В родині Миколайчуків до будь-якого свята готувались довго і надійно. Так вже було заведено у них - перетворювати маленькі застільні веселощі у грандіозні шумні вечірки з піснями і танцями. З цього приводу сімейний батько Іван Петрович наголошував:
- Треба вміти працювати, але і відпочивати також треба вміти. Лідія Семенівна, дружина, останнім часом при подібних висловлюваннях насупившись додавала:
- Ти, батько займався б краще своєю докторською, а не виступав тут з пустими балачками…Так було і цього разу. Сімейний батько на зауваження дружини не образився (мовляв, докторська зачекає) і тихесенько, немовби відчуваючи за собою якусь провину, сказав їй:
- Знаєш, люба, - давно у нас Ткаченків не було. А що, як ми запросимо їх до себе, тим більше свято ж таке - Новий рік! Ну як можна обійтися без Федора та Наталки? - почав свою промову Іван Петрович.
- Ну то що? Га? Зробимо невеличку вечерю, тортик малесенький, ти ж в мене розумниця, - своїми лестощами Іван Петрович натякав, що готувати все прийдеться самій дружині. Лідія Семенівна зітхнула. По - перше, невеличкою вечерею тут не обійдешся, по-друге, на чоловіка тут справді мало надії, ну, а по третє - подібні свята, особливо за участю Федора, затягувались надовго і нерідко мали продовження ще й наступного дня…
* * *
Пухкий сніг великими пасмами падав на землю, вечірні вогники знаходили собі притулок у вікнах житлових будинків, все місто готувалось до святкування одного з наулюбленніших свят - Нового Року. А в родині Миколайчуків всі чекали приходу гостей. І ось, нарешті, три коротких дзвінки сповістили про їх появу…
- А, от і ми !! – двері розчинились і вся родина Миколайчуків побачила велетенську постать Федора Павловича Ткаченка:
- Зустрічайте гостей!
- З Новим роком ! -додала дружина Ткаченка, і звернулась вже до чоловіка-А, ну давай, проходь скоріше, годі тут стояти.
Квартира Миколайчуків нічим не відрізнілась від багатьох інших, таких же стандартних квартирок, а тому при подібній навалі гостей могло статись що завгодно (особливо, якщо на підлозі стоїть взуття), і воно сталось- раптом поважний гість захитався, руки його почали хаотично рухатись в пошуках необхідної опори і з криком – “оооо –й !” Федір Павлович Ткаченко, найближчий і найшанованіший друг сім’ї Миколайчуків, повільно почав падати на підлогу…
Всі одразу, і гості, і господарі дому, кинулись рятувати Федора Павловича, і було в цьому щось зворушливе...
На підлозі невеличкої прихожої квартири у досить непристойному вигляді гідно лежали представники двох дружніх родин – лежали і голосно сміялись, адже вечірка починалась традиційно…..
* * *
-А я пропоную підняти наши келихи за те, щоб новий рік, рік Мавпи був кращим за попередній і гіршим за наступний ! - проголосив свій тост Іванович Петрович і продовжив:
- І хоча до Нового Року ще довго, мені захотілось привітати вас зараз, саме в цей момент - тож давайте тепер ми всі побажаємо один одному самого найкращого…
- Правильно ! – підтримала святковий початок дружина Ткаченка - Я з тобою погоджуюсь! Давайте згадаємо те найкраще, що було у нас в старому році , і назавжди забудимо всі наші негаразди !!
- Дякую, Наталко за підтримку, я в тебе завжди вірив. - промовив Іван Петрович.
- Так от, я хочу, щоб в Новому році було всього - і здоров’я, і щастя, і грошей не тільки у нас, але й у наших знайомих, друзів, близких..
– А коли прийде Дідусь Мороз ? - раптом всі почули. Святкову вечерю зупинила донька Миколайчуків маленька Таня. Вона стояла біля дверей, міцно стискала в руках м’яку іграшку ( медведик- „скажи р-р-р!”), дивилась на батьків і гостей.
-Я хочу Діда Мороза!
- Дід Мороз!?- повторив Олександр Іванович і додав вже про себе:
- Хм, до речі , а де ж ж він є насправді, щось затримується !
В цей час заспівав дзвоник …
Лідія Семенівна піднялась з місця і швиденько пішла відкривати двері…
За хвилину всі побачили високого бородатого, запорошеного снігом справжнього Діда Мороза:
- З Новим Роком Вас вітаю, щастя й радості бажаю…
Іван Петрович на мить задумався. „Когось він мені нагадує,тільки кого…. наче ми з ним давно знайомі.”
Дід Мороз в цей час почав повільно рухатись по кімнаті і гуркотати посохом по підлозі…
„Ні, однозначно, когось він мені нагадує”, - знову подумав Іван Петрович.
- І у мене для Вас є цінний новорічний подарунок.
З червоного мішка Дід Мороз щось витягнів:
- Приймай господине! - з цими словами він протясгнув Лідії Семенівнї невелику коробку, і не встигла вона подякувати, як гість зі словами „ну, мені ще працювати” зник за дверима..
Іван Петрович провів очима Діда Мороза і подумав:
„О ! Схожий на мого шефа ! Точно !”
* * *
- Так, а ну давайте подивимося, що нам приніс Дідусь. Іване, звільни місце - звернулась Лідія Семенівна до чоловіка, і коли він прийняв декілька тарілок зі столу, поставила на їх місце дарунок…
За мить з яскраво червоної коробки за допомогою Лідії Семенівни на білий світ з’явився білий аркуш паперу. Подивившись на всіх присутніх, вона повільно, урочисто почала читати:
“Активний перетворювач дійсності… ефективний розщеплювач та реконструктор миттєвості…спрацьовує на будь-яке мисленеве посилання..”
- Щось тут ще написано неясне, якась маячня, наскільки я бачу.
- Не зрозумів ! - пережовуючи шматок сиру, підвів підсумок Іван Петрович.
- Що це за нісенітниця! - в свою чергу промовив Федір Павлович.
Всі здивувались ще більше, коли Лідія Семенівна достала з коробки різнокольорову, розміром з олівець, але значно товшу за нього паличку.
- Ну і жарти! - вихопилось у когось.
- Та це ж чарівна паличка ! - вигукнула маленька Таня.
- Не зро-зум-ів – повторив, давлячись шматком сиру, Іван Петрович. - А ну дай сюди.
- Що ж тут не зрозумілого, все ясно - до нас приходив не Дід Мороз, а клоун - почав було Федір Павлович, - і я думаю….
На цих словах гость замовк. Мовчали і всі інші присутні. Особливо Іван Петрович. Бо він кудись зник. Розчинився у повітрі.
- Іване !!!!! – моторошно закричала Лідія Семенівна і швиденько зомліла.
- Тату!!!! - хором закричали близнюки Олекса та Юрась. - Повернись в сім’ю !
Федір Павлович Ткаченко, доктор історичних наук, батько двох дітей, швиденько почав забиратись під святковий стіл.
Почалась паніка.
Раптом просто в повітрі з’ явився Іван Петрович. Лідія Семенівна, яка повільно приходила в себе, зомліла вдруге.
Федір Павлович висунув голову з- під столу і промовив:
- А я , Іване , тебе тут шукав !
- Спокійно! Донька вгадала. Це дійсно “Чарівна паличка”. Не знаю чиї це жарти, але вона функціонує…
- А-а-а п ! - махнув “паличкою” Іван Петрович і присутні стали свідками незабутнього видовища…
Квартира Миколайчуків почала розширюватись, стеля почала віддалятись далеко вверх, змінився і святковий стіл - витягнувшись метрів на десять, він почав наповнюватись різними чударнацькими стравами, різної форми і, напевне, різного смаку…
В повітрі з’явились різнокольорові співучі птахи. З дверей ванної кімнати повіяв теплий морський вітерець.
Лідія Семенівна, яка все-таки прийшла до нормального стану, зі словами “ спробував сам, дай спробувати іншому !!” вихопила з рук чоловіка паличку і хутко побігла на кухню.
Всі задіяні в цьому “феєричному шоу “ ледве встигли за Лідією Семенівною, і за хвилину побачили, як маленька, стандартна кухня перетворилась на такий собі велетенський ресторан, звідкись з’явився обслуговуючий персонал, а з дального куточка залунали звуки “живої “ музики …
Після цього “ паличка” передавалась з рук в руки дорослих і дітей. Всі присутні могли втілити свої найпотаємніші бажання, і скоро квартира Миколайчуків нагадувала велетенський склад.Тут було все - престижні меблі та аудіо-відео апаратура, одяг від провідних модельєрів, старовинні книги, і навіть, декілька швидкісних авто. Особливу частку в цьому переліку складали різного роду іграшки, конструктори, велосипеди, комп’ютери, ігрові приставки. Гості і господарі квартири так захопились спогляданням набутого, що не помітили як “паличка” опинилась в руках маленької Тані….
* * *
На вулиці новорічний вітерець грався снігом, ганяв його туди-сюди і залишав на деревах, будинках, людях. Золотоокі зірки по-черзі миготіли, нібито обмініючись невідомою мовою. Навкруги все було настільки святковим, що, здавалось - з Новим роком прийшла новорічна казка, в якій всі герої живі ( навіть будинки !), все при цьому має якусь чарівність, таємницю…
Святкування Нового Року дружніми родинами Миколайчуків та Ткаченків тривало ще довго. Всім було радісно, під кінець вечора гості і господарі дому, натанцювавшись, співали народні пісні. Тільки маленька Таня міцно спала в своїй маленькій кімнаті і цього вже не чула, не чула, як пізніше, в прихожій , згадуючи невеликий розмір квартири, знову чіплявся за взуття Федір Степанович. Не чула, як тепло прощались гості з господарями.
Таня спала міцним сном втомленої і задоволеної дитини і бачила дивний сон, вона бачила себе маленькою пташкою, яка перелітала від одного будинку до іншого, від однієї родини до іншої, і скрізь її зустрічали з радістю.
Ця пташка була синього кольору….
