Я підійшов до бутерброда із свинини, який лежав і приманював мене своїм приманським запахом.
- Ти - бутерброд із свинини... ти - бутерброд із свинини... ти - бутерброд із свинини... – невпинно промовляв я до бутерброда.
- А ти – «дибіл»! - подумала б свиня із бутерброду, якби була ще жива, а не порубана і перемелена в м’ясорубці.
За три місяці до цього.
Я лежав п’яним під заборськими штахетами у селі. Ну не те, що б дуже таким перебраним (той хто перебрав горілочки) був, але мій язик вирішив сьогодні перепочити від мого головного мозку і трішки пожити своїм життям. Очі сьогодні показували гвинтокрилів, а так як я старий-добрий, ну не те щоб старий і не те щоб добрий, але авіаційник - вони мене не здивували. Вуха, які були такі ж червоні як черешні у саду в баби Юзі, почули як хтось промовив:
- вставай, свиня! Весь день аби лежало в багнюці - промовив хтось з наших...
- пшо-на... - відповів я, це мало бути нецензурне посилання когось з наших, але воно перетворилося у якусь однорідну масу, яка була ніяка.
- шо?
- пшона-зззіццци, - щось таке я видав.
- я думаю він має на увазі, щоб ви йому не заважали повалятися в оковитому стані в багнюці - хотіла промовити свиня, але дуже стидалася, що не вимовляє букву "еЛ", тому лише прохрюкала, - хрю-хрю, хрю-хрю, - хрюкала вона огидно... що може бути гірше огидного хрюкання в стані алкогольного лежання на зеленій свіжоскошеній траві, перемішаній із коричневою свіжоневисушеною багнюкою? Гірше може бути лише пісок між зубами, пінопласт по склі і губна гармошка.
- ставай, свиня, колотись сьогодні хто буде? Я!? давай-давай, - сказав хтось з наших і поволік свиню за вухо за колону на заколку-«різаНОну».
Свиня не опирався. Так, це був не свиня, а свин. Хоча, навіть, не так свин, як свинтус, хрондос, кнур. Хороший був він. Поважали його на селі. Здоровенний, коренастий. Коли виходив в люди - всі люди зразу думали про добірний холодець, із помаранчевою морковкою і буряковими «цвітлами»...
Коли був маленьким "пацєтком" він вірив в чудеса, Миколая, болотяного Оха, і що півні хороші і нормальні пацани... Колись йому подобалася сусідська свинючка... але вона виявилася не свинючка а справжня сссу... сусідка-подргуга. А в день, коли він хотів признатися їй у своїх палких почуттях і мріях, а також з нею зайнятися брудним куверканням в багнюці, її - зарубали. Любите ковбасу? З того часу подарунків Миколай йому не приносив.... дивний збіг подій. Немає Миколая - немає чудес.
Коли свиня став підростати - його оточували також різні «підростати». Особливим «підростатом» в його житті був хазяїн. Одного разу він з розбігу копнув під свинячі реберця (45 гривень за кілограмчик, беріть-беріть – попробуйте, свіженькі) СвИня. На що він почав підривати землю в сарайчику і репутацію хазяїна. Свинь розмірковував: "Дуже часто людей називають свинями, коли вони щось погане роблять. Тоді виходить, що мій хазяїн є свиня. Якщо це так, тоді чому, його, сусіди не зарубали замість Свинючки? Світ незбагнений і несправедливий... "
Сьогодні, коли я лежав п’янючий в багні, свиню мали вести на страту. Свинь, це добре розумів. Щоб зрозуміти, як він це зрозумів, давайте подивимося на його сьогоднішній - останній день, в свинському житті.
Проснувся він зрання. Сьогодні день страти. Він вийшов на вулицю і свіжий запах вітерцю і свіжоскошеної трави затрепотів у рилі. Перші півні на селі вже проснулися. Свинь підійшов до корита з водою і побачив своє відображення у коритовій воді, тобто у воді у кориті.
- Чи то побритися? Як скажеш, Петре? - прохрюкав Свинь до півня. Півень не розумів Свиня, бо вони тварини із різного класу. Але в цей день - розуміли всі, всіх. Принаймні, в це хотілося йому вірити.
- Тебе сьогодні ітак побриють... - прокукурікав крізь дзьоб півень. І усміхнувся від ока до ока....
- Ти завжди підростав в моїх очах... Я тебе завжди любив... душити... таких як ти, потрібно душити.... Але сьогодні, я тобі пробачаю все... - тихо хрюкнув Свинь.
- Які плани на сьогодні?
- Прожити достойно ще один день. Як казав Кіплінг: "Наповни змістом кожну мить..."
Через довжелезну мить, Свинь вийшов в сад. Провів копитом по траві. Вдихнув рилом, видихнув ротом. Йому захотілося запалити цигарку. Недавно кінь... але не будемо про коня. Він глянув блакитними очима на таке ж небо - воно було таке ж...
"Безкрайнє небо мене забирає,
Ніхто в цьому світі мене не кохає.
Я просто свиня. Свинею, я був молодець...
Хай буде вам, гади, смачний холодець!"
Такі рядки зненацька народилися у цих примітивних свинячих мізках (а ще б засмажені на цибульці зі сметанкою - ммм – ням-ням)... Згадалося йому, як колись, давним-давно-давненько, свиноматка казки читала про халявника Ніф-Ніфа, веселуна Наф-Нафа, і мудрого Нуф-Нуфа. Вона казала: "Будь чемним поросятком, вчися і слухайся старших, станеш таким розумним, як Нуф-Нуф". І потім куйовдила його чуб... Куйовда... Ще жива...
Сонце піднімалося над бляхами-стріхами. Собака прокинувся. Кіт прокинувся. А я ще спав... вчора святкували, а що... щось святкували... Свинь побачив мене і підійшов. Йому хотілося також полежати спокійно під парканом. Полежати назавжди... А хазяїн, в той час, взяв холодного серцевого вбивцю, щоб колоти - і це точно сьогодні будуть не щеплення. Він підійшов тихенько і промовив голосно:
- Вставай, свиня! Весь день аби лежало в багнюці!
- Пшо-на... - відповів я.
- Шо?
- Пшона-зззіццци.
- Ставай свиня, колотись сьогодні хто буде? Я!? давай-давай!
- Ти коо сииньою назззав? Ти коо кооти взззумав?
- Та я не до тебе! От сьогодні свиню ріжу. Ти ж казав, що мені допоможеш!?
- Мое затра?
- Будь-ласка, давайте завтра - подумав собі Свинь. І в його блакитних очах промайнула надія... надія на ще один ранок.... НАДІЯ!!! Він підвів голову і подивився на хазяїна.
- Та яке завтра? Я їсти хочу! - розізлився хтось з наших.
- Гімнюх ти був, гімнюхом ти й залишився, - подумав Свинь.
- Ну-на... сьодннєє - відповів я і перекотився на інший бік.
- Без тебе обійдуся... потім ще ковбаси захочеш... – образився хтось з наших.
За 10 секунд до удару в серце
"Ні, ні я не хочу помирати, я ще дуже молодий!!!" - хлинули сльози із блакитних очей...
"Маааааамаааааа, мамочка.... " - махав головою із писком і криком...
За 7 секунд до удару в серце
"Я достойно життя прожив?" - свиня виривався, пручався, брикався.
За 3 секунди до удару в серце
"Безкрайнє небо мене забирає,
Ніхто в цьому світі мене не кохає.
Я просто свиня. Свинею, я був молодцем...
Вдавися, хазяїн, моїм холодцем" – лунало в голові і в ще не проколотому серці.
Удар в серце. Спочатку Все навколо побіліло, неначе випав пухнастий сніг посередині літа. Сніжна королева підійшла до свиня і сказала "Мені, будь-ласка печінку"... Потім все стало рожевим, як ілюзії про життя, які були в дитинстві, про добро, про роботу за кордоном у сумнівних агентствах... Небо залилося червоним, як любов до Свинючки, як черешні у саду в баби Юзі , як родима пляма на лівому боці, як вивіска в магазині "Свіжі ковбаси"... Чорні хмари... Чорні круки... Все навколо почорніло... Ще один удар в голову... Сон.
Через три місяці.
Я підійшов до магазину і придбав бутерброд із свинини. Вже і такі роблять. Апетитний. Поставив його на стіл. Пішов включив телевізор. Потім підійшов до бутерброда, який лежав і приманював мене приманським запахом.
- ти - бутерброд із свинини... ти - бутерброд із свинини... ти - бутерброд із свинини... - промовляв я до бутерброда, - мовчиш? І слава Богу, а то ітак всі думають що я ненормальний...
