Переді мною, в правому верхньому кутку стоїть мій страх. Я покарала його, за те, що не давав спокійно жити, затьмарював мої справжні почуття, застерігав від багатьох речей. Я зробила таблицю, помістила кожну деталь на окреме місце і поставила в куток. Тепер він не зможе функціонувати правильно і поки я його не зберу знову – він покараний.
Ззаду в коричневому костюмі на ґудзики сидить моя апатія. Їм шоколад... На мене впала крихта і розтерлась по білих штанах. Мені сподобалось це і я продовжувала розтирати цю приємну солодку радість. Штани набули коричневого кольору і я стала схожою на мою апатію...
Сьогодні о 17: 00 дзвонила моя гордість. Хоча вона й вважається недоліком, але я пишаюсь нею і ціную. Без неї я б відчувала себе не повною, скривдженою і розгубленою. Коли вона нагадує про себе – я спокійна.
Для мене чорне давно стало класичним – екстравагантно ношу все, що пов’язане з цим забарвленням, адже це додає серйозності важливості мене в цьому світі.
