Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Незвичайні події на хуторі Великі Комірці

© Олексій Тимошенко, 15-05-2006
На  жодній  мапі  світу  ви не знайдете  маленького   хуторця  Великі  Комірці. Але  не тому, що   він не  заслуговує  на  таку   честь, чи то занадто малий за розміром  та  кількістю  населення, ні -ні,  причина  захована глибше. Під прошарком  його  власних  малопомітних недоліків  можна  знайти просте  пояснення,  так  би  мовити, первинну причину  цієї  події,   незначної  події  як  для  легковажних  укладачів  вітчизняних  мап. Так – так. Ці  майстри  просто нехтували  робити   те, що від них вимагала  держава, а саме - дотримуватись свого розпорядку  дня, працювати самовідданно, прискіпливо ставитись до виконання  своїх службових  обов’язків. Чиясь  миттєва неуважність,  чиясь  легковажність  і от – маємо  декілька  десятків ображених  жителів Великих  Комірців  та  мільйонів  жителів країни,  які   назавжди втратили можливість  споглядати на  мапі  маленьку  крапочку  з  надписом  : „Великі  Комірці”.  Між іншим,  в  устрої   цього  хутора  можна  знайти  багато  цікавого,  такого,  що  заслуговує на увагу  будь – якої  пересічної  людини,  якій  не  байдужа   історія  та культура  власної  країни,  власне  життя  нарешті. А це  стає можливим  тому,  що  Великі   Комірці  є  суцільним  втіленням  цього  життя, сучасного життя  - ніби  дзеркальним  відображенням. Це  ідея,  до речі  хутірського   філософа  діда  Григорія, того  самого, який декілька років  тому  активно  поширював  теорію    зародження   життя  та  появи  первісної  людини  за  допомогою гостей  з космосу  на  безмежних   полях  рідного  великокомірцевого  краю. Теорія,  як  і  буває  в  подібних випадках,  за  відсутності доказів ( або свідків ) не  підтвердилась,  а  дід  Григорій  на  деякий  час  відійшов  від наукових справ, зосередившись  на своєму  радикуліті. Хоча сама  ідея вельми  цікава  і  колись ще може  бути  переглянута,  зрозуміло  за  наявності  доказів (і  за  наявності свідків ).  Ну, а в цілому,  тут було  тихо  і  якось буденно.  
Раптом  звичайний  ритм  життя  хутора  Великі  Комірці  було порушено. Порушено  неочікувано, незрозуміло.
А почалось все   минулої  весни, ранньої  сонячної  весни .....
  Спочатку  у Степана, того, чия  хата  стоїть  біля  самої крамниці,  у  дворі  виросла  якась  потвора,  маленьке  колюче  деревце, щось  схоже  на  яблуню і  кактус  водночас. Виросла  швидко, за ніч. Це дитя природи порозкидало   зелено – рожеві  гілки  з  червоними  пахучими  квітками  в усі  сторони  і повільно хиталось, довіряючи ранковому  свіжому  вітерцю. Терпкий  запах  плив  у  повітрі і лоскотав  носа  усім  цікавим  особам,  а  їх набігло -  ой  як  багато !
Весь куток   зібрався щоб подивитись  на  цю диковинку. Дід Григорій  натякав  на  підтвердження  власної  теорії ( є ж  доказ !), баба  Марфа одразу сказала  про  участь якихось  вищих   істот, які  мають  відношення  до цієї  значної події.
Хутірські  діти  - Юрко, Андрій, Танька  та Оксанка  захоплено дивились на  дерево  і  пошепки  розмовляли. Колгоспний  голова  Федір Іванович  зняв  капелюха,   витер ним  лоба   і промовив :
- Ну, Стьопо ! Я ж тобі  казав – кидай ти ту  оковиту !!
Ольга  і  Наталка, теперішні подружки  і  в минулому  суперниці,  винесли  однозначний  незворотній  вирок   -  зрубати  і край  !
- Що  будемо  робити, Степане? -  запитав Федір  Іванович. – Ти  ж  розумієш...
- Розумію.. -  невесело відповів Степан.
- Це  ж  подія  не дуже гарна,  я  б  навіть сказав – небезпечна! Ти  б  Степане,  того -  подумай,  може  тобі  переїхати. Може на   новому  місці   життя   кращим  буде, га?
- Не  знаю. -  зажурився Степан.  
Він  розгублено дивився  на дерево,  міцно стискав  у  руках   іржаву сокиру. Степан  хоча  і полюбляв   навідуватись  до  хутірського  шинку  баби  Марфи, але  людиною був  непоганою,  чуйною. За  життя  нікого не образив, не  зачепив. Поступливий  був цей  Степан. Це  точно.
В  ці  хвилини  Степану   сусіди нагадали  багато  забутих  подій  і  фактів його  біографії:  і партійне  минуле, і душевну слабкість  до оковитої  і  тривале навчання  у столичному вузі. Не обминули  і  його сумнівного  зв’язку  з  колишніми  суперницями, а тепер  подружками   Ольгою  та  Наталкою. Власне  кажучи, останні  були найактивнішими  у  своєму прагненні  схилити громаду  на  бік свого  однозначного  вироку.
- Степане, Степане! -    дорікала  Ольга. – Я  завжди  знала,  що ти   чудний,  але  щоб  так.  Я  навіть не уявляла..
- Степане! Як ти  міг  таке  допустити! – додавала Наталка. – І  чого  Воно   виросло    саме  на   твоєму  подвір’ї? Щось   тут не  гаразд!!
Степан із  сльозами  на  очах  декілька  разів  із  сокирою  в  руках  підступався   до   дерева  і  зупинявся, опускав    руки,   ховав свої  чесні  очі  від  народного осуду.
Потім  все -  таки  знайшов  в собі  силу  проявити  твердість   рішення   і  сказати   тихе  „Ні !” , а  потім повторити  більш  гучніше  і впевнено:
- Ні !  Нехай росте собі !
- Як!! Що він  собі  думає? Це нахабство! Свавілля! Ач,  -  надумався! П’яниця! -  понеслось   між  людьми.
   Такого ніхто не   чекав, особливо  колишні  суперниці,  а тепер  подружки.  Не  говорячи  вже про інших жителів хутора  Великі Комірці. Тому  народ  ще  деякий  час  висловлював  своє незадоволення,  а  потім  став  поступово  залишати  свої  позиції  і  повільно розходитись  по  домівкам, адже  на  хутір темно – синіми   плямами   не зворотно  насувалась ніч.
    А вночі    дерево   хтось  зрубав,  безжально знищив.
   Степан  зранку  сидів   на  своєму  крильці  і  мовчав. Справа  від  нього  стояла пляшка  горілки,  зліва  сидів  двірський  пес Мухтар.
В такий  компанії   Степан  і просидів  до самого  вечора.  Увесь день  коли  біля  його двору  проходили   сусіди,  він  пильно на них дивився  і  з  посмішкою спостерігав як  вони    прискорювали  ходу ( Що? Ходите?  Ну, ідіть, ідіть). Так пройшов день.  
Вранці біля  двору  Степана  знову зібрались мало не всі  жителі  хутора  Великі Комірці, вони  зачаровано  споглядали  маленьке  колюче  деревце  з зелено -  рожевими  гілками  та  пахучими  квітками  і  мовчали.
- Що  ж тепер буде? Як  же  тепер  жити з  таким   соромом!
Через  деякий час  із  області приїхати  журналісти,  гучно клацали  фотоапаратами  та  блимали  яскравим світлом, говорили  в  мікрофони, дивлячись  в  свої  камери. Вони ж  задавали  дурні  питання  усім присутнім  і,  по  більшій частині,  самі на їх відповідали.
Жителі   хутора  дуже  швидко  зникли з  вулиць і позамикались  у своїх  домівках.
Пізніше   чудо – дерево   показали  в новинах   обласного телебачення   і  написали  в  газеті про нього  та  теорію  діда  Григорія про  зародження  життя  і появу первісної людини на  території  хутора  Великі  Комірці.
  Через  декілька  днів  у  Великі  Комірці  приїхала  група   стурбованих людей у  захисних  комбінезонах,  вони почали  за допомогою  складної   електронної  апаратури  все  вимірювати   у  дворі  Степана :  землю,  повітря,  будинок, Мухтара, і , звісно,  саме  дерево. Апаратура  після  десяти хвилин  експлуатації почала гарчати на людей і раптом замовкла, захисні  комбінезони  перетворились на  лахміття   і  гості  за мить зібрали свої  речі  і  зникли  за горизонтом.
Приходив  дільничний  інспектор  у  формі  пісочного  кольору  з  великою  товстою  папкою, почухав потилицю ( що  ж  це  таке,  хай  йому  грець!), щось  собі  записав  у  своїх паперах, зайшов  в гості  до  баби  Марфи    і  також  зник.
             Більше Степана  і його дерево ніхто не  турбував. Сам  же Степан  розлучився  з оковитою, і  почав  нове життя ,  життя  без головної  болі  з ранку, життя наповнене  зрозумілим тільки  йому сенсом  життя  та  пахучим  запахом  зелено-рожевих  квіток  дивного  дерева. Він   тепер   піднімався  дуже  рано,  одночасно з  появою  сонця і   починав   працювати на  городі -  наводити там лад, який раніше  йому  не  вдавалось зробити. Сусіди  намагались  уникати  Степана, тому  він  так  самотньо  деякий  час  і  жив. Ну,  а потім   раптово  зник.  Казали, що  бачили,  як  він  вранці  одного  дня   з великою сумкою попрямував  у  бік  траси.
     Приблизно через  місяць після  згаданих  подій  центром народної  уваги  стала   баба  Марфа.  Раптом  на  її  охайному  городі  виріс  буряк. Подія  сама по собі  не  значна , от  тільки  якби  буряк  не  був розміром  з колгоспний трактор. Весь куток  зібрався  щоб  подивитись на цю диковинку. Колишні  суперниці, а тепер  подружки  виносили однозначний   вирок,  хутірські  діти  пошепки розмовляли,  дід Григорій  безмежно радів,  а колгоспний  голова  побіг  комусь  телефонувати. Сама  баба  Марфа розгублено мовчала...
- Ну,  Марфа! Ну,  Марфа! -  кричала    Ольга.  Від тебе  я  такого  не  чекала! Це ж  треба  розвести   хтозна  що   на  своєму  городі! От садівниця!  От  домогосподарка!
-  А  ще   строїла  тут  із  себе. Та  ти за  одне  із  Степаном! – говорила  Наталка.
Тут повернувся Федір  Іванович   і    почав   всіх  заспокоювати:
- Люди  добрі! Я  зателефонував   кому  треба. Їдуть  вже. Їдуть. -
і  він  швидко  пішов  додому.
„ Що  ж  тепер люди  скажуть” -  думав  він. – „ Це ж   не вперше  таке”.
- Ач! -  промовив хтось із  натовпу. - А  ще  голова!  І  як же він   допустив!
На  другий  день приїхали  журналісти,  на третій  - люди  у  захисних  комбінезонах,  і, нарешті, під кінець  тижня  прийшов  дільничний  інспектор. Гості  довго не  затримались і залишили  після себе  тільки  деталі  складної електронної апаратури, уривки комбінезонів  та недописаний тремтячою  рукою дільничного інспектора  протокол .
Баба  Марфа  закрила  свій  хутірський  шинок  і   почала  жити  новим життям.
*                                                            *                                                      *
Ось  так  поступово  у  маленькому  хуторі  Великі  Комірці  почались великі  зміни. Від минулої  весни  і  до теперішнього  часу    чого  тільки  не було...  Ольга, та, що колись  покладала  одним   оком на  Степана, виявила  на своєму подвір’ї  потужне джерело з  газованою  мінеральною водою. Вода  ця  мала  цілющі  властивості, принаймні  від надмірної   ваги  Ольгу  врятувала. Так чи  інакше, але вона  помолодшала  років  на  десять чи   з цієї причини, чи з  іншої. Хтозна, однак  факт є фактом. Крім того, сама  Ольга  помітила, що  відбулись  деякі  зміни  не тільки  із  зовнішністю. Так, тепер  її   не дуже тягнуло збирати великокомірецкі    чутки,  та  й  гарчати на  Степана тепер не хотілось.....
     Наталка, та,  що покладала  на  Степана  друге око, якось  вранці  знайшла  перед  своїм будинком  цілу  клумбу  чарівних   троянд, квіти  мали приємний  запах  і при невеличкому  вітерці  починали  наспівувати веселу  мелодію.
- Троянди – співаки! – так  лагідно їх  називала  Наталка.
Дід Григорій  спочатку  збентежено очікував появи  якогось гостя  і  у своєму  дворі. Однак  ніхто  не  з’являвся і це турбувало діда. Кожного дня, вранці, коли  хутір ще спав, дід  Григорій виходив  у  двір  і перевіряв  мало не  кожен клаптик  землі, мало не кожне  деревце, кущик,  квіточку. Ретельно перевірявся  і  город. Та все було марно. В такому розпачі  дід  Григорій  почав  жалітися  власній  корові  і тут же  отримав  тривалу  консультацію.  Матильда  (так  звали  корову ) як  могла  заспокоїла діда,  сказала, що  не  так це важливо – ці   гості! І  повідомила,  що якщо  він не  може прийняти  цю  складну проблемну  для  нього  ситуацію, слід змінити   своє  ставлення  до неї. Дід  під час  бесіди  плакав (Матільда ще назвала це  незрозумілим словом - катарсис), згадував своє дитинство, розказував про  свої дитячі  образи, про свої  втрачені  можливості. Так  вони  і  запам’ятались сусідам, цей дід Григорій і його корова, два цікавих душевних  співрозмовника, що вели  дискусії  до  пізньої  ночі
*                                                                 *                                                              *
  Подібні  події у  Великих Комірцях вже давно перестали бути  новиною  і   нікого не дивували. Ніхто  вже не  звернув  уваги  на  Білі   гриби -  мандрівники, Кавуни-футбольні  м’ячі, Вишневий  садок  висотою з добру  тополю,  Летюче  волошкове  поле   та  на   інші  явища,  які   поширювались в центрі та на  околицях  хутора  Великі  Комірці. Тим більше, що стали  поширюватись  чутки,  нібито  у сусідньому  селі  на  городі  у  одного із жителів  виросла  невелика  яблуня з  дивним приємним  запахом.
Та що там  у  сусідньому селі! Казали, буцімто в обласному  містечку  у   парку відпочинку   щось  дивне з’явилось, зовні  схоже  на кульбабу,  але  значно більше  за розміром...
Ото була  резонансна  подія!   Зібралось  чимало  жителів  міста.
Говорили на хуторі  і про  Степана. Хтось бачив  його  в місті,  в  простому  одязі  пошитого з мішка, з бородою, ходив  по вулицях  міста  і розказував  про теорію зародження   життя та  появу первісної людини  за  допомогою гостей  з космосу. Навіть згадували, що  має вже  багато послідовників  цей Стьопа.  До речі, саме  під  його  патронатом   на   велике  задоволення  всього  населення  Великих  Комірців  у столиці   відбулась  урочиста подія -  було  випущено  нову  мапу  країни  із  маленькою  крапочкою і  надписом :
„Великі  Комірці.”
-   Я одразу зрозуміла,  що  він  хлопець,  що  треба,  – розповідала  Ольга   сусідам. – Далеко піде -  це  точно!
- Що? -  не погоджувалась  Наталка. – Ти  зрозуміла? Що ти  там  могла зрозуміти як  у  тебе  в голові,  що  у  опудала на городі! А те, що Степан хлопець надійний  перспективний -  було  одразу  видно.
- Оно  як  ти   заговорила! Ач! Прилаштувалась! -  миттєво зреагувала Ольга.
Так  вони  і  погиркались.
*                                                              *                                                                 *
   Повернення  Степана  у рідний  хутір  одного  літнього  дня стало  справжнім святом.
Було  влаштовано  теплий  прийом  з хлібом  та  сіллю. Мешканці  Великих Комірців  зібрались біля  клубу,  який  вже  давно став  місцем  урочистих  святкувань,  що   відбувались як на  всезагальному, державному  рівні, так  і на місцевому, коли святкували, наприклад, рік (а, точніше, день)   заснування   Великих Комірців. Народ  вдягнувся  у  те  найкраще,  що  знайшлося в їхніх  шафах та   скринях. Жінки  з  такого  приводу витягнули навіть намисто, яке носили в  молодості, дівчата  блищали  косметикою  як нова  копійка,  а  парубки,  яких  було  й  не  так  багато -  вирядились  у  біленькі  сорочки. Особливо шляхетно тримався  дід Григорій, він  усміхався усім  присутнім,  мовляв, „Степан  герой ,  але  ж  і я   не  гірше...”
Стьопа    розчулено  дивився  на  славетне  зібрання і  мовчав.    
Слово  взяв голова  Федір  Іванович  і  довго  та  урочисто говорив про те, що Степан,  цей простий  український  хлопець, що народився  і  виріс  у  їхньому  маленькому  нікому невідомому  хуторі,  зробив   як  ніхто багато  в  світі для  добробуту   Великих  Комірців  і для поширення серед людей  нового  знання.
-  Шановна  громада! Ми стали  з  вами  свідками   чудесного   перетворення, яке сталось з  цим  простим  хлопчиною.  З  пісні  слів  не  викинеш, було, було  у  Степана   багато   недоліків. Але  він геройські,  я не побоюсь  цього  слова,   мужньо,  справився  з ними. Саме  тому,  мабуть,  на   його  ділянці  вперше з’явились  гості  з   далекого  космосу,  не  дарма,  не  дарма,  наші  майбутні  друзі (а  я  впевнений  в  цьому!)  обрали  нашого  Степана  для  великої  місії... Ну,  а далі  декілька  слів  скаже  дід  Григорій!
Дід Григорій    поважно  вийшов із  натовпу.
- Шановні  жителі  хутора  Великі  Комірці!  Я  хотів  би  наголосити, що це  не  перша  поява чудес  за  всю  п’ятитисячну  історію  нашого   хутора. Якщо  ми  б  могли зазирнути  на  декілька  століть  назад,  то   стали  б  свідками  й  інших  не  менш  важливих  речей. І ще,  я  переконаний, що  саме  наш   хутір є  не  просто місцем зародження  людства, але  й  місцем  перехрещення  світів,  яких,  як   ви  знаєте,  у  нашому  всесвіті  ой  як  багато!  
Всі   радісно  вітали  промову  діда Григорія. А   потім   могли  виступити  усі  бажаючі і  сказати  і своє  слово  на  підтримку  ідей  діда та    взагалі  всього  того,  що  останнім  часом   так    збентежило  світ.
Прийшла  ніч. І  разом  із  собою вона  принесла  спокій. Але  не надовго.  
      Вранці    біля  двору  Степана  знову зібрався чималий натовп. Всі  здивовано дивились  у двір  і мовчали. Вони  дивились  на  яблуню. Звичайну  яблуню. Мабуть  антонівку. З  великими  соковитими  жовтими  яблуками.  Але  цього  вже ніхто  не  міг точно   сказати.
- Що  це  за  рослина!! Яка  потвора!!! Яке  чудовисько! Куди дивися  Степан! Як  це  могло  статись?
В  цей  час  Степану  згадали все.  А потім винесли  однозначний  вирок.
Найбільше  кричали  колишні суперниці , а тепер подруги....


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Коли на подвір’ї виростає якась чортівня

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 10-04-2007

Незле

© М. Гоголь, 15-05-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52457499504089 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …