Третя година ночі. Тиша. Страшна тиша. Вона аж дзвенить. Він прокинувся. В його лігві було темно та вогко, і ще й ця несамовита тиша...
Страх. *Чому ж так тихо? Навіть себе не чую. Де я? Хто я? О, Господи, що ж це?!*:
- Гм-гм- гав- гряв. Гав-гав-гававав!- слава тобі Боже! Ось, ось нарешті! Як я перелякався:
- Гав-гававав! Гав-грявавав!- я живий і гавкаю!
В шлунку забурчало. Голод. Голод від страху й тиші. Від ланцюга на шиї. Темно.
- Гававав-гряв-ги-гав!- от і добре... Значить, вранці отримаю помиїв з хлібом.
Ранок. В миску помиї з хлібом. Радію, стрибаю. Холодне. Невже не можна було нагріти? Стрибаю, радію, бо хазяїн сердитий.
Голод наче счез.
- Гав-гав-гававав-гав!
Снують вулицею. Туди сюди. Гримлять, галасують, чимось гуркочуть. Ланцюг натер шию. Боляче. Але все одно:
- Гававав-гав-гав-гавав! Гряв-гав-ррр!
І отак цілісінький день: Ланцюг на шиї. Біль, коли кидаєшся на чужого.
Вечір. Наповзли сутінки. В миску помиїв з хлібом. О, тепле! Чудово!
- Гав-гррр-гав-рр! Гававав-гав-рр!
Знову ніч. Тиша. Жахливо дзвінка тиша. І мене десь немає.
- Гававав-рр! – а, ось я де! Слава Богу!
Волого й холодно. Десь озвався родич. Мабуть теж загубився. Маякну йому:
- Гававававав-гав!
- Гав-гав-ууу!- відгукнулося.
Стихло. Поснуло.
Тиша. Ніч глуха тетеря. День – галапинуватий епілептик. Ніч-день, день – ніч, світло-темрява, тиша – галас, ситість – голод, тепло – холод, чужий – свій, помиї теплі – помиї холодні... Сон.
Загорлали півні. Ще ніч, але скоро почне сіріти, потім ранок, і почнеться все знову... Де я?
- Гававав! – а, ось де я.
Коли це все скінчиться, Господи?! Набридло... Туга смертельна!
Смик-смик. Задзеленчав ланцюг. Шия звільнилася.
Ну, бувайте! Живіть як хочете, а я пішов.
Кудлата тінь шмигнула через тинок, і, з радісним писком чкурнула в берег.
Помиїв більше не буде, - майнуло в голові.
Та біс з вами й з вашими помиями! Живий буду не помру! Еххх..!
Кудлата тінь дісталася протилежного берега. Хутко й тихо. Гавкіт вже не потрібен.
Ось, вона майнула по стіні курника. Завмерла...
*Тихо... Чудово. А не така вона й страшна, та ТИША!*
