Жив був на світі молодий поет. Він страшенно любив свою справу і кожному віршу віддавав часточку душі, краплю власної крові чи крихту серця від чого вірші ці оживали, наповнювалися щирими почуттями та емоціями. Твори письменники були настільки щирими, що кожен вірив у їх правдивість і ніколи не повірив би балачкам про те ніби він вигадав усе. Насправді ж цей феномен пояснювався дуже просто: наш герой мав надзвичайно багату уяву, котра й переселяла його в далекі, незвідані краї, за моря і океани, дозволяла побачити неймовірні події і ще неймовірніших учасників цих подій, оскільки, як ми знаємо, не існує подій без учасників.
Як було вже сказано, Бог наділив поета бурхливою фантазією, однак не обмежився цим, а дав йому ще й швидкий, блискучий розум, винахідливість та хитрість. Завдяки всьому цьому перо шановного митця стало гострішим од меча, разило точніше ніж стріла, а отже його й боялися більше. Мушу сказати, що це смертоносне перо лякало навіть найсильніших світу цього оскільки не зважало ні на репутацію, ні на гроші, ні на статус.
Так прожив наш письменник бурхливе, небезпечне, повне пригод життя, котре минуло наче один день і для нього настав час помирати, нажаль ця неприємна мить чекає кожного з нас. Митець трохи засмутився, йому страшенно не хотілося покидати своє гостре, дивовижне перо, але що вдієш, треба то треба.
Отже, він помер, похорон влаштували неймовірний, з’їхалося пів світу шанувальників його блискучого таланту, кожен хотів віддати останню шану своєму кумиру. Одні справді шкодували й проливали щирі сльози над могилою усопшого, інші ж тільки прикидалися, а насправді потай раділи. Та в цьому немає нічого надзвичайного, так буває завжди, особливо з великими. Надзвичайне ж почалося якраз після смерті, коли настав час душі письменника відправлятися до свого останнього пристанища – раю чи пекла. Оскільки великих гріхів він не скоїв то святі вирішили облаштувати для нього місцинку в Едемському саду. Все йшло добре аж поки про цей план не довідався сам Бог.
- Як, - гримнув той блискавкою, - хочете щоб цей писака з його пером підняв моїх ангелів на нове повстання?! Він розповість їм про весь чар плотської любові і солодкий присмак гріха, про насолоду коханням, пристрастями, про відчай та надію, який він приносить з собою, про ароматний плід забороненого. Ні, ноги його тут не буде.
Святі спробували захистити бідну душу.
- Але ж на ньому нема тяжких гріхів, - казали
- Як це нема гріхів?, - здивувався Господь, - Хто створив цей світ, я чи ви? В кожного назбирається достатньо гріхів варто тільки пошукати, не мені вас вчити як це робиться.
Тут святі зібралися, порадилися, відшукали таки на совісті письменника десяток другий темних плям і відправили його до пекла полегшено зітхнувши.
Тепер настала чортова черга обурюватися.
- Як?!, - кричав Сатана, - Я знаю для чого Бог прислав сюди цього пройдисвіта, мене не обманеш. Цей поет нагадає їм про чистоту любові небесної, про тепло, надію, вірність, ніжність, ласку, котрі вони так давно втратили і тепер захочуть повернути. Ні, не буде такого! Відправляйте клятого писаку назад до раю.
Так мандрувала бідна душа між Едемським садом та казанами зі смолою добру сотню років. Аж нарешті ці забавки набридли і Богу і чорту, тому вони вирішили зустрітися, обговорили все спокійно, без свідків й вирішили вернути поета на землю зробивши його безсмертним.
