачило для клацання піднятого гачка.
– Майкле, – щось у її тихому голосі змусило звіра на хвильку стихнути, а хлопця, мов всупереч його волі, озирнутися на звертання.
Останні сумніви Елін щезли в ту ж мить: на неї дивився незнайомець, один з тих, хто приходив до заповідної печери, ладний на все, аби здійснилося його бажання. Слова були зайвими – голка безгучно увійшла у поступливе людське тіло. Майкл повільно осів на підлогу, не зводячи з неї розширених подивом очей.
Гачок кілька разів клацнув упусту. Господи! Вона ж за іншими клопотами забула вчасно зарядити акумулятори: нещастя з Еріком, справді сенсаційне відкриття, безглузда сварка товаришів, сповідь Ірени… Але ж чи поясниш це все розлюченому звіру? Але дракон чомусь втратив будь-який інтерес до чужинців – усю його увагу поглинув відбита від стелі брила. Він метушився навколо неї, час від часу скрикуючи дивно високим голосом. Елін, передчуваючи недобре, зробила крок уперед і застигла, виразно відчувши, як між лопатками струменить холодний піт: камінь прищемив хвіст невеличкій істоті, за всіма ознаками, малюку-дракончику.
– Добра ти тваринка. Я б за своє маля без роздуму голову проломила б чужинцю. Хоча ні, теж спершу кинулася б рятувати малого, – безупинно говорячи подібні дурниці, дівчина дрібними обережними кроками просувалася вперед. Але раптом збагнула, що на обережність не залишається часу: дракон, не зумівши впоратися з брилою, у відчайдушному зусиллі зрушити її з місця почав гамселити камінь довгим гнучким хвостом, не розуміючи, що так може скалічити своє дитя.
Підхопивши з долівки міцну на вигляд кістку, здатну послужити ричагом, намагаючись при цьому не замислюватися над її походженням, вона рішуче підійшла до полоненого малюка і тут же впала, збита з ніг ударом хвоста його матері. Боляче. Як боляче… Вона піднялася і впала знову. Потім ще раз. Намагаючись ухилитися від ударів і по черзі то вмовляючи, то лаючи звіра, Елін безжально гнала від себе страшні думки, що вона сама швидше підвередиться, ніж зрушить з місця кляту каменюку. Вперто стиснувши зуби, щоб не витрачати сил на болісний стогін, вона якимось дивом підважила-таки камінь достатньо, щоб драконеня з ображеним писком висмикнуло з-під нього хвіст. Мить тріумфу була недовгою: безсило розпростершись на долівці, вона раптом згадала, що необхідно викликати підмогу. Відібрати рацію у знепритомнілого Майкла відразу їй просто не спало на думку. Тепер кілька кроків довелося долати мало не рачки і розтяглися вони, як мінімум, на кілька світових років. Лише почувши стурбований голос Еріка, вона збагнула, як їм пощастило: пристій міг би й не витримати всіх цих пригод.
– Елін? Третя група? Чого так довго не виходили на зв'язок?! Прийом! Щось трапилося?!
– Не перебивай: зіб’юся… - ледь видихнула вона у слухавку. – Встановіть координати: я не вимикала маяка на катері. Зліва від нього… друга печера…Майклу необхідна медична допомога… малому дракону теж…дракони не винні – не стріляйте… – повітря закінчилося, а спроба вдихнути ще раз віддавала болем. Тому Елін, сказавши найважливіше, просто вимкнула рацію, не дослухаючись до схвильованого: «Елін, під три чорти, що там у вас трапилося?! Як ти сама?! Елін, тримайся!» Тепер можна розтягтися на такій холодній долівці, заплющити очі…
Забуття загойдувало змучену дівчину, втишуючи біль, але дорослий дракон ніяк не бажав залишити її у спокої: то тягнучи, то підштовхуючи безсиле тіло він намагався спрямувати її до невеличкого джерельця, що ледь жебоніло у кутку печери. Пити хотілося нестерпно, тому довелося зібратися з силами і сяк-так дотягнутися до рятівної води. Після кількох прохолодних ковтків їй стало легше. Лише тепер вона збагнула, що припадає до того самого джерела, навколо якого і закрутилася вся ця історія.
У голові все змішалося. Жадібно ковтаючи чарівну рідину, вона уривчасто прохала когось допомогти планеті, товаришам із «Відчайдуха», тим бідолахам – робітникам із проклятого Раю, яким ще можна було хоч чимось зарадити. Після чергового ковтка вона нарешті втратила свідомість…
