І я чую крики…
Однією з принад міських парків є дитячі крики, що час від часу розсікають тишу і спокій. Молодість - розсікає вічність. Молодість - перекреслює вічність. Молодість - вона така.
Їй п’ять. В правій руці повітряний змій. Але реве вона не тому. Вона випускає свого змія на знак протесту. Вона приносить цю жертву, щоб її плач став особливо значущим сьогодні. Вона вступає в глибокий конфлікт зі своїм найближчим середовищем. Мамою. Той плач, ті крики, ті відчайдушні дитячі жести сформували особливу мову, яку розуміє тільки матір...
Матір Такато. Підведіться з лави. Вас присуджено до невимовного щастя виховувати Такуто до кінця ваших днів. Суд надає вам здатність розуміти мови злих підземних ельфів та вашої дитини. Ви згідні з вироком? – Так – … Можете поцілувати наречену.
Ну що? Що вона вимолює своїм змієм, який прямує в Нескінченність та криками, що лізуть в мої вуха. Що? І мене починає боліти голова. Але звідки та біда про це знає? Звідки? Вона й досі вимагає, щоб її вислухали…
Мамо!!! Зроби так, щоб вечір ніколи не закінчувався!!! Щоб всюди був мир !!! Щоб НАСДАК піднявся ще на кілька пунктів!!! Щоб я ніколи не засинала!!! Щоб запустили коллайдер!!! Щоб приїхав Саркозі!!! Щоб Тойота не закривала заводів!!!Щоб втік бабай!!! Щоб відбулися загальні збори ООН!!! Щоб „Динамо” перемогло!!! Щоб Елвіс повернувся!!! Щоб трава була синьою!!! Щоб розбились усі стіни!!! Щоб я полетіла!!! Щоб зорі падали!!! Щоб Шумахер їздив!!! Щоб Папа не помирав!!!
Мамо, прошу тебе!!! Ти зможеш. Ти геть усе це зможеш. А знаєш чому? Тому що я вірю в тебе! В твою абсолютну всемогутність! І тому тобі не залишається більш нічого, як взяти свою чарівну паличку. Бери її!!! Давай пофарбуємо цей світ. Давай зробимо його кращим. Нехай обертається в інший бік!!! Будь-ласка. Бери свою паличку!!!
Ти ж бачиш: я кричу, я плачу, я випустила свого улюбленого повітряного змія. А я його так любила. І ти це знаєш. І нехай ці перехожі закривають свої вуха і думають, що я вередлива. Хай ці тіні дивляться на мене з осудом. Хай докоряють мені і щипають за щічки. Але ти ж знаєш: я геть не вередлива. Ти ж знаєш: я рідко влаштовую тобі істерики. І ти ж знаєш, як я любила того змія. Тому давай. Тобі не залишається нічого іншого, окрім як взяти мене за руку; підняти чарівну паличку - ось ця згодиться – і почати змінювати світ.
Я хочу крила і напитись весняним повітрям. Просто зараз і тут. Без компромісів. Без балачок. І морозивом ти вже не відбудешся. Тримай свою паличку. Я дарую її тобі. Нехай в нас виростуть крила. А ті невдахи запустять адронний коллайдер.
Вони піднімаються в небо. Вони змінюють колір трави. Вони запускають доісторичний фонтан. Вони змушують падати зорі. Та перехожим це байдуже. Так само байдуже як і мені. Тому що ми прекрасно знаємо: колір трави – зелений. Навіть якщо вона й синя.
А надвечір… інформаційне агентство БіБіСі… спільно з Франц-прес… передали моєму телевізору… „Усі стіни світу зруйновано, спіть спокійно.”
