МИХАЙЛИК ТА ЧАРІВНИЙ ПЕНЗЛИК.
Був чудовий весняний ранок. Сонечко вже сяяло по - літньому, його яскраві промені хутко пересувалися дитячою кімнатою.
Маленький Михайлик ще спав у своїм ліжечку, бо була неділя, і до дитячого садочку не треба йти. Тому мама не стала його турбувати:
- Нехай ще спить, він такий маленький, - вона доторкнулася до волосся свого сина, - А чуприна яка неслухняна, мов голки в їжачка стирчать! Ой, зовсім забула, доки Михайлик спить, треба сходити до крамниці. Цілий тиждень обіцяю купити йому фарби, та не томлю години.
Жінка взяла гаманець з грошима та й пішла до крамниці. Тільки-но двері зачинилися, Михайлик почав ворушитися.
Розплющив очі він став гукати : -Мамуня! Я вже прокинувся!
Але йому ніхто не відповів. Він знову став гукати:
- Агов! Мама! Ти де?
Михайлик трохи злякався, він ще ніколи не був дома наодинці.
Хлопчик хутко підхопившись ,побіг до другої кімнати, зазирнув туди, але там теж нікого не було. Йому стало дуже лячно, і він повернувся до своєї кімнати.
Тоді Михайлик знайшов свій ляльковий набір лицаря, який мама щойно купила, надів шолом, ухопив дерев'яну шаблю, та став шалено розмахувати нею й волати:
- Нікого не боюся! Я хоробрий лицар!
Він так захопився, що навіть не помітив, як повернулася мати.
- Михайлику, ти що робиш! Зараз переб'єш увесь посуд! - Вона засміялася, ухопила сина та посадила його собі на коліна.
Михайлик зайшовся від радощі:
- Мамо! Ти повернулася! Я так скучив, я тебе скрізь шукав.
Мати обійняла хлопчика та сказала:
- Михайлику, ти вже дорослий. Тобі шість років. Тому не треба лякатися, коли я кудись піду. Зрозумів?
Михайлику стало дуже соромно. Він був вже дорослий. Але коли мама кудись пішла, він майже заплакав як дівчисько. Хлопчик ухопив мати за руку та запитав:
- Ти, мабуть, була в крамниці? Що ти купила? Не хочу цукерки!
Мати посміхнулася:
- Так, купила, але я не скажу що. Спробуй відгадати. Називай мені літери, а я буду говорити, так чи ні.
Михайлик зрадів:
- Добре, матусю! Я вже знаю літери, ми вивчали їх у дитячому садочку.
Він став називати, але мама говорила:
- Ні, не вгадав!
Коли вони дійшли до літери Ф, Мама засміялась і промовила:
-Так! Відгадав, Михайлику! Перша літера Ф, друга А, третя Р, а четверта...
- і вона витягла з пакету фарби та пензлик.
Михайлик майже закляк. Він дуже давно мріяв мати свої фарби. Пройшла хвилина, поки він прийшов до тями та ставши стрибати й вигукувати:
- Ура! Ура! Дякую, мамо! Можна я вже буду малювати?
- Гаразд, синку. Тільки треба бути охайним, щоб мені не довелося потім все відмивати від фарби. Зрозумів?
Але Михайлик вже нічого не чув. Він захоплено розглядував свої новенькі фарби:
- Які чудові, гарненькі, блискучі! А пензлик такий тоненький, дуже м'якеньке волосся! Зараз буду малювати.
- Вісь отут буде маленька хатка, як бабусина у селі - сказав Михайлик і став малювати хатку. Онлайн Casino PLAY FORTUNA - это одно из лучших в своем роде, современное интернет-казино с безупречной репутацией и превосходным сервисом. Плей Фортуна Украина предлагает игры от мировых лидеров производства азартных развлечений, а также еженедельные турниры, подарки и революционные промо-акции.
Але хатка вийшла якась кривувата.
- Щось вона не дуже гарна, треба напевне намалювати солому на покрівлі. Вона жовтого кольору. А отут буде яблуневий сад.
- Ще криниця є в бабусі - сказав Михайлик і став малювати криницю.
- А тепер. Хто в цій хаті живе? Треба себе намалювати. Щось не дуже схожий.
Хлопчина вийшов якийсь незграба. Рученята та ніжки такі тоненьки, як палички. А волосся стирчить стовбуром, мабуть забіяка, чи виліз із-за кущів - Михайлику стало дуже смішно. Він голосно зареготав.
Але раптом Михайлик побачив, що мальований хлопчик, став рухатися. Михайлик злякався.
Хлопчик на папері забіг до намальованої хати:
- Що це таке? Так не буває! Зараз матусі скажу! Але як мені довести, що хлопчик був намальований? Він повинен вийти з хатки.
Михайлик став гукати:
- Хлопчик! Виходь! Не бійся, я нікому не скажу, що ти рухаєшся.
Але намальований хлопчик не виходив. У ту мить Михайлик почув тихій шепіт:
- Хіба ти не знаєш, що подобається хлопчакам? Намалюй щось цікаве, тоді може він і вийде.
- Гаразд, зараз намалюю, але хто це розмовляє? - Михайлик дуже здивувався.
- Це я, твій новий пензлик - тихо пролунав голос, від склянки з водою, там стирчав пензлик.
- Хіба пензлики розмовляють? - запитав хлопчик.
- Ні, не розмовляють, та ми нікому не скажемо. Гаразд, Михайлику, давай краще намалюємо хлопчику якусь іграшку.
Михайлик погодився:
- Гаразд, а що намалювати?
- А що подобається хлопчикам? Чого б ти хотів собі, мабуть якусь шаблю? - Пензлик тихенько засміявся.
- Шабля в мене вже є, - Михайлик став міркувати, - Хіба що велосипед? Я мрію щоб мама купила мені велосипеда.
- Ну так і намалюй його - сказав Пензлик.
Хлопчик намалював велосипед і став чекати. Незабаром хтось вийшов з хати й став потихеньку підкрадатися до іграшки. Михайлик став кричати:
- Ось він! Хапай його!
Хлопчик на малюнку знов забіг до хатинки.
- Ну що тепер робити, знову він заховався! - Михайлик почав сердитися. На що пензлик йому відповів:
- А ти краще не волай, не лякай хлопчика. Намалюй йому гребінець. Нехай він причеше свою чуприну, так добру одежу. Бачиш, які в нього тоненьки рученьки та ніжки, та ще й намалюй відро. Бо ніяк води з криниці не дістати.
- Гаразд, зараз! - сказавши Михайлик і став малювати. По-перше він намалював відро до криниці та гребінець.
Хлопчина вийшов з хати, дістав, води з криниці щоб помити обличчя. Бо, як достати воду, якщо відра немає. Потім Михайлик намалював йому рушника. Дуже гарний вийшов рушник, з червоними півнями.
Хлопчик помив обличчя, обтерся рушником, причесався гребінцем, надів одежу, яку йому намалював Михайлик.
- Що тепер? Він, мабуть, їсти хоче? - Михайлику дуже подобалося малювати.
- Добре, зараз намалюємо їжу для хлопчика., - сказав Пензлик і вони стали малювати добрий коровай, склянку молока та ще й трохи ковбаси.
- А яблука нехай зірве на дереві, зараз намалюю, - сказав Михайлик та став малювати червоні яблука на деревах.
- Хлопчина мабуть наївся - Пензлик тихо засміявся
- Дивися, який він став гарненький - сказав Михайлик, - Причепурився, такі добрі штани я йому намалював. Та й волосся вже не стирчить.
- Треба йому портфеля намалювати. Він вже дорослий, нехай іде до школи, - сказав Пензлик.
Михайлик старанно малював. Він навіть не помітив, що сонечко вже сіло й наступив вечір.
- Михайлику, що ти там робиш? Виходь хоча б поїсти, - то Мама заглянула до кімнати. Вона підійшла до сина й побачила малюнок:
- Ой як гарно! Яка хатина, така як у бабусі! Молодець, Михайлику! Давай збирай фарби, треба вже вечеряти та й лягати до ліжка. Вже ніч на дворі, а ти всі малюєш.
- Гаразд, матуся! Я швидко, зараз прибіжу!
Мати пішла готувати вечерю, а Михайлик почав збирати фарби:
- Спасибі тобі, Пензлику, ти допоміг мені малювати.
На що Пензлик йому відповів:
- Ні за що, Михайлику! Мені було дуже весело. Тобі сподобалося малювати? Тепер миі частіше будемо зустрічатися.
- Дуже сподобалося! Добраніч! - відповів Михайлик і поклав Пензлика до фарб. - Завтра зустрінемось!
- Михайлику, агов! Іди вже! - гукала Мати.
- Біжу, мамуня! - і хлопчик побіг вечеряти, бо треба вже й спати лягати. Цей день пролетів як одна мить.
