Дівчинка Марійка, пацюк та Чарівна каблучка
Глава перша. Розповідає про те, як дівчинка Марійка влаштувала в школі жахливий переполох. Чудесна знахідка пацюка
Дівчинка Марійка поверталася із школи. На плечі у неi, міцно вчепившися гострими кiгтями у формену тканину, сидів білий пацюк.
На пацючцi була надіта маленька червона шапочка, зв'язана гачком бабусi Марійки.
Сьогодні у Марійки був дуже важкий день. Вона отримала в школі аж дві двійки. Мало того, її вигнали з заннять і сказали, щоб Марійка без батьків, навіть не верталася.
-Ось не везе, нам - промурмотала Марійка, ховаючи пацюка до портфеля , - Ще ця вчителька. Хто знав, що вона боїться пацюків. А я обіцяла Оленці, сьогодні принести пацючка до школи. Що тепер робити? Бабуся мене напевно приб”е.
Не думайте, що дівчинка Марійка була сиротою, просто батьки дівчинки вічно пропадали на роботі. І бачили своє дорогоцінне чадо тільки увечері, та й то, не завжди. Іноді Марійка засинала раніш, ніж вони поверталися додому. Ну, ще коли були у відпустці. Тому сама велика відповідальність за виховання дівчинки лежала на бабусі, яка у минулому була педагогом.
Марійкіна бабуся була дуже суворою. І завжди стежила, за тим, щоб всі уроки були вивчені.
Але вчора ввечері Марійка так загралася зі своєм пацючком, що зовсім забула про , що треба було вивчити крихітний віршик. І згадала вона про це тільки на уроці літератури, коли вчителька викликала дівчинку до дошки.
У підсумку Марійка стояла червона як помідор, а усi діти сміялися.
Вчителька докірливо подивилася на дівчинку. І поставила в Марійціним щоденникові жирну двійку.
-Ну, Марійка, - сказала вчителька, подаючи дівчинці щоденник, - Щось ти зовсім скотилася. Треба вчити уроки.
І в цю саму мить , з кишені Марійки виліз пацюк, у червоній шапочці. Заплигнувши на стіл, він встав на задні лапки й став повільно наближатися до вчительки.
Зовсім забула сказати вам про те, що пацюк був дресирований й дуже кмітливий. Дівчинка навчила його ходити на задніх лапках і приносити дрібні предмети. Разом вони часто давали дома вистави Важливо ходячий на задніх лапках пацючок, незмінно викликав напади сміху глядачів, що спостерігали за ним.
Отож! Пацюк повільно наближався до вчительки, а та застиглала в жаху. А потім дико заверещавши , кинулася геть із класу.
Пацюк теж дуже злякалався. Ну, уявіть собі! Це був такий дикий вереск, що діти, яки сиділи на першій парті, затиснули собі вуха руками. А пацюк стрибонув на першу парту, а потім на другу, на третю й далі.
У класі почався жахливий переполох. Діти почали ловити пацюка. Пихкаючи й плазуючи під партами, вони наробили стільки безладдя, що директор, який через деякий час увійшов до класу, тільки розвів руками.
-Негайно припинити! - гучно закричав він, - Усі по місцях!
Директор школи, раніш був директором військового училища. Але, а потім, коли він пішов на пенсію, його запросили в цю школу. Даремно сподіваючись, на те, що нарешті-те в школі буде порядок. Все-таки колишній військовий, буде залізна дісципліна. Але Миколай Іванович був дуже добрим. Діти його просто обожнювали.
І ось сьогодні, відбувся зовсім обурливий випадок. Коли Миколай Іванович вертався зі шкільної їдальні, він був збитий із ніг, розпатланою вчителькою літератури, яка дико верещачи й розмахуючи руками, як вітряний млин, проніслася вповз й зникнула за поворотом.
Директор підвівся й обтрусився.
- Що тут відбувається? - здивовано запитав він і пішов слідом за вчителькою.
Незабаром він знайшов її. Навколо стовпилися викладачи, що вискочили на шум , вони втішали злякану жінку..
Звичайно ж, урок був зірвано. І не тільки в Марійцінім класі, а в усій школі.
Ось і все!
Потім вчителька літератури поставила Марійці ще одну двійку, за поведінку й відправила її додому за батьками
Тепер дівчинка йшла додому. От як же тепер все розказати бабусі?
У дівчинки навіть не вистачило б уяви й фантазії, для того щоб виправдати свій вчинок.
- Що робити? – мурмотiла Марійка, витягаючи пацюка з портфеля. Той весело дивився на господарку своїми рожевими очима
-Йди, побігай,- сказала дівчинка, опускаючи пацюка на землю. Вона часто виносила його на вулицю. Пацюк ніколи не втікав. Весело шастаючи по високій траві, він іноді приносив Марійці якісь корінці або жолуді. Один раз це був величезний блискучий висохлий жук. Ось і зараз, пацюк кинувся на пошуки здобичі. Тільки червона шапочка миготіла серед жовтих листів.
А Марійка, зітхаючи, села на присядки біля великого дерева. Вона відкрила портфель та витягла свого щоденника. Там красувалися дві жирні двійки. Марійки навіть показалося , що ті глумливо гнутся. Та ще й цей червоний напис, на півсторінки.
- Може , вирвати , - задумливо промурмотала Марійка, - Ну, а сенсу від цього. Якби тільки двійки. А то ще й батьків до школи викликають.
Із сумних роздумів дiвчинку вивел пацюк. Він стояв біля господарки на задніх лапках. У зубах щось поблискувало.
-Ото, - зраділа Марійка, - Ану ж бо показуй, що принiс.
У зубах гризуна була затиснута маленька каблучка, із фіолетовим камінчиком
- Ой, яке хороше!- викликнула Марійка, намагаючись забрати його.
Пацюк сердито запищав, але потім розтиснув зуби, і каблучка скотилася Марійки на долоню.
Каблучка було дуже маленька, із красивою стародавньою в'яззю. Камінь лежав у чаші з напіврозкритих пелюстків.
-Напевно, хтось із дівчинок загубив, - задумливо промурмотала Марійка, - Таке крихітне.
Отут пролунав радісний писк пацюка, той вже піднімався нагору по курточці. Більше пацюк нічого цікавого не знайшов, тільки гілочку, вiн гриз її, сидячи на плечі Марійки.
-Ну що,- сказала дівчинка, складаючи портфель - Однаково треба йти.
І Марійка направилася додому.
Глава друга. Розповідає про те, як Марійка, виявляє чарiвну властивість каблучки.
-Нікого немає - сказала Марійка, відчиняючи двері . Двчинка вже мала свого ключа, бабуся довіряла їй.
Марійка пішла до своеї кімнати. Кинувши портфель на ліжко, вона сіла до столу. Пацюк побіг до своеї клітини.
-Треба робити завдання, - сказала дівчинка, витягаючи підручники й розкладаючи на столі.
-Хоча зараз, навряд чи це мені допоможе, - смутно вимовила Марійка, знову відкривши щоденника. Там красувалися дві двійки. І нікуди вони не поділися!
Дівчинці стало дуже смутно. Отут вона пригадала про знахідку й витягла каблучку з кишені.
Каблучка була дуже гарною. Єдиним вадою був дуже маленький розмір. Воно ледве налізало на мізинчик. Дівчинка стала уважно розглядати його. Те, що на початку здалося в'яззю, при ближчому розгляді, виявилося малюсінькими літерами.
-Ладно, - сказала Марійка, любуючись каблучкою. Фіолетовий камінь переливався чудесними вогнями й заворожував своїм сяйвом - Бабуся прийде, попрошу в неї окуляри й подивлюся що ж отут написано.
-Погано, що воно не чарівне, - розмріялася Марійка, - Я б попросила б його, щоб двійки, які зараз у мене в щоденнику куди-небудь зникнули, а замість з'явилися відмінні оцінки.
I раптом дівчинка відчула легке тепло й печіння. Вона перелякане повертіла рукою.
-Напевно, показалося, - сказала Марійка, повертівши каблучку, навколо пальця
Отут двері відчинилися, то прийшла бабуся. Вона ходила до крамниці. Вирішивши спекти яблучний пиріг, вона знайшла те, що в домi немає ні грама борошна.
-Марійка, ти, що так рано? - запитала бабуся, заглядаючи в кімнату онуки, - Напевно, щось сталося?
-Ні, бабуся, - відповіла Марійка, а про себе подумала:
-Ну, все, мені кінець. Зараз почнеться,
-Ну що? Ну, кажи, кажи - запитала всміхнена бабуся, заходячи в кімнату й всідаючись за стіл.
А Марійка стояла біля столу, як бовдур, не знаючи із чого почати. Дівчинці не хотілося сердити свою бабусю, і вона всіляко відтягала момент визнання.
-Ну, загалом, - нарешті-те промурмотала вона, - Загалом, я хотіла сказати...
Марійка знову замовчала.
-Я тебе слухаю, - запитала бабуся. У її очах уже була явна тривога, -Марійка , ану ж бо признавайся, що знову накоїла?
Дівчинка мовчала й дивилася то на стелю, то на вікно. Отут погляд її сковзнув на стіл. Там лежав відкритий щоденник.
Бабуся, піймавши зляканий погляд внучки, теж подивилася на стіл.
-Ага, щоденник, подивимося, що ти там заробила, - сказала вона, взявши щоденника до рук.
Дівчинка , чекаючи завмерла.
Через мить, бабуся відірвалася від читання та подивилася на онуку.
-Ну, що я можу сказати. Молодець, - сказала бабуся, рот її розплився в радісній посмішці.
Марійка здивовано подивилася на свою бабусю. Нічого собі, молодець! Дві двійки, так ще й записи в щоденнику.
-Два відмінно , одного дня! Це чудово! - сказала бабуся, - Я пишаюся тобою. Можеш усе- таки, коли забажаєш.
Дівчинка кинулася до столу. Вихопивши щоденник з рук, здивованої бабусі, вона заглянула туди.
Погляду Марійки стали два « відмінно». Мало того, трохи нижче був напис, зроблений рукою викладачки літератури. Він говорив:
« Шановні Батьки Марійки! Сердечно вітаємо Вас із тим, що ви виховали таку видатну доньку. Таких талантів як у неї, мені не припадало ніколи бачити . Ще хочу додати, у неї так само відмінна поведінка. Вона сама слухняна дівчинка в класі»
У Марійки від подиву просто ока полізли на чоло. Дива, та й годі! Нещодавно, в щоденнику був зовсім інший напис.
Що відбувається?
Бабуся, ще раз похваливши свою внучку, пішла випiкти пиріга.
Марiйка знову взяла щоденник і стала розглядати напис. Все гаразд. Нічого не стерто, тільки от написано зовсім інше. Дивно!
Отут вона знову відчула печіння на мізинці. Дівчинка зняла каблучку, та побачила те, що колір каменю став іншим. З ніжно- фіолетового, вiн перетворився на темно- синій.
-Дивно, - промурмотала дівчинка, - Може вона чарівна?
Марiйка стала згадувати, що відбувається.
Здогад простромив її мозок.
-Точно, - сказала Марійка, - Як тільки я попросила, щоб оцінки стали гарними, каблучка вмить стала гарячою, потім охолола. От добре. Тепер мені не треба вчитися. Всі викладачі будуть ставити мені відмінні оцінки.
Марiйка стрибнула на своє ліжечко, до неї прибіг пацюк. Вiн став стрибати по подушці, випрошуючи ласощів.
-От. Який чудовий пацючок , - сміялася дівчинка, граючи маленьким, - Таку каблучку мені знайшов. До школи не треба ходити. Каблучка буде мені відмінні оцінки ставити в щоденнику. І ніхто з викладачів, навіть не згадає про те, що я повинна бути присутня на занняттях.
Наступного дня Марійка зібралася до школи. Їй хотілося б залишитися дома, але там, весь день була бабуся.
Тодi дiвчинка пiшла до парку. Цілий день вона прогуляла зі своїм пацючком. Повернувшися, додому, вона показала свій щоденник бабусі. Він був повний відмінних оцінок і подяк від вчителів.
Наступного дня було теж саме.
Бабуся була дуже рада .Як онучка змінилася. Дивина! Вона тепер навіть не перевіряла, як Марійка робить домашні завдання, повністю довіряючи своїй внучці.
Так пройшов тиждень. Без клопоту й турбот,Марiйка гуляла цілими днями. Каблучка працювала справно, тільки от колір каменю змінився, ставши майже чорним. Але дiвчинку, це не дуже хвилювало. Головне, щоб ці дива тривали завжди.
Глава третя. Розповідає про те, що вiдбулося коли Марійка, побачила себе в дзеркалі.
Ранком, коли Марійка як завжди збиралася до школи, тобто гуляти, вона подивилася в дзеркало. Те, що стало її очам, дуже перелякало ii .
Cимпатичні рожевi вушка, якими дівчинка так пишалася, збільшилися в розмірах.
-Це що за фокуси? - здивувалася дівчинка, злякано розглядаючи свої вуха. Вони не стали такими ж величезними як у слона або як вiслючка. Ні, Марiйкини вушка підросли, ставши мало-мало довш, нiж були учьора. Але найжахливіше було в тім, що вони стали покриватися м'якими довгими волоссям.
Марiйка побігла до бабусі.
Та в свою чергу? теж дуже здивувалася, уважно розглядаючи Машини вуха.
-Дуже дивно, - промурмотала вона й повела Машу до лікаря.
У поліклініці дівчинку довго оглядали, навіть взяли аналіз крові з пальця. Але так нічого й не знайшли.
-Вперше таке бачу, - сказав лікар Ухогорлонос, оглядаючи дівчинку. Напевно, якась невiдома хвороба
Повернувшися додому Марійка закрилася в кімнаті. Що тепер робити? Якщо її вуха так і будуть продовжувати рости, то незабаром Марійка стане схожа на вiслюка із зоопарку. І бабусі треба бути в'язати шапочку зі спеціальними отворами для вух. А як у школу йти? Засміють адже.
-Зовсім не так і погано, ходити до школи, - заплакала Марійка - Тільки тепер, напевно, ніколи не пiду. Я вже й скучила по своїх друзях. Та й бабусю увесь час обманюю.
-Я зовсім забула, - викликнула дівчинка, витираючи сльози, - Адже в мене є чарівна каблучка. Може вона мені допоможе.
За всією цією метушнею дівчинка забула про неi. Витягши каблучку з кишені, одягла на мізинець правої руки.
- Хочу, щоб мої вушка стали звичайними. А не такими противними, як зараз, - сказала дівчинка й повернула каблучку. Та мигонула своїм чорним каменем, і дівчинка відчула вже знайоме печіння.
- Напевно, допомогло,- радісно прокричала Марiйка
Вона кинулася до дзеркала, що висило у вiтальнi.
Який ЖАХ! Вуха дiвчинки стали ще довшими!
-Отож хто робить мої вуха такими! - у розпачі крикнула Марійка, зриваючи каблучку та шпурляючи , геть від себе, - От противна, навіщо тебе тільки знайшли.
Почувши гамiр, з кімнати виглянув пацючок. Каблучка валялася посередині , холодно поблискуючи чорним каменем. Побачивши каблучку, пацюк схопив ii та кинувся до кімнати.
Марiйка не знала, що робити. Невже їй усе життя доведется,ходити з такими жахливими вухами.
Вона, ридаючи, пішла до кімнати. Знайшовши в шафі зимову шапочку, Марійка натягла її собi на голову. Так нічого не було видно. Начебто б і немає в неї таких вух.
Лежачи на своєму ліжку, Марійка думала про каблучку. Який там секрет?
І отут дівчинка згадала про напис на каблучцi .
-Напевно, розгадка в ньому? - закричала дівчинка, - А де ж воно?
Марiйка побігла в вiтальню, але каблучки там не було.
-Де вона? - плакала Марійка, плазуючи по підлозі й оглядаючи всі кути.
Отут до дівчинки підбіг пацючок й став пищати.
-Відстань, - бурмотала Марійка, відмахуючись . Але пацюк не відставав. Марiйка обернулася й побачила, що в зубах пацюка була каблучка.
-Спасибі, - зраділа Марійка, забираючи каблучку, - Тепер треба таки прочитати, що там написано.
Марiйка пішла до бабусі. Та мирно посапувала на своєму крiслi. На журнальному столику лежали бабусині окуляри.
-Напевно, вони підійдуть, - прошептала Марійка, тихенько, щоб не розбудити бабусю, взяла її окуляри й навшпиньках вийшла з кімнати.
Глава четверта. Розповідає про те, що ж було написано на каблучцi. Візит таємничого гостя.
- Що там написано? - промурмотала Марійка, розглядаючи каблучку, через бабусині окуляри. Незабаром вона змогла розібрати її. Напис говорив:
-Потри мене!
Марiйка здивувалася . Все дуже просто. І потерла каблучку. Камінь блиснув двiчи . Раптом, перед дiвчинкою з'явився маленький чоловічок в смішному ковпачку.
Марiйка від подиву навiть втратила мову.
- Привіт. Марiйка! - скрипливим голосом проговорив чоловічок, - Довго я чекав, коли нарешті-ти здогадаєшся потерти чарівну каблучку.
Дівчинка простягнула руку, щоб доторкнутися до нього. Чоловічок у смішному капелюшку був абсолютно реальним
- От, дива! - викликнула Марійка, - А звідки ти знаєш, як мене звати?
-Я все про тебе знаю, - засміявся чоловічок, - А що це ти в шапочці?
Осінь адже надворі. А шапка зимова?
Марiйка зніяковіла.
- Справа в тому, - сказала вона, знімаючи шапочку, - У мене чомусь ростуть вуха. Не знаю, щоправда, чому. Напевно, через це противну каблучку.
Незнайомець засміявся.
- И ти не здогадуєшся чому? - раптом запитав він, - Чому це в такоi гарної дівчинки, що ніколи не обманює бабусю, раптом почали рости вуха?
«І зовсім я не гарна»- подумала Марійка, але вголос цього не сказала.
Звичайно ж, Марійка догадувалася. І чесно кажучи, їй давно хотілося зізнатися бабусі. Їй дуже набридло брехати. Але як це зробити, Марійка не знала. Усе зайшло занадто далеко.
- Ну що ж мені робити? - запитала дівчинка, - Я дуже хочу змінитися. Мені дуже соромно. Але як це зробити я не знаю.
Чоловічок поправив свій капелюшок і сказав:
-По-перше, треба зізнатися!
-Ні, - закричала Марійка. - Я не зможу. Мені дуже соромно. Та й бабуся мені не повірить.
-Ну, як знаєш, - посміхнувся чоловічок, - Адже ти повинна все змінити сама. А результати будуть видні на тобi. Тобто на твоїх вухах, - сказав він і відразу випарувався. Начебто його й не було.
Марiйка здивовано обмацала те місце, де тільки що був незнайомець. Нічого не було.
Ну, робити було нiчого, і Марійка зважилася. Адже не дарма кажуть у відомому прислів'ї: Скільки мотузочці не витися, кінець однаково настане.
Глава п'ята заключна. Розповідає про те, як Марійка все - таки зважилася зізнатися бабусі у своїй брехні. І що із цього вийшло.
Бабуся сиділа та в'язала Марійцi нову шапочку.
-Ба, - зніяковіло прошептала Марійка, сідаючи рядком, - Я хочу тобі щось розповісти.
-Звичайно ж, дитинка, - відповіла та, обіймаючи онучку. - Я давно бачу, що відбувається, щось незвичайне. Сподіваюся, почути від тебе подробиці .
Марiйка стала розповідати бабусі усе.Від початку, до самого кінця. Тобто до сьогоднішнього дня.
Бабуся спочатку не повірила. Думала, що вона як завжди все склала. Але, коли внучка принесла їй каблучку й, подивившись на вушка Марійки, вона повірила їй.
-Добре Марійка. Я поки батькам нічого казати не буду, - сказала вона, - Їм і так турбот вистачає. Але завтра будемо вирішувати. Іди спати.
Розповівши все, дівчинка відчула величезне полегшення. Чому вона ще раніше не розповіла бабусі . А скільки днів обманювала . Яка в неї все- таки гарна бабуся! І не завжди вона тільки гарчить.
Вперше Марійка спокійно заснула. І їй навіть нічого не наснилося.
Ранком, коли дівчинка встала, вона побiгла до дзеркала. І побачила, що вуха стали набагато менше.
-От, добре - радісно закричала вона.
-Тепер треба піти до школи, - сказала всміхнена бабуся, - И вибачитися перед вчителькою літератури, - Тодi всю твою хворобу, я думаю, як рукою зніме.
Бабуся з онукою пішли до школи.
-Довго ж ви збиралися, - сказала вчителька літератури, з побоюванням, поглядаючи на портфель Марiйки.
-Вибачьте, будь ласка, - сказала Марійка, - Я ніколи більше не буду приносити пацюка. Мені дуже соромно за той безлад, що я влаштувала в той день , і я завжди буду вчити уроки.
Вчителька літератури посміхнулася.
-Добре Марійка, завтра чекаємо тебе на заняттях. І не забудь про вірші, що ти так і не розповіла мені.
-Не забуду! - радісно сказала дівчинка, - Завтра ж розповім.
Повернувшись, додому бабуся й Марійка побачили, що вуха в дівчинки стали звичайними. От.
На цьому хочу закінчити цю дивну історію.
А як же каблучка? Запитаєте ви.
А каблучка так і пропала кудись, чесно кажучи, Марiйка ii більш не бачила. Може пацючок кудись потяг? А може , нi було ніякой каблучки. Подивитеся на Марiйку ? Вуха в неї дуже симпатичні й рожеві. Зовсім не волохатi й не довгі як вiслючка. І взагалі Марійка більше не бреше, ходить щодня в школу. Раптом вуха знову почнут рости.
