Дитина росла дуже швидко, вже в пів року вміла говорити, вже шестимісячною гралася зі своїми названими братами й сестрами, навіть не здогадувалася про своє таємниче походження. Маргарита заборонила казати доки не прийде час і, невдовзі, зовсім перестала показуватися синові хоча й продовжувала навчати Марію усім премудростям своєї таємничої науки. Вона розповідала якими магічними якостями володіє кожна травинка в полі, кожен камінець на дорозі, кожна зірочка в небі, казала як їх збирати і що робити аби вони перетворилися на ліки чи на отруту. Вона вчила Марію дивним речам, помагала вернути молодість й вроду, виготовила дивну, прозору, сяючу мазь за допомогою котрої її колишня служниця здійнялася в небо. Багато чого розказувала Маргарита Марії, а про сина ніби забула, тільки коли той спав тихцем прокрадалася до його колисочки. Все на світі віддала б за те щоб торкнутися його, душу ще раз, ще сотні разів продала би.
- Дай мені тіло, - шептала вона сидячи на великому камені понад рікою, - Я стільки всього для тебе зробила. Чому ти не явишся мені? Чи ти боїшся мене.
Завирувала, закипіла вода і з потоку піднялася ефемерна, прозора подоба людської постаті.
- Чого мені боятися тебе?, - спитав таємничий гість, - Хіба б наважилася ти повстати проти свого творця?
Розлетілася прозора постать сотнями бризок і, поки вода гнала свої хвилі в далечінь, виринула з-під землі поряд з Маргаритою.
- Хто ти без мене?
- Ніхто, - в покорі вимовила жінка.
- Що ти без мене?
- Ніщо.
- Я сила й слава, - пояснив їй гість, - Тільки я даю тобі життя, без мене ти б вже давно перетворилася на купку попелу, а зі мною можеш жити до самого кінця світу. Зі мною ти можеш жити вічно. Ходімо, покажу щось.
І він взяв Маргариту за руку й повів за собою під землю.
- Я вже дарував тобі золото й срібло, найдорогоцінніші прикраси на землі, кохання найвродливіших чоловіків. На горі, ти вже бачила все, більше нема на що дивитися.
Вона мовчала, слухняно слідувала за ним сходами витесаними з чорного мармуру, котрі спускалися все нижче й нижче аж доки не привели до глибоченної прірви. Тм було холодно і темно хоч око виколи.
- Це моє царство, - сказав він.
- Чому так темно?, - спитала Маргарита.
- Економимо електроенергію, - пояснив той в чиєму домі була тепер молода графиня гостею.
- Що економите?, - перепитала відьма здивовано.
- Колись зрозумієш. Зараз буде світло.
Він вдарив в долоні й одразу спалахнули сотні тисяч вогнів, яскраве сяйво залило все довкола і лише тоді жінка змогла оцінити справжні розміри приміщення, бездонного, безрозмірного, в якому знаходилася.
- Тут все може бути твоїм.
Маргарита посміхнулася, але не відповіла.
- Ти хоч знаєш скільком душам вдавалося вирватися звідси? Я можу не випустити тебе і ти зостанешся тут, будеш пектися он на тому вогнищі поряд з Юдою.
- Іскаріотом?, - спитала молода графиня здивовано.
- А ти як думала? Стільки людей звела, що я вже й не знаю куди дівати їх.
- То хіба я не заслуговую тіла? Хіба не заслуговую на те щоб торкнутися свого сина після того, що зробила для тебе?
- Маргарито, прошу тебе…
Поряд з ними спалахнуло ще одне багаття, так несподівано, таким сліпучим світлом засяяло, що жінка скрикнула від переляку.
- Гей, ви там, - прикрикнув господар підземного царства і два маленькі чортики, котрі відповідали за забезпечення вогнем цієї частини пекла, винувато посміхнулися.
- Вони просто хотіли вразити тебе, - пояснив кавалер Маргарити.
- Я й без того вражена. Ще ніколи не бачила такої…, - вона замовкала бо не могла підібрати слова.
- Могутності, - підказав Люцифер.
- Так, могутності. Але я хочу торкнутися сина. Це все.
- Сина, сина, сина, - розсердився Сатана, - Це єдине, що я чую, ти скоро набриднеш мені як набридають інші, як моя жінка осточортіла, відколи наплодила дітей тільки про них й може думати, а їм вже більше як тисяча років.
- Мені б тільки на хвилиночку…, - почала було Маргарита.
- Ні!, - гримнув на неї Диявол й за руку потягнув на гору, - Я вже казав тобі, що не можу зробити цього.
Молода графиня ледве встигала за ним так швидко він піднімався сходами. Її здивувала те, що сходинки, раніше рівненькі та міцні, тепер здавалися поламаними й зітлілими, кілька разів жінка мало не впала, але Сатана підтримував свою гостю за руку і допомагав підвестися.
- Бог може дати тобі тіло, до Бога й звертайся, - кажучи це Чорт голосно розсміявся і потягнув Маргариту далі, в неї починали боліти ноги, а виходу в з цього лабіринту ще не було видно.
- Прийдеш до Михаїла й скажеш: так і так, в мене тут така справа до вашого господаря, хочу тіло.
- Я не можу йти до нього, - фиркнула Маргарита, - Чому ти дразниш мене?
- А до мене значить можеш?
- В нас з тобою угода.
Люцифер зупинився, глянув на неї і вона розсердилася на себе за те що не сказала цього трохи пізніше бо онде майоріло зоряне небо, а їй так відчайдушно хотілося вийти звідси.
- Ще подякуй за те, що я тебе в пекло не забрав після смерті.
- Я тобі дуже вдячна, але хіба не я сама присилаю тобі більше душ ніж всі твої демони разом взяті?
- Це правда…майже, - погодився Люцифер, - але тіла я тобі все одно не дам.
- Ага, - підловила його Маргарита, - Можеш, але не хочеш.
- Не хочу. Я казав, що тобі не треба цієї дитини, а ти вперлася. Ти була б вільна як вітер, всемогутня якби не той малий, а так ти просто…
- Матір.
- Так, просто матір.
Молода графиня посміхнулася.
- Справа ж не в цьому, - сказала вона раптом.
- Звісно не в цьому, - підтвердив Сатана.
- Ти мене хочеш.
- Страшенно. Ти ж моє найкраще творіння. Я в тебе душу вклав.
- В тебе нема душі.
- А могла б бути, тобто була. Це справи не міняє. Я хочу тебе, а ти віддаєшся якимось людцям, до мене ж приходиш лише коли чогось хочеш. Що я маю думати?
Вони дивилися одне на одного кілька хвилин. Маргарита весело посміхалася, він же стиснув її руку в своїй так сильно, що їй стало боляче, вона знала, що він робить це навмисне, але нізащо не показала б слабкості. Вона любила його, якщо й любила кого небудь то його, він навчив її всьому, дав їй все, всі найтемніші справи вони творили разом і віддатися йому означало б його втратити, а втратити його вона не могла.
- Ну то як, - спитав Сатана, - станеш моєю коханкою?
- Не тепер, - прошептала Маргарита, - не сьогодні, - випручалася, збігла сходами на гору й розтанула в ночі, а Диявол знизавши плечима подався до свого підземного царства.
- Все одно прийдеш до мене, - прошептав він і взявся за справи наспівуючи якусь веселу, старовинну пісеньку.
