«Домовий» за слов’янської міфологією - дух безкрилий, безтілесий та безрогий, мешкає у кожному будинку в кожній сім’ї. Ось таке от значення цього слова я розкопав у інтернеті.
Та ось у режисера Карена Оганесяна «домовий» має зовсім інше формулювання. «Домовий» - найманий вбивця в реальному житті та на сторінках автора детективів Антона Праченко.
Письменник переживає творчу кризу, постійно п’є, свариться зі своєю дівчиною та інколи відвідує малолітнього сина у психічній лікарні.
«Домовий» на очах у Антона скоює подвійне вбивство. Кіллер стає для нього такою собі музою і допомагає автору у написанні наступної книги, розповідаючи історії з власного досвіду. Та їх зв’язок стає все більш небезпечнішим.
З кожним разом все більше починаю впевнюватись у таланті Хабенського, який цього разу виконав роль письменника,такого собі інтелегенти, що заблукав у власних думках і не може зрозуміти, що йому потрібно і чи потрібен йому хтось взагалі. Антон Праченко у виконанні Хабенського місцями інфантильний, місцями добрий і позитивний, а місцями нікчемний негідник.
Володимир Машков справжній. Справжній кілер без емоцій і співчуття. Він чесний з самим собою та навколишнім світом, не дивлячись на вибрану ним професію. «Домовий» Машкова методичний, холоднокровний, вбивця. Та чомусь з кожною наступною хвилиною фільма, починаеш все дужче його поважати цього харизматичний персонажа.
В дуелі між найманим вбивцею та письменником загубилась Чулпан Хаматова(Віка), хоча і не стала зайвою, навіть навпаки її довірлива та злегка істерична героїня, розкрила багатогранність образу Антона Праченко.
Похмура картинка фільма, коли майже постійно льє дощ , музика у виконанні гурту Інсайт та грузинської співачки Ніно Катамадзе налаштовує на певний напружено-дипресивний настрій. Ні плакати не хочеться, бажаєш лише зрозуміти філософію та життєву позицію героїв. І з нетерпінням дочекатись чим все закінчиться.
