„ ... Я ніколи не міг збагнути, що таке смерть і як почувають себе приречені. Тепер я сповна отримав відповідь на усі мої запитання. Я знаю... Смерть... Вона переповнює усього тебе, охоплює твою сутність. Думки, бажання, мрії, почуття... все це належить уже не мені, а їй! Вона – моя повелителька, моя Цариця, що володіє найціннішим моїм скарбом – життям. Лиш у цьому бридкому шпиталі я відчув її подих, я побачив її неосяжну владу над усім живим. Під ліжком – вона, за вікном – вона, вона – просочується крізь кожну щілину цих мокрих темних стін. Вона дивиться з очей хворих, говорить устами приречених, сміється пусткою... Навіть коли я сплю – бачу уві сні її, повну влади і холодної байдужості.
Як важко чекати секунди, коли вона візьме свій „меч” і викличе мене на двобій. Я боюся... Не знаю, чого боюся більше – смерті чи свого тваринного страху перед незнаним. Ні! Так далі вже не можна! Я втомився чекати. Втомився жити кожним днем, кожною хвилиною. З перших днів свого життя я тільки те й роблю, що чекаю, чекаю, чекаю!.. Господи! Доки ?!.
Як я боюся смерті! Боюся так, що навряд чи хтось повірить мені, поки я не займу місця, зазначеного для мене там, у світі вічного мороку. Я так звик до думки, що мене не стане. Я зрісся з цією думкою, вона і я – єдине ціле. Але мені це здавалося, я обманював сам себе... Тепер, коли смерть зовсім поруч, я розумію, що помилявся. Я ще не готовий до неї, я не звик до неї, я боюся її... боюся кожної хвилини, що так чи інакше наближає мене до неї.
Будь ласка, не треба мене ненавидіти. Я ніколи не хотів ні бачити її, ні впускати у своє життя... Смерті присвячені усі сторінки моїх нотаток. Кожен раз, коли я пишу про неї , вона з’являється у вікні і проникає в кімнату, проходить зовсім поруч повз мене. Я чую її парфуми... Вона пахне болем, слізьми, приреченістю. Ні, вона не пахне, від неї тхне пустотою і байдужістю оточуючих. Ось вона ... підходить до мене, заглядає через плече у мої записи, поклавши кістляві руки на мої, і я відчуваю, що навіть те, що на папері – лишає вона, а не я... Що можу вчинити? Як боротися, коли фатальність неминуча ?..”
