Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2594
Творів: 47236
Рецензій: 91950

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Розмова у маршрутному таксі

© Ira, 07-12-2008
Був чудовий літній день. Сонце загравало променями, намагаючись зазирнути під мої великі моднячі чорні окуляри. Але мені було зовсім не до його чудовості. Я йшла з роботи на зупинку, щоб поїхати додому. Йшла звичним шляхом, відганяючи клубок настирних гнітючих думок, які, немов бджолиний рій, гули у моїй голові. Та й було від чого. Сьогодні весь день, від самого ранку, видався якимось капризним та невдалим. Напевно, прокинувшись, я не ту ногу першою опустила з ліжка.
Ой, та що ж я знову про погане! Все, досить. Але куди там. Весь день від ранку був у мене перед очима і, як набридливий комар, нагадував кожну деталь. А все, наче дрібниці. Спочатку суперечка з чоловіком через те, хто поведе дитину у школу. (Міг би й він. Він же автівкою. Ну й що з того що йому раніше потрібно на роботу. Все-таки погодився, повів, хоч і зціпивши зуби.) Потім я пів години чекала потрібного маршруту, а дочекавшись, виявилось, що автобус їде іншим шляхом, з причини ремонтних робіт. На фірмі теж ніякого спокою. Лишень налаштувавшись на роботу і, позбиравши всі свої пегаси, щоб зробити дизайн унікальної обкладинки (я вже перед очима її бачила залишалось лише зробити), так у приміщенні вимкнули світло. І що ж робити коли уся робота моя пов’язана з комп’ютером? Пішла прогулятись. Та де там... І тут невдало. За кілька хвилин менеджер Аня зателефонувала мені, що світло уже з’явилось і пора повертатись на робоче місце. Ну куди ж діватись? Повернулась. А через 15 хвилин світло зникло знову. А я ще й зберегти файли не встигла. Ну й деньок!

У реальність з моїх кислих спогадів мене повернув сигнал автобуса, який під’їхав надто близько до зупинки і дзеркалом ледь не зачепив мене. Чи це все капосний день?
Людей, звичайно, було як оселедців у банці, але мене це вже не дивувало. Проїхавши кілька зупинок автобус вже був наполовину порожнім (не багато у нас людей живуть на околиці міста як я) і, присівши на вільне місце, я знову перебирала у думках денні події. Автобус підскакував на нерівній дорозі і незабаром я вже  ліниво поглядала на людей, що заходили у автобус на зупинках. Мене таке заняття завжди забавляло. Цікаво спостерігати за людьми зовсім незнайомими і вгадувати по одежі, по взутті, виразу обличчя та за іншими зовнішніми ознаками хто ця людина і як вона живе.
На наступній зупинці зайшла старенька жіночка чемно запитавши чи можна з посвідченням. Почувши „привітно” кинуте водієм „Можна” вона попрямувала прямо до мене на вільне місце. Сіла.
Чомусь вона мене зацікавила і я прийнялась обдумувати та відгадувати яким же було її життя. „Жінці на вигляд було років, напевно, 60-64. Від неї пахло давньою "Шехерезадою" чи, можливо, я помилялась, але було щось дуже схоже.”
- Чому ж я не залишилась з ним... – почула я раптом тихий голос. Це шепотіла моя сусідка, ота літня жінка. Та якось дивно шепотіла.
- Що Ви кажете? – перепитала я від несподіванки.
- Чому ж я не залишилась з ним... – знову почула я ледь чутне запитання. Та, глянувши на жінку, я зрозуміла, що питання було не до мене. Вона наче запитувала сама себе. А всіх інших, в тому числі і мене, ніби не бачила.  
Мені стало ніяково. До кого це вона говорить? Божевільна?
- Чому ж я не залишилась з ним... – і далі бурмотіла бабуся.
- І чому ж? – вирвалось у мене сама не знаю як.
Жінка здригнулась, наче прокинувшись, і глянула на мене. Тепер уже вона мене бачила.
- Ви й справді хочете знати?
- Так, звичайно, якщо Ви хочете поділитись, – відповіла я, зацікавившись цією незвичайною пасажиркою. Та й їхати мені було ще далеко, а за розмовою час, як відомо, швидше минає.
- Я розповім, можливо так мені буде легше. І Вам буде урок. Ви ще молода і красива, у Вас все попереду. Деколи можна своїми ж руками поломати собі життя так, що вже й не склеїш. І до останніх днів жалкувати про помилку. Отож слухайте.

„ ... Мені було 16 коли я його зустріла, а йому 20. Дитиною ще була, а закохалась, як доросла. Вперше у житті. Дмитро, так його звали, уже закінчив школу і був студентом. Готувався стати юристом. А познайомили нас наші спільні друзі на параді 1 травня, тоді ще вони були обов’язковими, гучними і веселими. І з того часу ми не розлучались.  Дмитро допомагав мені у всьому, у навчанні, у домашній роботі (я жила лише з мамою і чоловічих рук не вистачало в хатіі). Він мене як кажуть „на руках носив”. Усі подруги мені заздрили. А найбільше Неля, найближча подруга якій я довіряла усі свої таємниці про наші з Дмитром стосунки.
Тривали наші відносини цілих п’ять років. Поки я не закінчила школу. Весь цей час Дмитро чекав, щоб після випускного освідчитись мені і одружитись. Він сам мені про це говорив не один раз. Все вже було наче вирішено. Я була щаслива і знала що звичайно скажу "так". Уявляла собі цей день, а потім день весілля, а потім наще щасливе життя. Наче, все як на долоні і ніщо не зможе це змінити.
Нажаль змінилось.А все - випадок. Наступного дня після випускного ми домовились відсвяткувати закінчення школи разом із друзями – з Дмитровим товаришем Павлом і моєю подругою Нелею. Пішли у парк, що був у нашому місті. Спочатку просто гуляли, а потім Павло витягнув з кишені пляшку горілки. Я тоді пила вперше. Алкоголь швидко наробив лиха. До мене нахилився Павло і прошепотів на вухо: „Неля зустрічалась з твоїм Дмитром. Вчора. Я сам бачив. Тільки не кажи що це я тобі розповів”. Я оторопіла. Як? Мій Дмитро якому я безмежно довіряла? Не може цього бути! Глянула у бік Дмитра. Він саме розмовляв з Нелею і щось там їй розповідав таке веселе, що вона не переставала сміятися. У мені закипала злоба та ревнощі.
Але нічого вияснити я не встигла. До нас підійшла група молодиків. Попросили закурити, а потім почали чіплятися до нас з Нелею. Звичайно Дмитро з Павлом кинулись нас захищати і почалась бійка. Я також поривалась влізти у колотнечу, даючи стусанів одному з бандитів, що гамселив мого Дмитра. Раптом щось блиснуло. Ніж! –майнуло в моїй  голові. Мить- і Дмитро захитався й упав на коліна. А мене Неля схопила за руку і потягнула поділі від небезпечного місця.. Не маючи сили опиратись, я бігла за нею, аж поки не побачили під’їзд мого будинку.
- Що ти Нелю? Навіщо ти мене тягнула сюди? Там же Дмитро! Його поранено!
- Не хвилюйся, там  Петро є. І бандити налякавшись що можуть убити людину вже відступили я бачила, коли ми бігли. А бути нам там не потрібно. Може й міліція приїде. Нащо нам проблеми? Все буде добре.
- Так, може й справді. – вирішила я. – Нелю, а скажи, ти зустрічалася з Дмитром?
Очі у подруги забігали а повіки почали зрадливо сіпатись.
- Ні, що ти? Чому ти таке дивне питаєш?
- Та ні нічого. Забудь.
Через якусь внутрішню образу за ще не явну зраду я не хотіла повертатись у парк щоб пересвідчитись що з Дмитром все добре. Ми розійшлись по домівках. А вранці по місту прокотилась звістка що вночі у парку було вбито хлопця. Це був мій Дмитро.
Я довго не могла отямитись і коли дізналась про це, то серйозно і надовго захворіла. Я була, наче у сні, наче божевільна. Петро згодом розповів, що моя „подруга” Неля таки справді зустрічалась з Дмитром. Вона сама його витягнула на побачення ніби для того, щоб поговорити про мене. А при зустрічі запропонувала йому залишити мене і зустрічатися з нею. Дмитро, звичайно, відмовився. Тоді Неля намовила знайомих хлопців, щоб вони побили Дмитра а вона б потім ласкою, турботою і теплом привернула його до себе.
Цього я не могла перенести. Мене поклали у лікарню на кілька місяців. А потім повний провал у пам’яті. Після Дмитра я уже нікого не хотіла і не могла полюбити. Я й досі живу одна і картаю себе за те що не залишилась з ним тоді у парку, не допомогла. Злість і підозри взяли гору над моїми почуттями.
Чому ж я не залишилась з ним...”

Додому я летіла, мов на крилах. Прийшовши додому і ніжно обійняла чоловіка, як ще ніколи не обіймала.... .
Я чітко зрозуміла і оцінила усе що  маю. І побачила як необачно та нерозумно ми часом дозволяємо дрібничкам проникнути у наше серце і отруїти його. А наслідки можуть бути трагічними...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Повчально

© Любов, 24-12-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80332899093628 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …