Отак й жив малий Єремія, жив у двох світах, один з яких на колюч замикав у своїй кімнаті.
Він вчився їздити верхи і Пуріель (звісно невидимий бо якби Ярема побачив то страшенно розсердився б на нього) підтримував малого щоб той не впав, ходив в гості де всі знайомі Яноша захоплювалися його кмітливістю, розмовляв з батьком вечорами, провив всіляких дрібничок, які так люблять діти і які з таким задоволенням приносив малому старий граф, Єремія навіть навчався з прославленими вчителями й науковцями проте все це було байдужим йому і всім цим займався він щоб не засмучувати графа, котрий з кожним днем здавався все старішим й слабшим. Справжнє життя починалося за дверима кімнати, що з дитинства належала Яремі. Ніхто, навіть Янош не мав права заходити туди, ніхто не знав, які таємниці ховав там хлопець і вся прислуга в домі почала боятися Єремії як боялася його матері.
А боятися й справді було чого бо молодий граф мав надзвичайно гострий розум і отримував знання недоступні більше ні для кого на землі. Почасти так сталося тому, що Пуріель розповідав малому таке чого не мав права розказувати, але надто боявся суперництва Маргарити. Дуже швидко Ярема вже знав як влаштовано небесне царство і читав книги написані янголами, які його вчитель та охоронець цупив з бібліотеки Раю, а тоді потай вертав назад.
Маргарита теж не відставала од свого суперника і якось, коли Єремія схотів знати мову тварин, відьма намалювала дивний знак на тілі сина, а через деякий час привела з собою демона, котрий вчив малого розуміти спів птахів й гавкіт собак
- Це Барбатос, - сказала тоді Маргарита, - він Великий Герцог і керує більш ніж тридцятьма легіонами духів.
Тоді Єремії було 11 і за наступні кілька років вона познайомила сина з десятками найрізноманітніших істот, котрі вчили Єремію тому чого не знала навіть сама графиня.
Якось принесла Маргарита принесла на руках велику, чорну кицьку, яка голосно муркотала і ввесь час ластилася до прекрасної відьми. Як виявилося, то був дух Беат – король, що править на сході, він прийшов для того щоб помогти малому Яремі в освоєнні темних наук таких милих серцю його матері.
- Він змушує бігти тих, хто стоїть на місці і вертає назад тих, котрі втікають. Він навчить тебе якій завгодно мові, а також усім мовам минулого. Привести його до тебе?
- Приведи, приведи, - просив молодий граф.
І в образі шанованого старця навідувався до Яреми демон Агарес.
Дух Вассаго – Могутній Принц розповідав Єремії все, що той хотів знати про минуле й майбутнє. Всю історію зміг би переписати хлопець з цими знаннями, але то були таємні знання, вони ніколи не виходили на світло, ховалися по темних закутках, під ліжком, ті знання носили в пазусі й ніколи, нікому не показували.
Якось Маргарита привела до сина маленького, сірого коника й представила його як Самагіну, Великого Маркіза. За велінням Яреми той коник обернувся людиною й став навчати молодого графа.
- Він керує тридцятьма пекельними легіонами, - пояснювала відьма поклавши руку своєму гостю на плече, - і підраховує душі, котрі померли в гріхах.
- Але ж зі мною можна домовитися, чи не так?, - підморгнув демон Маргариті і вона весело, навіть кокетливо посміхнулася йому.
- Як можна домовитися?, - спитав Ярема.
Але графиня кинула на нього такий гнівний погляд, що хлопчик одразу ж замовк.
- Тобі ще рано думати про таке!, - гримнула на сина матір.
Після Самагіна, у вигляді лева, явився Марбас – Великий Губернатор і малий Ярема мало не впав зі стільця від переляку побачивши у своїй кімнаті величезну руду кицьку.
- Не показуй йому ні страху ні слабкості, - шепнула Маргарита на вухо хлопчикові, - інакше він не поважатиме тебе.
А в голос попросила демона прийняти людську подобу і той обернувся високим, кремезним чоловіком.
- Він дає велику мудрість, - пояснила Маргарита, каже правду про всі приховані речі чи таємниці. Він насилає хвороби чи виліковує їх.
Довгими роками навчав Марбас Єремію, тяжко давалася хлопцеві ця найхитромудріша з наук і навіть перед смертю, незважаючи на такого прославленого вчителя, не знайшов він такої трави яка б, принаймні не на довго, відстрочила кінець. Коли явився Амон графиня строго наказувала сина:
- Тільки не лякайся, тримайся поштиво, але з гідністю. Якщо проявиш слабкість чи страх…
- Я не злякаюся, - вимовив Єремія.
- Сподіваюся, але злякатися є чого бо він прийде в образі вовка з хвостом змії і плюватиметься вогнем, навіть якщо стане людиною, все одно матиме вовчі зуби.
- Я не злякаюся, - запевняв її син, - Я вже стільки всього бачив, що просто не можу злякатися.
- Ти ще нічого не бачив, - відрубала Маргарита й зміряла хлопця сердитим поглядом.
- Вибач, - прошептав Єремія.
Може він вже й не боявся пекельних демонів, але, як і раніше, боявся своєї матері, саме вона стала для нього уособленням сили та мудрості.
- Ти не сердишся?, - спитав обережно Ярема.
- Ні, не серджуся, - вимовила графиня й поцілувала сина.
- Ти любиш мене?, - раптом випалив хлопець.
- Усім серцем, - вимовила жінка.
І він посміхнувся.
- Гарних друзів я знайшла для тебе?, - запитала Маргарита в сина коли той якось лежав у своєму ліжку.
- Пуріель каже, що вони це зло.
- А що таке зло, - перебила його графиня, - Ти можеш мені сказати де закінчується добро і починається зло? Невже ти повинен вважати бога з його янголами добрими тільки тому, що хтось так вирішив до тебе, за тебе? Ти вільний, Єреміє, вільний як вітер, ти маєш знання та силу і можеш вибирати. Розумієш?
Ярема кивнув.
- Мене ж твій Пуріель теж називає злом, хіба ні?
- Називає.
- А ти вважаєш мене злом?
- Ніколи, - запалом заперечив молодий граф.
- От бачиш, значить я не зло. І вони не зло, вони наші друзі, помічники, вони ніколи не зрадять нас, не обмануть, якщо нам потрібна допомога вони допоможуть. Вони наші друзі і завтра, - тут Маргарита ласкаво посміхнулася, - завтра я познайомлю тебе з, чи не найкращим, своїм другом.
Того, чи не найкращого, друга звали Пейман і Єремія ніколи, до самої смерті, не забув першої зустрічі з ним, так вразив його демон.
Маргарита вивела сина в широке, безмежне поле темної ночі, сказала, що в кімнаті буде замало місця і дуже скоро і дуже скоро Ярема переконався в правдивості цих слів.
Вони стояли посеред степу, котрий здавалося завмер, час там перестав існувати, жодна травинка не ворушилася, вітер покірно лежав біля їхніх ніг і лише місячне проміння, що заливало все довкола жило, кипіло, вирувало, переливалося, хвилювалося й бушувало між небом та землею. Раптом Маргарита заговорила на якійсь дивній мові, якої навіть Єремія не розумів. Її голос розносився над безмежними просторами, наростав, набирався сили, від нього коливалася трава, стогнав вітер, метушилися хмари, від нього дзвеніло у вухах. Ярема хотів попросити відьму замовкнути, але не смів навіть відкрити рота такого жаху на нього нагнала ця дивна мова, цей незвичний голос. Він глянув, раптом, на матір й побачив, що та мовчить, губи її не ворушилися, але крик продовжував лунати, ставав дедалі голоснішим, до нього примішався шум кроків, спів, рев якихось чудних музичних інструментів і, ніби з землі, з води, з місячного проміння повставши, на зустріч їм рушила якась різнобарвна процесія. Сотні тисяч людей зодягнених в дивний, незвичний, барвистий одяг йшли полем, вибиваючи дику, нескладну мелодію. Вони дули в труби, били в барабани, проводили смичками по струнах скрипок, торкалися арф, гітар, найрізноманітніші звуки зливалися воєдино – поєднувалося непоєднуване – неслися до небес, пропливали над землею.
Єремія кинувся було тікати, йому здавалося, та ні, він знав, що цей багатоголосий, багатоликий, багатоокий натовп розтопче їх, але Маргарита зупинила сина.
- Це духи, - пояснила вона, - вони тільки схожі на людей, але не люди, вони ступають перед Пейманом, він сам з’явиться трохи пізніше. От побачиш.
Матір з сином так і зосталися стояти нерухомо й багато численна процесія рушила полями оминаючи їх.
- Пейман – великий дух, - пояснювала графиня перекрикуючи натовп, - він Великий Король, котрий кориться тільки Люциферу.
Рука Єремії сіпнулася щоб перехреститися, але Маргарита зупинила сина.
- Не смій. Ти вже достатньо бачив щоб хреститися. Не смій.
- Не буду, - винувато пробурмотів хлопець.
Він зовсім розгубився серед цього гамору, крику, галасу, тупоту та світла, почав втрачати відчуття реальності. Графиня підбадьорливо посміхнулася.
- Нічого не бійся, - сказала вона Єремії, - Доки я з тобою тобі нема чого боятися.
- Я не боюся, - прошептав хлопець, але ще сильніше вчепився в руку матері.
- Ти не пошкодуєш про те, що прийшов, от побачиш. Пейзан навчить тебе всьому чого тільки захочеш, всім мистецтвам, наукам, таємним речам до яких іншим зась. Він може відкрити тобі, що таке земля і як вона тримається на водах, що таке розум, смерть та безсмертя, розповість все, що ти тільки хочеш знати. Він змусить будь яку людину служити тобі…
- І тебе?, - раптом спитав Єремія Маргариту з якоюсь дикою, нестримною надією в голосі.
Вона зміряла його довгим, допитливим поглядом, якого дивний хлопець не витримав й відвернувся.
А натовп не меншав, тисячі людей так само співали, кричали, грали на музичних інструментах знімаючи такий галас, що попрокидалися навіть ангели на небесах., але Ярема раптом помітив: жодну травинку не пригнули, не примнули. Він хотів спитати про це матір, проте вона випередила сина сказавши:
- Я не людина і я й без того служу тобі.
- Я не хотів питати про це, - почав було виправдовуватися молодий граф.
- То й не питай більше, - відрубала Маргарита.
В решті решт вони побачили перед собою чоловіка у велетенській старовинній короні, котрий їхав на одногорбому верблюді, саме з його горла виривалися ті дивовижні звуки, що так вразили Єремію ще до появи цієї різнобарвної, невловимої процесії.
- Пеймане, - крикнула Маргарита, - серденько, говори по-людськи щоб цей хлопець розумів тебе.
Ярема трохи знітився через те, що відьма так безцеремонно вказувала на його неосвіченість, але скоро заспокоївся бо ті трубні звуки, котрі виривалися з горла демона важко було взагалі назвати мовою і їх ніхто не міг зрозуміти.
- О, це ти принцесо, - привітав молоду графиню дух, - Вибач, не впізнав, інакше обійшовся б без своєї свити. Ми ж з тобою давні друзі.
Він протягнув жінці руку і вона сприт ненько забралася на спину до верблюда.
- Накажи їм всім забиратися звідси, - попросила Маргарита й вже наступної миті посеред поля стояло тільки троє їх, все довкола знову сповивала така знайома, приємна тиша, ніби й не пронеслися поряд незчисленні, галасливі натовпи.
- Пейман керує двухстами легіонами духів, - пояснила молода графиня синові, - Ти повинен змусити його являтися без них і тоді він постане перед тобою у супроводі лише двох королів – Лабала та Абалі.
- Перед тобою, принцесо, я можу з’являтися й сам, - сказав демон і Маргарита посміхнулася.
- Навчи цього хлопця всьому, - попросила жінка, - всьому чому лише можеш навчити, не жалій його, всьому навчи, від усього захисти. Дай йому силу і славу.
- На ньому ангельський знак, - сказав Пейман нагнувши голову Єремії й торкнувшись потилиці молодого графа, - Він говорить з ангелами. Хочеш щоб ще й з демонами говорив?
- Він вже говорить, з усіма говорить.
- Я то інша справа, я не всі.
Тоді Маргарита обрала іншу тактику.
- Я ж говорю, - вимовила вона.
- Ти інше, - посміхнувся демон, - в тебе робота така, а він вчиться в них.
Відьма плеснула в долоні і Єремія раптом зрозумів, що нічого не чує.
- Це мій син, - вимовила жінка, - мій син, розумієш? Це тобі не забавки. Він мусить знати, вміти навіть більше ніж я вмію.
- Не можна поєднувати рай з пеклом.
- Ніхто й не поєднує. Він вибере, він зробить правильний вибір. Навчи його…
Більше вона не говорила, решту демон мусів прочитати в її благальному погляді, в її холодному серці. Зрештою Пейман посміхнувся їй.
- Я навчу його, - сказав дух, - Заради тебе, принцесо, я навчу його.
Молода графиня мало не розцілувала його на радощах, вже було нагнулася до сина, але тоді раптом, згадавши про щось дуже важливе, знову обернулася до духа.
- Тільки не розповідай йому, - попросила вона, - не розповідай йому…про мене.
- Ні звісно. Я все розумію.
- Дякую.
Тоді відьма нахилилася до сина, подула спочатку в одне його вухо, тоді в друге і він знову зміг чути.
- Чому ти хочеш навчитися спершу?, - спитав Пейзан хлопця.
- Навчи мене читати по губах, - вимовив той і Маргарита розсміялася. Її дзвінкий, переливчастий сміх рознісся над світом, вдарився об небеса, від нього забрижила вода й завило гірське ехо.
Пуріель теж не сидів склавши руки поки Маргарита знайомила сина з наймогутнішими демонами пекла. Він не міг дозволити Яремі думати ніби матір й темрява можуть дати йому більше ніж ангели та світло. Щодня розмовляв молодий граф з ангелами, котрі розповідали про вічну радість, тепло і любов. Якось навіть Гавриїл навідався до Єремії, страшенно хотів побачити яким той став. Але всього цього здавалося Пуріелеві замало тому він вкрав чарівного персня, котрого ще царю Соломону приніс Рафаїл багато століть тому і за допомогою котрого той полонив демонів й спромігся добудувати свій храм. Тоді Єремії не виповнилося ще й 16 років.
