Голодний, холодний, всеохоплюючий, безкомпромісний і поїдаючий з середини. Тупий, безпричинний, жорстокий, байдужий, всесильний і потаємний. Він затаївся і чекає виходу на зовні. Невідомий іншим і кровно рідний мені. Мій господар і раб. Моя вічно жива рана. Моя нікому невідома сутність. Моя вічна кара і дарунок пекла. Моє єство. Моя совість. Моє сумління. Мій чужий душевний біль. Усе моє життя є лише поштовхом для його незаперечного існування.
А я... я виношую його, як вагітна жінка майбутнє маля. Плекаю, лелію і поповнюю його сили з кожним наступним своїм подихом. Що правда, між вігітною жінкою і мною є одна вагома різниця. Я, навідміну від неї, ніколи не зможу позбавити свою душу від нього. Він постійний. Він цупкіший за будь-який орган мого тіла чи будь-яке моє почуття. Він – це я. Це усе, що зібрала моя душа за безліч прожитих доль.
Я не витримую. Можливо, це моя остання сходинка і я зможу піти в інший світ. Туди, де мої знання будуть в пригоді. Туди, де мій біль сконає в страшних муках від голоду. Туди, де ніхто і ніколи не потривожить мого спокою, не поранить душу, не знівечить життя...
