Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46602
Рецензій: 90909

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза літературна кулінарія

Киселиця

© koka cherkaskij, 25-12-2008


Вже зима надворі! Вже пора готувати і їсти киселицю!
Все моє дитинство промайнуло з киселицею. Всі мої спогади  про  дитячі роки нанизані на  спогади про киселицю, неначе старі мамині  коралі  зі штучних перлів. Зима, Різдво, Новий Рік і киселиця – запашний коктейль  мого  дитинства, проведеного у містичних місцинах старого Борислава.

Моя бабуся, мама моєї мами,- переселенка з  лемківських земель, на котрих  українці-лемки проживали впереміж з поляками. Поляки є католиками, тож у них їхнє Різдво настає на два тижні раніше, аніж у православних лемків.  Тому моя бабця святкувала різдво двічі – спочатку польське, потім,після Нового Року, – наше. На кожну Велию бабця готувала  киселицю, котра була моєю найулюбленішою стравою, задля якої я чекав  всенький рік настання  грудня, і з ним – новорічних свят.

У нас на стіні завжди  висів  відривний український календар, зараз такі  майже не користуються популярністю, а тоді, в дитинстві, відривний календар був обов”язковою річчю, котра мусила висіти на стіні; як тільки він з”являвся у домі, я його відразу прочитував  від початку і до кінця, це було одним із найважливіших і найперших джерел  інформації для мене, починаючи з того, коли народився Маркс, і закінчуючи тим, коли і у якому сузір”ї перебуває Марс.

Отож якраз десь на Святого Миколая  моя бабуся урочисто відривала грудневий листочок календаря і казала:

- Завтра буду ставити на киселицю.

При цих словах у мене всередині  все починало  радісно бурлити! Ура!!  Мало того, що Святий Миколай приніс мені сьогодні чеколядний батончик, та ще й  незабаром  ми вже будемо їсти киселицю!

На другий день зранку бабуся  йшла до найближчого продтоварного магазину, до пані Вікторини, і купляла  картонний пакунок „Геркулесу”. Скільки  себе пам”ятаю, дизайн  упаковки тоді  роками постійно залишався незмінним, витриманим у  синьо-зелених тонах, а посередині  червоніло вигнуте спиною догори чарівне і загадкове слово „ГЕРКУЛЕС”.

-Бабцю, а чого воно називається „геркулесом”? – запитував я.
-Бо хто їсть цей геркулес, той буде таким сильним, як Геркулес.

Спочатку я не  знав, хто такий Геркулес. Знав лише, що чорного кота, найзапеклішого ворога доброго песика Піфа, саме так і звали – Геркулес. Бути таким огидним і злим, як той чорний кіт, мені не хотілося. Тому я  попервах трохи вагався – їсти мені той геркулес, чи ні, але потім прочитав книжку „Легенди і міфи Стародавньої Греції” Куна, з якої почерпнув інформацію, що Геркулес – це перекручене дурними древніми римлянами  ім”я  знаменитого героя Геракла, а це  ж у корені змінювало справу. Хто ж із хлопців, коли виросте, не хоче бути таким же сильним і безстрашним, як Геракл?

Отож, бабуся приносила той геркулес, насипала трішечки його у літрову скліну банку, заливала ледь теплою кип”яченою водою, перемішувала, зверху зав”язувала марлею і ставила  у тепле місце. На кухні у нас стояв старий креденц, то ото на  ньому зверху і було якраз те саме тепле місце.
Час від часу ту баночку потрібно було знімати, розмішувати, принюхуватися, розглядати на світло, бовтати і робити на обличчі розумний вигляд.

- Ну як?- нетерпляче запитував я бабусю.
- Ищи ніт, але юж скоро, - відповідала  вона.- На Велию  якраз буде готово.

Велиєю у нас називають, здається, передріздв”яний вечір. По крайній мірі, у мене склалося саме таке стійке переконання.

За кілька днів  геркулес у банці починав бродити,  суміш набувала характерного кислого запаху. Бабуся збовтувала вміст банки, набирала  трішки води  у чайну ложечку, куштувала, заплющивши очі, плямкала, намагаючись упіймати  і розрізнити весь букет  смаків та запахів  квашеного геркулесу, врешті виносила вердикт:

- Але то є фай!

І, доливши до необхідного рівня води, котра постійно випаровувалася, ставила баночку знову на самий верх, звідки я її, хоч плач, але не міг ніяк дістати.

Нарешті наставав довгоочікуваний день  24 грудня, хоча я і забував весь час  , коли саме ота польська Велия має бути. Бабуся  в цей день знімала банку  вже остаточно,  розбовтувала  її вміст, і через сито виливала  рідину у горнец, тобто – у  каструлю.  Додавала  за своїм смаком солі, за необхідності- доливала води, ставила горнец на плиту і доводила, помішючи, до кипіння. Фактично, як я зараз розумію, киселиця – то є кисіль із  квашеного вівсяного борошна чи „геркулесу”.

Потім на пательні  смажилася в пахучій олії цибулька, доводячись  до насиченого золотистого кольору, окремо готувалася  бульба, тобто картопля.

Годині  о третій дня  бабця телефонувала моїй мамі на роботу:

- Ользю, прид гнески до мя на Велию.

Слід сказати, що  малим я жив і ночував переважно у бабці, бо коли у нас в сім”ї народилася  моя молодша сестричка, то в нашій однокімнатній квартирі зовсі не стало місця. Ну і тому ми з мамою бачилися досить нечасто.

Коли вечоріло і на небі з”являлася перша зоря, бабуся готувала  невеличкий стіл. Ставила  бульбу, змащену смаженою цибулею, окремо в полив”яній мисці – киселицю, миску з різними варениками, квашену капусту, капусняк, тощо. Взагалі  наша родина польську Велию не святкувала, але бабуся стіл  за ще „польською” звичкою накривала.

Нарешті приходила моя мама, сідала до столу, про щось  розповідала: то про роботу, то про здоров”я моєї сестрички, то ще про щось, бабця тим часом запалювала свічку, наливала мені довгожданної киселиці, потім ще і ще. Здавалося, я її міг  їсти безкінечно.

Бабця лагідно усміхалася, спостерігаючи за моїм апетитом.
-Видиш, Ользю, як він хлебче тоту киселицю!
Я ніяковів.
- Їж, їж, синочку, - казала мама,- киселиця корисна, від киселиці будеш здоровим і сильним…

А вже на наше Різдво, на православне, до бабці  сходилася вся родина, всі вуйки з тітками, з моїми двоюрідними сестрами і братами, і навіть інколи просто хороші знайомі  вуйка Михайла заходили, і тоді в хаті стояв веселий галас, сміх, звучали колядки, звичайні пісні, грали платівки і телевізор, весело блимала прикрашена ялинка, а попід вікнами змінювалися одні за іншими  все нові й нові колядники. Ми слухали одну колядку, за нею другу, третю… за нею другу, третю… Нарешті бабця вставала, набирала  в жменю дрібних копійок та цукерок і виносила на вулицю роздати дітям-колядникам.

Тим часом, на стіл, вкритий сіном,  викладалися різні наїдки та напувки, як-от риба така і риба сяка, і сардини, і шпроти, і  оселедець, і холодець, і салати усілякі – з горошком, і без горошку, і з буряка з часником, і квашена капуста, і квасоля, і грибочки мариновані, смажені, і капуста тушена, і картопля, і ще чимало всього, але всі з нетерпінням очікували на киселицю.

Бабця приносила горнец з киселицею, наливала усім в тарілки, всі  зі знанням справи  куштували її, прицмокували язиком, хвалили:

- О-о-о, мамо, яка цього року  у вас киселиця!!! З сушеними грибочками!! Такої  киселиці направду-сте ще не варили!
- Їжте, діточки мої, їжте,- припрошувала бабця.-Файна киселиця, жеби-сте мі були вшитки здорови!

Хтось зі старших починав згадувати:

- А пам”яташ, яка бива кисевиця товди, як ищи тато  живи? В сорок дев”ятім чи в сорок восьмим?- запитував вуйко Дмитро.
- Та певні, же пам”ятам, як то не пам”ятати, бо то бива найліпша мамина кисевиця, шо з-ме іли,- відповідав вуйко Славко.
- Ото бива товді кисевиця!!-піддакував вуйко Ксандер.
- Так-так, найліпша, - погоджувалася моя мама.
- Ид, а ти откаль знаш? Ти товди мава три а чи штири роки, откаль ти можеш  таке пам”ятати?

А вуйко Михайло одного разу привіз із Москви чи з Києва, куди їздив у відрядження , баночку чорних оливок. Ми такого ніколи не бачили, я думав, що то  такі маленькі сливи, котрі на вигляд мали бути солодкими. Поки бабця наливала всім у тарілки киселицю, вуйко Михайло ходив за нею і кожному у тарілку з киселицею  клав по кілька оливок.

- Михаве, шо то є?- запитували у вуйка.
- Маслини,- гордо відповідав вуйко Михайло.-Імпортні!

Комусь ті маслини подобалися, комусь ні, а я особисто  був  вельми розчарований, коли розкусив її- а вона виявилася не солодкою, а гіркувато-солоною. Хоча зараз  я схиляюся до того, що киселиця з маслинами, як один з варіантів, – то є вищий пілотаж! Просто не всім це дано відразу зрозуміти.

Отак ми святкували колись Різдво… Потім захворіла  і померла бабуся, родичі стали між собою все рідше збиратися, менше стало ходити колядників… Я закінчив університет, потрапив по розподілу в Черкаси, одружився, дружина з щойно народженою донечкою  якраз була у тещі в Чернігові, а я  був покинутий напризволяще сам-один  у винайнятій квартирі-хрущовці на п”ятому поверсі панельного будинку.

Мені було сумно  і самотньо.

Я зателефонував у Борислав до мами:

- Мамо, а як робити киселицю?
- Та, отак і отак,- відповіла мама.

Я пішов до найближчого магазину – гастроному „Маяк”, купив  пакунок „геркулесу”, заквасив, як пам”ятав і як мені розповіла мама. З першого разу нічого не вийшло – чи то місце було недостатньо тепле, чи вода неправильна…Не квасилося, одним словом, а протухало.

Десь із третього чи четвертого разу стало виходити. Щоб швидше починався  процес бродіння, я додавав  пів чайної ложки сметани.

І ось я власноручно вперше приготував киселицю. Не пригадаю, який саме то  був день, можливо навіть, що якраз на Різдво. Наварив картоплі, зробив „зажарку” з цибулі, налив киселицю  у глиняну керамічну миску. По чотирьох кутиках столу поклав зубчики часнику.

Запалив свічку.

Проказав  про себе текст найпростішої молитви, перехрестився, сів і набрав ложку киселиці.

Скуштував.

Відчув призабутий смак дитинства.

В голові заворушилися млосні спогади, запахло сіном, з очей покотилися  сльози.

Моя бабця стояла переді мною, як жива, ніжно усміхалася до мене і промовляла, як завжди:

- Їж, їж, моя дітино, киселицю, їж, аби-з мі бив здоровим!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Смачна напевне киселиця...

© Надія, 31-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 25-12-2008

Їмо киселицю

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Чаварга, 25-12-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80813884735107 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …