Тук-тук, тук-тук, тук-тук - витукувало серце швидкими ритмічними ударами у грудях... Теплий піт стікав із області виска до шиї... Він (не піт) стояв із великим дерев’яноручквим ножем, не лезі якого майоріло щось червоне... Збоку лежала жінка у заплямованому вбранні кухаря... Напроти нього (ножа) втрьох панічно не лежали люди у пікінерському. Ніж направлявся на пікінерів і ходив туди-сюди із рукою особи, яка його тримала...
- Не підходьте! Не підходьте! Всім в зад! - із шаленими очима і звичайним ротом кричав той, хто тримав ніж.
- Спокійно хлопче... все добре... - заспокоїв хтось, хто проходив мимо. Заспокоїв і вийшов через парадний вхід.
- Я це зроблю! Я присягаюся, я це зроблю! - ніяк не міг вгамуватися суб*єкт інциденту.
- Це буде велика помилка. Тобі цього ніхто не простить. Що ти твориш, задумайся! - ледь не істерично пропищала, як сіренька скалічена, ударом мишоловки, мишка, дівчина у пікінерському.
- Що, ти, про це можеш знати!?... ти - взагалі тут нічого не знаєш! Ти не знаєш цю кухню і що тут твориться. Ти лишень пішак тут... студентка, тебе використовують, а ти навіть цього не можеш збагнути, - продовжував розказувати, на чому світ стоїть, хуліган...
- Хлопче зараз буде паніка... люди помітять що ми зникли... Просто поклади ніж і ми про все забудемо, - говорив пікінер без шолома...
- А ти, ти старий клен, що ти тут забув? Навіщо тобі цей весь маскарад? - запитував його отой.
- Просто поклади ніж... В мене сім*я, дочка, я не хочу проблем... - продовжував стариган.
- Не хочеш проблем? Він не хоче проблем... ха-ха-ха... Ви чули це? Він не хоче проблем... А хто їх хоче... Але ця бездіяльність не може довго тривати... Я це зроблю...
- Ніііііііііііііііііііііііііі!!! - витягнувши руку перед собою, кричав на Оскар третій пікінер.
- Пізно. - Із таємничим поглядом і пошепковим голосом промовив Він - Я це вже роблю!
Він покрутив у руках ніж. Навколо стояли оторопілі пікінери. Підійшов до столу, пропхнув ніж у банку з вишневим варенням і почав грубим шаром намащувати, прямо по маслу, хліб...
- Вони не будуть це їсти... - закриваючи очі промовив стариган.
- Бууудуть... будуть, - намащуючи промовляв володар ножа.
- Тільки через мій труп - сказала жінка, яка була непритомною, але вже стала притомна. Вона виявилася шеф-кухарем у брудному халаті.
- Ні-ні-ні... я хочу хоч раз намастити бутерброди для гостей... я сюди кухарем прийшов працювати, а не протиральником плити, - розгублений від пробудження шефа, промовив спітнілий.
- Так, пікінери до роботи... через вашу відсутність, гості будуть скаржитися! В нас вечірка в стилі XVI століття чи як? А ви, пане, помаленьку покладіть бутерброди в сміттєву урну, а ніж на стіл і приступайте до роботи - плита брудна.
- Ніііііііііііііііііііііііііі!!! - витягнувши руку перед собою, кричав на Оскар третій пікінер.
Велика зала. Сидять дуже поважні люди. Виходе на сцену якась зірка. Дістає з конверту листок... Тук-тук, тук-тук, тук-тук - витукувало серце швидкими ритмічними ударами у грудях... і промовляє: "А Оскар за кращу чоловічу роль у пікінерському вбранні отримує.... о, Боже, я так хвилююся, отримуууууує... Богдан Ступка за участь у фільмі "За наказом царського уряду", режисера...", "Ех, а на його місці міг бути і я..." - подумав третій пікінер, попиваючи, після роботи, пиво, перед телевізором.
