Богдан прокинувся, ледь засіріло.
Встав, натягнув води з криниці, запалив газ у літній кухні, поставив на плиту баняк з бараболею. Потім сів на лаву під черешнею, запалив самокрутку, пихкаючи їдким синім димом. Самосад виїдав очі, та кидати не було сили. "Приму", яку син Андрій з міста привіз, Богдан вирішив тримати до церкви, щоб не осоромитись перед іншими сільськими хлопами.
Сонце здійнялося над стріхами. Заметушилися, забігали подвір’ям кури, сів біля ніг Мурза, вилизуючи білу й чистеньку, мов панська рукавичка, лапку. Трохи згодом вийшла жінка і знову нагадала про ясен. Богдан пішов перевіряти картоплю.
Свині вже несамовито верещали, та ґазда мов і не чув. Ходив хлівом поволі, ніби щось згубивши, довго потім вигортав гній, час від часу зиркаючи надвір, чи не йде, бува, його Галина. Трохи згодом промайнув на подвір’ї синій спортивний костюм сина-студента, і враз до хліва влетіла дружина.
- Богдане, та шо ти бабраєшся? Та поки Андрій вдома - йдіть та й зріжте того ясена!
- Та не втікне той твій ясен! - визвірився він, і через хвилину вже картав себе, спостерігаючи, як ображена жінка зникає в хаті.
Ох-хох-хо…
В шопі ходив, ніби мішком прибитий, перекладаючи інструмент з місця на місце. Потім, опанувавши себе, став міркувати. "Треба спершу зрізати гілки, потім відтяти верхівку, а потім вже валити…" Узяв ножівку, дворучну "дружбу", довго мацав, чи розведені зубці, потім так само довго шукав у стодолі мотузка. Серце немов придавило каменем.
Андрій тим часом вже чекав з драбиною коло ясена, що з давніх-давен ріс біля хвіртки. Богдан, спинившись поруч, звів погляд до неба.
У нього закрутилась голова. Пишне гілля, мов коріння, впиралось у сірі хмари. Тягнулось у височінь, ніби прагнучи втекти від неминучої долі… Богдан сперся рукою на стовбур, серце стислося ще сильніше…
Мов крізь туман, він враз побачив батька.
Тоді була неділя, приїхав з міста брат Микола, привіз бобінного магнітофона, і з самого ранку, виставивши його у вікно, крутив "канадців". Батько, щойно повернувшись із церкви, сидів на стільці, прислухався до незвичного акценту співака. Богдан нервував - там, у місті, у них, може, й мода така, а тут, у селі, вже завтра плескатимуть язиками, а потім і до колгоспного начальства дійдуть чутки… Ні б, Ротару включив, чи Яремчука, а то якісь заокеанські музики… Тьху!
Враз залунала пісня про ясени:
"Мої ясени, мої ясени…"
Простенький вальсовий мотив, тужливий пронизливий голос… Богдан не запам’ятав пісні повністю, лише приспів, проте в його пам’яті залишилось саме відчуття, що пронизало в той момент, коли батько враз заплакав, і крізь сльози простогнав:
- Богдане, Микольцю! Поки я живий, діти, не чіпайте сього ясена! Не ріжте його!..
Видіння було таким чітким, що аж різало очі. Серце облилося кров’ю.
- Тату? - зляканий голос сина прогнав мару. - Тату, вам зле?
Богдан провів долонею по обличчю, гамуючи дрож.
- Нє, Андрійку, то я так собі…
- То я лізу, га?
- Та лізь…
Прихопивши ножівку, син спритно поліз нагору. Осідлавши одну з гілок, деякий час примірявся, прилаштовувався, потім ні з того, ні з сього сказав:
- А знаєте, тату, шо я читав? Шо в ясена стілько саме хромосом, як і в людини.
- Шо? - отетерів Богдан.
- Ну, клітини в них на людські схожі…
"А бодай тобі добро було!" - простогнав подумки Богдан, до болю стиснувши повіки.
Андрій шаркнув пилкою, і Богданові здалося, що здригнулось ціле дерево. Андрій пиляв із молодечим запалом, і поки батько, мов сновида, стояв унизу, досить швидко впорався з кількома гілляками.
- Андрію!
Чужий, глухий голос налякав юнака. Здригнувшись, він випустив із рук ножівку, і та пролетіла зовсім поруч з батьківською головою.
- Андрію, злазь!
Палаючий божевільний погляд батька ще більше злякав його, тож, без зайвих запитань, Андрій хутко зліз із ясена на землю.
Богдан тремтячими руками обійняв хлопця.
- Андрію, дитино, поки я живий - не чіпай ясена! Чув’ис? Чув мене?
- Чув, тату… - заціпеніло відказав хлопець.
- От і файно… Обітни ті гілки, що над стрихом, зріж вершок, а решту не чіпай…
Заточуючись, Богдан пішов до комори, поглядом пришпилив до стіни жінку, що хотіла вирвати з рук трилітровий слоїк із самогоном, пішов до хати. Налив у перше-ліпше горня по самі вінця і, судомно ковтаючи, випив до дна…
…Жінка з сином ходили подвір’ям навшпиньки, прислухаючись до нерівного Богданового співу:
Мої ясени, мої ясени,
Мої кучеряві, хороші сини.
Мої кучеряві ясени…
