Невчасність – це справжнє покарання для людини, що бажає знайти справжнє кохання. Знаєте, буває так, що ти живеш поряд, зустрічаєшся з людиною, перекидаєшся парою нікчемних слів й живеш собі далі, крутишся в шаленій життєвій круговерті, але зненацька настає той проклятий день коли ти дивишся на неї і хто зна з якої причини розумієш, що це ВОНА. Ти відразу розумієш, що це велике кохання всього твого життя, мрієш, фантазуєш і кінець кінцем твій запалений мозок закоханого перестає відрізняти мрії від реальності, фантазії від того, що є насправді. Божевілля... Я б сказав так само....півроку тому. Півроку тому я б сказав, що це все маячня. Сказав би тоді, але не зараз.
Ще недавно я належав до веселої братії студентів. Гуртожиток, друзі й таке інше. П’ятий курс підходив до кінця, на майбутнє багато планів, ти вільний як вітер без яких-небудь зобов’язань та залежностей. Тоді життя здавалось простим і зрозумілим без проблем і ускладнень. Не можу сказати, що я дивився на світ через рожеві скельця, але й згущати фарби в мене не було підстав. Я просто жив без крутих поворотів і запаморочливих любовних історій. Але від долі не втекти. Вона перша почала зачіпати мене, чи то так мені здавалося не знаю, тепер на це запитання вже ніхто не відповість. Як би там не було вона стала частою гостею в нашій кімнаті і всі знали, що приходить вона до мене. Я допомагав їй у дріб’язкових справах не надаючи спочатку особливого значення її візитам. Якось вона прийшла шкандибаючи – пошкодила ногу на тренуванні. Її чудові карі очі були повні сліз. Тоді моє серце не витримало, я пожалів її заспокоїв і .. пропав. Нога в неї пройшла та не пройшло моє серце, яке залишилось з глибокою борозною, яка то присихала то знову зрошувалось кров’ю. Ось і все. Вся історія. А вибачте ви хочете знати чим все закінчилось. Та нічого особливого все просто. Я зробив їй ще кілька подарунків і запросив на побачення, але вона зненацька відмовилась. Я був просто ошелешений, а потім розлютився, перестав з нею спілкуватися. Ви думаєте це кінець ? Як не банально звучить, проте в цій історії крапка не поставлена й на сьогодні. Н зникла з мого життя на десять місяців. Принаймні я так думав. Тоді я багато чого думав. Думав, що ось знайшов справжнє кохання, порядну дівчину, яка на відміну від Н добра до мене й ніколи не стане мене дурити. Так я думав. Минали тижні, в нас були гарні стосунки. І я вирішив, все це воно, я повинен прожити з нею все своє життя. Ну от... Далі, а що далі. Далі все було в кращих традиціях бразильських серіалів: освідчення при свічках, сльози радості, пишне весілля, весільна подорож в теплі краї. Проте ідилія тривала зовсім мало. Я з жахом з’ясував, що в їхніх очах я є лише інструментом для добування грошей. І все. Інструментом без права на особистість, думку, рішення. Але зі мною так не можна чинити. Я кинув все: квартиру, перспективу, кар’єру. Кинув все заради волі. Потім були тижні поневірянь по родичах, які з нетерпінням чекали моменту звільнення від моєї присутності. І тут повідомлення. Н хотіла мене бачити. Це вже було занадто. Мої запитання було чіткими й прямими: навіщо й що потрібно від мене ? вона не дала відповідь й сьогодні. Потім я провів з нею чудовий вечір і сказав прощавай. Вона не згодилась, принаймні тоді була не згодна, а зараз ...не знаю. Зараз я нікому не довіряю і живу тільки сьогоднішнім днем. Історія продовжується так само як і життя. Хто знає який подарунок принесе нам завтрішній день...
