Осінній день... Огорнена золотою вуаллю жовтневого листя, вона вже майже забула про своє народження. І тепер хотіла стерти з пам’яті своє існування. Таке траплялось дуже часто. Не хоче чути ні привітань, ні рідних, ні друзів, та й взагалі будь-яких людей. Її заплутав вир думок, бо дорогу на небо шукають ті, хто заблукав на землі. Вона стала однією з них.
Просто закриває очі подалі від люду. Падає на ще не надто холодну землю і залишає розум. В цей час вона так втомилась боротись за життя без сенсу. Давно могла піти, але щось або хтось тримає.
Дівчина не відчуває світу і тіла. Не в змозі відкрити очі, бо не заслуговує бачити те, що за дверима. А там – такий блаженний спокій... тут вона не вперше. Знов привітала ілюзію. Він подарував їй погляд:
- Ваш світ також чудовий, але по-своєму. Той шлях веде у протилежність цієї іншої дороги, в ті інші двері, туди, де миліше душі твоїй.
Ні! Їй не потрібен спокій та забуття! Вона хоче жити. Не може більше бачити щоденної жорстокості та болю інших людей.
- Небагато треба. Може лише ковток магічного кохання.
Ангел легким жестом повів її до променя сонце-місяця на вершині гірського лісу. Променя, який ніжив такі потрібні їй грайливі хвилини присутності у тому вільному просторі.
Час повертатись... Два надто холодні кристали сліз розбились об золотий промінь вечірнього заходу, тим самим привівши дівчину до світла. Але цього разу не побачила тих самих верхівок оголених дерев, чи бузкову фантазію неба. Було щось інше...
Він сидів недалеко, схиливши свою голову на коліно, не в змозі відвести погляду від неї. Його довге чорне волосся плутав молодий вітер, все ще огорнений денним теплом. На його обличчі вона помітила сліди від сліз, які не встигло заховати повітря.
Німа розмова тривала вічність, та ніхто з них таки не зміг перекласти хоч щось на слова. Погляди злились в один потік емоцій. Їх не передати мовою жодної стихії. Тоді вони вперше закохались. Але шляхи їхні не розійшлись так само миттєво як і зійшлись.
Для нього вона стала тим єдиним, заради чого живуть і заради якого помирають. Дорога одна на двох. Мак туб.
Відтоді дівчина знову почала жити і радіти кожній миті. Споріднені душі віднайшли одне одного. Кохання палає до єдиної іскри життя. Ніякий чи то грудень, чи то лютий не здатен погасити променя, що подарував Янгол...
