Він народився так давно, що жоден історик не скаже вам коли. Та я впевнена – сповивали його в степах і першим, що побачив хлопчик було безмежне синє небо, а коли він заплакав вітер вигадав пісню і через багато сотень років її переспівували кобзарі. Він народився в степу. І ще дитиною сідлав диких коней, перепливав Дніпрові пороги і бігав на перегонки з круками. Його батьками були боги степів. Ще маленьким хлопчиком він гойдався на ріжку молодого місяця і мав те чого не купиш за дзвін монет – свободу. Йому довелося пройти безкінечно довгий шлях, витерпіти все, що тільки може випасти на долю. Він не продався ні за золото, ні за срібло. Тому на його руки й ноги наділи кайдани і осиротілий вітер понісся розповідати дивну легенду всьому світу, прозорим вісником мчав на схід і захід співаючи про його сині очі в яких завжди горить вогник, завжди, що б він не робив, де б не був, про його дику свавільну силу, безмежну й бездумну, про відчайдушну жагу життя і незмінну суперечливість, про запальний характер, про грішність, неприховану й неприкриту зіпсованість та безмежну вірність, про те як в ньому
2
таким химерним чином переплелися добро і зло, що ти не одразу й розбереш, хто він насправді. Вітер розповідав, як він страждає іноді, коли суперечності розривають його з середини, а пристрасті отруюють душу, про те, як він все пізнав, через усе пройшов і стікав кров`ю, і страждав, і був ,щасливим бо незважаючи ні на що, - він ніколи не скорявся , не перетворювався на мученика, навіть коли його прибивали до хреста поміж небом і землею, а безжалісне сонце палило немилосердно, коли йому плювали в обличчя або прив`язували до дикого коня якого пускали в степ. Ніколи, ніколи не стояв він на колінах, адже хрест зогнивав, він падав на землю і тоді самі небеса поїли його дощами, адже ошалілий кінь гинув, він знову опинявся на свободі і зелені трави загоювали його рани. Він жив, в його грудях билося серце, а гаряча кров розливалася жилами. Він жив, в його синіх очах горів той самий вогонь, що з`являється в погляді не багатьох, але з`явившись, - не зникає ніколи.
А тепер скажіть мені, скажіть, бо я хочу знати чи ви справді збираєтеся боротися з тим кого в дубовій колисці гойдала ковила, хто ходить по землі, котра просякла його ж кров`ю? Зупиніться зараз ,адже кайдани вже заіржавіли, зупиніться тому що він вже піднявся з колін – син степових богів, який ще маленьким хлопчиком перепливав дніпрові пороги.
