Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2539
Творів: 45871
Рецензій: 89733

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

З Новим Роком! (новорічна казка-фантазія)

© Олексій Тимошенко, 15-05-2006
В  родині Миколайчуків  до будь-якого свята  готувались довго і надійно. Так вже було заведено у них - перетворювати  маленькі  застільні веселощі у грандіозні шумні вечірки  з піснями і танцями. З цього приводу сімейний батько Іван Петрович наголошував:
- Треба вміти працювати, але і відпочивати  також  треба вміти.    Лідія Семенівна, дружина, останнім часом при подібних висловлюваннях насупившись додавала:
- Ти, батько займався б краще своєю докторською, а не  виступав тут з пустими балачками…Так  було і цього разу. Сімейний батько на зауваження дружини не  образився (мовляв, докторська зачекає) і тихесенько, немовби відчуваючи за собою  якусь провину, сказав їй:
- Знаєш, люба, - давно у нас Ткаченків не було. А що, як ми запросимо їх до себе,  тим більше  свято ж таке - Новий рік!  Ну як можна  обійтися без  Федора та Наталки? - почав свою промову Іван Петрович.
-  Ну то що? Га? Зробимо невеличку вечерю,  тортик малесенький, ти ж  в мене розумниця, - своїми лестощами  Іван Петрович натякав,  що готувати  все  прийдеться  самій  дружині. Лідія Семенівна зітхнула. По - перше, невеличкою вечерею тут не обійдешся, по-друге,  на чоловіка тут справді мало надії, ну, а по третє -  подібні  свята, особливо за участю Федора, затягувались надовго і нерідко мали продовження ще й наступного дня…
  *                                                   *                                                *
          Пухкий сніг великими пасмами падав на землю, вечірні вогники знаходили собі  притулок у вікнах  житлових  будинків, все  місто  готувалось  до  святкування  одного з  наулюбленніших свят  - Нового Року. А в  родині Миколайчуків всі   чекали  приходу  гостей. І ось, нарешті, три  коротких дзвінки  сповістили  про їх появу…
- А, от і ми !! – двері розчинились і   вся  родина  Миколайчуків побачила  велетенську постать  Федора Павловича Ткаченка:
- Зустрічайте гостей!
- З Новим роком ! -додала  дружина Ткаченка, і  звернулась вже  до чоловіка-А, ну  давай, проходь  скоріше, годі тут стояти.
     Квартира Миколайчуків  нічим не  відрізнілась від  багатьох  інших, таких же  стандартних  квартирок, а тому  при  подібній   навалі гостей  могло статись що  завгодно (особливо, якщо  на  підлозі  стоїть   взуття), і воно сталось-  раптом  поважний  гість  захитався, руки  його  почали  хаотично  рухатись  в  пошуках необхідної опори  і  з криком – “оооо –й !” Федір Павлович  Ткаченко,  найближчий  і  найшанованіший  друг  сім’ї Миколайчуків,   повільно  почав  падати на підлогу…
Всі   одразу, і гості, і господарі дому, кинулись рятувати  Федора Павловича,  і було в цьому  щось зворушливе...
    На  підлозі    невеличкої прихожої  квартири   у досить  непристойному вигляді    гідно  лежали  представники  двох  дружніх родин – лежали  і  голосно  сміялись, адже  вечірка починалась  традиційно…..
             *                               *                             *
-А я пропоную підняти наши келихи  за те,  щоб   новий  рік, рік Мавпи  був  кращим за попередній і  гіршим за наступний ! - проголосив  свій   тост  Іванович Петрович і продовжив:
-  І хоча до Нового Року  ще довго, мені  захотілось привітати  вас  зараз, саме  в цей  момент -  тож давайте  тепер ми всі побажаємо один одному самого  найкращого…
- Правильно ! – підтримала святковий  початок  дружина  Ткаченка - Я  з тобою  погоджуюсь! Давайте  згадаємо  те  найкраще, що  було у нас в  старому році , і  назавжди  забудимо всі наші негаразди !!
- Дякую, Наталко за  підтримку, я в тебе  завжди вірив. - промовив  Іван Петрович.
- Так  от,   я хочу,  щоб в Новому році   було всього  - і  здоров’я, і щастя,  і грошей не тільки  у нас, але й у наших  знайомих, друзів, близких..
– А  коли прийде Дідусь Мороз  ?  -  раптом всі  почули. Святкову вечерю зупинила  донька  Миколайчуків  маленька  Таня. Вона стояла  біля  дверей, міцно стискала в  руках м’яку іграшку ( медведик- „скажи р-р-р!”), дивилась на  батьків і гостей.
-Я  хочу  Діда Мороза!  
- Дід Мороз!?- повторив Олександр  Іванович  і  додав вже про  себе:
- Хм, до речі , а  де ж  ж він є насправді, щось  затримується !
В цей час   заспівав   дзвоник …
Лідія  Семенівна   піднялась  з місця  і швиденько пішла  відкривати  двері…
За  хвилину   всі побачили  високого  бородатого, запорошеного  снігом   справжнього  Діда Мороза:
- З Новим Роком Вас вітаю, щастя й радості  бажаю…
Іван Петрович  на  мить задумався. „Когось він мені  нагадує,тільки кого…. наче ми з ним  давно   знайомі.”
Дід  Мороз  в цей  час  почав  повільно рухатись  по кімнаті  і гуркотати  посохом по підлозі…
„Ні, однозначно,  когось він мені  нагадує”, - знову подумав Іван Петрович.
- І у мене для Вас є  цінний  новорічний подарунок.
З  червоного  мішка  Дід Мороз  щось  витягнів:
   - Приймай господине! - з цими  словами  він  протясгнув  Лідії Семенівнї  невелику  коробку,   і   не встигла    вона  подякувати, як    гість  зі словами  „ну, мені ще   працювати”  зник  за  дверима..
    Іван Петрович  провів очима  Діда  Мороза і подумав:
„О ! Схожий на мого  шефа ! Точно !”      
                    *                                                   *                                               *
- Так, а ну  давайте  подивимося,  що  нам приніс Дідусь. Іване,  звільни місце - звернулась  Лідія Семенівна до чоловіка, і коли він прийняв  декілька тарілок зі столу, поставила  на їх місце дарунок…  
За мить  з  яскраво червоної  коробки  за допомогою   Лідії Семенівни  на  білий світ з’явився  білий  аркуш паперу. Подивившись  на всіх присутніх,  вона повільно, урочисто почала  читати:  
“Активний  перетворювач  дійсності…  ефективний  розщеплювач та  реконструктор  миттєвості…спрацьовує   на будь-яке  мисленеве посилання..”
- Щось тут  ще   написано неясне,  якась маячня, наскільки  я  бачу.
- Не зрозумів ! - пережовуючи  шматок   сиру,   підвів  підсумок Іван Петрович.
- Що  це  за нісенітниця! - в свою чергу  промовив Федір Павлович.
Всі  здивувались ще  більше,  коли Лідія Семенівна достала з коробки  різнокольорову, розміром з  олівець, але значно товшу за нього паличку.
- Ну і жарти! - вихопилось у когось.
- Та  це  ж  чарівна  паличка ! - вигукнула маленька Таня.
- Не  зро-зум-ів – повторив,  давлячись  шматком сиру,  Іван Петрович. - А ну дай сюди.    
- Що ж тут не  зрозумілого, все ясно -  до нас приходив не  Дід Мороз, а клоун - почав було Федір Павлович,  - і я думаю….
На цих словах  гость замовк. Мовчали і всі інші   присутні. Особливо Іван Петрович. Бо він кудись зник. Розчинився у повітрі.
- Іване !!!!! – моторошно закричала Лідія Семенівна і швиденько зомліла.
- Тату!!!! - хором закричали  близнюки  Олекса та Юрась. - Повернись в сім’ю !
Федір Павлович   Ткаченко, доктор  історичних наук, батько двох дітей, швиденько почав забиратись під святковий стіл.
Почалась паніка.
Раптом  просто в повітрі з’ явився  Іван Петрович. Лідія Семенівна, яка повільно приходила в себе, зомліла вдруге.
Федір Павлович  висунув  голову з- під столу і  промовив:
- А я , Іване , тебе тут шукав !
- Спокійно!  Донька вгадала. Це  дійсно “Чарівна паличка”. Не знаю чиї це жарти, але вона  функціонує…
- А-а-а п ! - махнув  “паличкою” Іван Петрович  і  присутні  стали свідками  незабутнього видовища…
Квартира  Миколайчуків почала  розширюватись, стеля  почала  віддалятись  далеко вверх, змінився  і святковий стіл - витягнувшись  метрів на  десять, він  почав наповнюватись  різними  чударнацькими стравами, різної форми і, напевне, різного  смаку…
В повітрі  з’явились   різнокольорові співучі  птахи. З дверей  ванної кімнати  повіяв  теплий  морський  вітерець.
Лідія Семенівна, яка  все-таки  прийшла до  нормального стану, зі словами “ спробував сам, дай спробувати іншому !!”  вихопила з рук  чоловіка паличку  і  хутко  побігла на кухню.
Всі   задіяні в цьому  “феєричному  шоу “ ледве  встигли  за  Лідією Семенівною, і за хвилину  побачили, як маленька,   стандартна кухня перетворилась  на  такий  собі   велетенський  ресторан, звідкись з’явився  обслуговуючий персонал, а  з дального  куточка  залунали звуки “живої “ музики …
Після  цього “ паличка”  передавалась з рук в  руки  дорослих і дітей. Всі присутні   могли втілити  свої  найпотаємніші  бажання, і  скоро   квартира  Миколайчуків  нагадувала  велетенський склад.Тут було все - престижні  меблі  та  аудіо-відео апаратура, одяг від  провідних  модельєрів, старовинні книги, і  навіть, декілька   швидкісних авто. Особливу  частку  в  цьому переліку  складали різного роду  іграшки,  конструктори, велосипеди, комп’ютери, ігрові приставки.  Гості і господарі  квартири  так  захопились спогляданням  набутого, що не помітили  як  “паличка” опинилась в  руках  маленької  Тані….
             *                                                      *                                                  *
       На  вулиці   новорічний  вітерець  грався  снігом, ганяв його туди-сюди і  залишав на  деревах, будинках,  людях. Золотоокі  зірки  по-черзі  миготіли, нібито обмініючись   невідомою   мовою. Навкруги  все  було  настільки святковим, що, здавалось - з Новим роком прийшла  новорічна  казка, в  якій  всі  герої живі ( навіть будинки !),  все при цьому  має якусь чарівність, таємницю…
Святкування  Нового Року  дружніми родинами  Миколайчуків та  Ткаченків  тривало  ще  довго.   Всім  було радісно,   під кінець  вечора  гості  і господарі  дому, натанцювавшись, співали народні пісні. Тільки  маленька  Таня   міцно спала в  своїй  маленькій  кімнаті  і  цього вже   не чула, не чула,  як пізніше,  в прихожій , згадуючи невеликий розмір квартири,  знову чіплявся  за   взуття  Федір Степанович. Не чула, як  тепло  прощались гості з господарями.
Таня  спала  міцним сном   втомленої  і задоволеної дитини  і  бачила  дивний сон,  вона  бачила себе   маленькою  пташкою, яка перелітала  від  одного будинку до іншого, від  однієї родини до іншої, і  скрізь її зустрічали з радістю.
  Ця пташка  була   синього кольору….

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© , 21-12-2010

то була паличка чи не було палички?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Пардон Мамзель, 12-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© iryna, 11-12-2007

Новорічні дива (раджу прочитати)

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталія Дев’ятко, 27-03-2007

І, зрозуміло, не міг втриматися, щоб не прочитати третє

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М. Гоголь, 15-05-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.3759210109711 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …