- Це вже неможливо витримувати, в мене почалися істеричні напади. Ми не займалися сексом вже більше трьох місяців. Це тобі що, іграшки?!
- Я розумію, л-люба, але все минеться. Це просто такий період, багато роботи, постійні стреси, та коли я перейду на інше місце, закінчаться й наші маленькі труднощі”.
- Маленькі труднощі!? Та ти що, знущаєшся!? Ти вже дістав мне своїм словоблудством. Я чую одне й те ж вже три місяці, розумієш, три довбаних, довжелезних місяці. Мені здається, я марную свою молодість біля тебе, і взагалі життя. Якщо ти зараз же не поясниш, що з тобою насправді діється, Богом клянуся, я піду від тебе.
- О, кохана, серденько, сонечко, благаю, не роби цього, я все поясню, присягаюся.
- І що це в дідька за ритуал в тебе такий виник, тільки-но до ліжка йти, то ти, шурх ,- і вже замкнувся в кабінеті. В тебе що там, баба гумова, чи, може, ти скажеш, сестра Карлсона до тебе крізь вікно прилітає?. І що це взагалі таке, що дружина не може зайти до чоловіка в кабінет?
- Люба, рибочко, заспокойся, все владнається. Я все поясню, благаю, не заводься!
- До речі, учора почула з під дверей кабінету страшний сморід. Там що в тебе, хтось іздох, чи то, може, трупи коханок, яких ти забув у шафі? Матір Божа, дай мені сил витримати це! Чого ти в біса знову мовчиш, мов школяр? Якщо зараз же не відчиниш кабінет, мамою клянуся, я вшиваюся звідси! Ти мене чуєш?
Отак дружина Марія намагається вирішити сімейну проблему, що, на її думку, криється у дивних і таємничих змінах поведінки чоловіка Роберта, що зовсім відбився від рук.
- Так. Чую, люба.
І Роберт повільно, тремтячою рукою, поліз до кишені піджака, де лежав ключ від кабінету. Повний полум`я погляд Марії просто знищував його на місці. Через страх викриття він ледь стримував тремтіння і уривчасто дихав.
- О, Мама мія, що ж з тобою робиться, ти хочеш, щоб я пішла від тебе?
Нарешті він витяг сріблястого, довгенького ключа на золотому ланцюжку і невпевнено протягнув його дружині. Сам же чомусь кинувся у протилежний бік і зник у ванній кімнаті.
Маша швидко підійшла до дверей і вставила ключа. Двічі кляцнув замок, і її рука штовхнула двері.
З кабінету пахнуло могильним смородом, бідолашній жінці аж в очах запекло. Ще трохи, і вона б утратила свідомість від побаченого. Це перевершило усі найжахливіші її здогади.
А цим часом, у ванній кімнаті, Роберт судомно порпався у кошику для брудної білизни.
Маша перебувала у шоковому стані хвилин із п`ять, розглядаючи яскраво-смердючі декорації, що прикрашали майже кожну річ у кабінеті. Вона кохала Роберта і бажала йому лише добра, незважаючи навіть на це неймовірно страшне видовище, тому твердо вирішила:
“Його треба рятувати і ретельно лікувати. Я не залишу Робі у цій жахливій біді.”
06.06.2013.
м.Дніпропетровськ, Приватна клініка з лік-
кування різного роду залежностей.
На новеньких, біленьких дверях висіла лискуча, металева табличка:
Доктор Фекалевич, професор психології, гол. Спеці-
аліст з кодування.
- Спокійно Роберте, не треба так нервуватися. Нам тут допоможуть, довірся мені.
- Може, все- таки, не треба, я обіцяю ніколи більше не . . .
Маша різким поглядом обірвала блазнюваті вихляння чоловіка.
-Не пручайся, це в тобі говорить твоя залежність. Я не залишу тебе напризволяще.
Молода медсестра провела подружжя до приймальні доктора Фекалевича. Вона всадовила Роберта й Марію у крісла поряд з маніпуляційною, а сама пішла доповісти докторові про відвідувачів.
За хвилину сестричка повернулася з повідомленням, що доктор Фекалевич чекає на них.
-Ходімо, коханий, доктор Фекалевич допоможе, він один з кращих у цій галузі.
Вони постукали, і професор власноруч відчинив гостинно двері. Зі щирою посмішкою промовив: “Будь-ласка, прошу вас, панове Шкарповські, сідайте будь-ласка. Отже, що вас турбує, любі мої? Ви ніби не схожі ні на алкоголіків, ні на наркоманів, та й на психопатів теж.”
-Розумієте, докторе, мій Роберт дуже хворий, він страшенно залежний від . . .
Марія не витримала напруження і заплакала.
- Дорогенька, не треба, все буде якнайкраще, запевняю вас!
Роберт тим часом нервово обгризав свої руді вуса і ламав пальці.
-То що ж це за залежність така, що терзає вашого чоловіка? Як ви вперше з цим зіткнулися?
-О професоре, це було найбільше страхіття у моєму житті. Мій чоловік почав уникати мене і втаємничуватися. Ми не мали сексу аж чотири місяці, і це мене дуже занепокоїло, тоді я силою вдерлася до його кабінету. Те, що я там побачила, ледь не знищило мене психічно: “Стояв жахливий сморід, усюди були розвішані брудні шкарпетки різних кольорів. Їх було безліч. Купи на робочому столі, підлозі, підвіконні, звисали з книжкових шаф і крісла. Навіть два рідкісних кактуси, що я подарувала йому у кабінет, були прикрашені цими мерзенними смердюхами. Рослинки, бідненькі, аж пожовкли від задухи тої, що він нею упивався. Пане професоре, Роберт шкарпеткофіл, він нюхає брудні шкарпетки. Він не може зупинити це, і вже просто не контролює себе. Він вже навіть носить їх у кишенях на роботу, бо не може без цього жити. Колеги шарахаються від нього, бо гадають, що він не миється. Та якби ж так, та біда набагато більша, докторе, мій любий чоловік гине на очах.
Марія знову заплакала, закривши очі руками, вона була страшенно напружена.
- М-м-м, ну-у-у, е-е-е, я ще не зустрічав у своїй практиці нічого подібного, це надзвичайно особливий випадок, мої дорогенькі, та це не настільки жахливо, як інші види залежностей. Кодуванню усе під силу. Якщо ви звичайно погодитеся, ми з колегами хотіли б дослідити цей випадок особливо ретельно, а поки що ми елементарно закодуємось. Якщо це вас влаштовує. Гарантія п`ять років. То як, ви згодні?
-Докторе, ви собі навіть не уявляєте, який я буду вам вдячний, якщо ви мене врятуєте від цього жахіття.”
- Роберте, але я маю точно знати, як ви “присіли” на шкарпетки? Як довго це триває?
- Років зо два тому то все невинно почалося з такої собі дрібниці, як нюхання шкарпеток перед сном. Ну, щоб знати, чи не смердять ще. Поступово, день у день, я вже робив це механічно, і найстрашніше те, що це вже почало мене захоплювати. Я просто не можу заснути, не вдихнувши цього “кайфу”. Це перетворилося на ритуал. Я дедалі частіше став цього потребувати. Ховався від дружини, віддаючись цій таємній пристрасті, і усюди, де б я не знаходився, я ношу із собою кілька витриманих пар. Це як вино - чим довше вони знаходяться у сприятливих умовах, тим міцніший і витонченіший аромат мають. Особливо ціную вовняні, бо надзвичайно повно зберігають аромоксамит.”
- Роберте, зупиніться, мені здається, це вас чимдуж захоплює. Ми вас позбавимо цієї напасті, будьте певні. Продовжуйте.
- Далі я вже не міг втримуватися і спеціально їхав міським транспортом, хоч у мене є автомобіль, для того, щоб випустивши щось з рук, нагнутися, ніби підібрати своє, але насправді жадібно нюхав запах свіжозрошених потом чиїхось шкарпеток. А вдома я дійсно зачинявся у кабінеті, щоб прийняти дозу. Я розумію, що опускаюсь і втрачаю контроль, шлюб розладнується. Я не бажаю знищити все те, що так довго будував, і кохаю свою дружину.
Маша, зі сльозами на очах, дивилася благаючими очима то на Роберта, то на лікаря.
Фекалевич, насупивши кудлаті брови, зосереджено слухав Роберта.
- Ну що ж, дорогий Роберте, мушу сказати, що більш ніж на 90% впевнений в успіхові вашого кодування.
- А ви дійсно впевнені, що це спрацює? - схвильовано запитав Роберт, непомітно мнучи у кишені прихоплену із собою пару.
- О, так, звичайно, ми почнемо прямо зараз. Прошу Роберте, пройдіть зі мною.
Вони підвелися і попрямували до маленьких дверей у глибині приймальні. Маша було підхопилася за ними, але Фекалевич зупинив її, пояснивши, що дана процедура цілком конфіденційна і глядачів не передбачає. Він усміхнувся, тому Марія майже спокійно зітхнула, присівши назад у крісло. А тим часом, професор Фекалевич і його пацієнт зникли за маленькими дверима.
Місяць по тому.
Подружжя Шкарповських ніби вдруге народилося. Вони чудово проводили свій вільний час, і Марія аж сяяла від щастя, вже навіть про дітей забалакувати почали. Марія була нескінченно вдячна професору Фекалевичу. А останній навіть отримав премію за визначні досягнення у галузі кодування наркозалежних. Маша не вірила, що чоловік знову такий, як у перші роки шлюбу. То було надзвичайно.
Роберт замислено сидів у ліжку, чекаючи, поки задоволена дружина порине у сон.
- Я буду дуже обережний, вона нічого не помітить цього разу, ніхто не помітить. Я буду дуже обережний.
Марія тихо засопла. Заснула. Роберт повільно піднявся і вийшов зі спальні. Велика руда кішка сиділа на кріслі у вітальні і задоволено муркотала.
- Привіт! Киць-киць, що ти там, залишила мені щось свіженьке?
Кицька м`явкнула у відповідь, і хазяїн вже аж трусився від ломки. Вскочив у туалет і кинувся до ящика з піском, в який ходила кицька. Спочатку він нахилився над ним і почав глибоко вдихати, закочуючи очі від захвату, судомно стогнучи. Потім почав розгрібати пісок, вимазуючи руки у свіжих, котячих екскрементах. Підносив їх до обличчя і вдихав, вдихав, аж поки не взяв свою дозу і повалився на кахляну підлогу. Затрусився в екстазі і відійшов до * Нірвани*.
