Хочеться жити! Боже, як же хочеться жити.
Хм... Не виходить. Ніби-то і роблю усе, як і інші. І рухаюся, і говорю як усі. Але, що правда, відчуваю та думаю якось не так. Можливо саме через це жити не виходить.
А жити хочеться.
Намагаюся змінитися. Не думаю, як більшість. Не звертаю уваги на оточуючий мене світ, як деякі. Обманюю сама себе, як усі. Не виходить.
А жити хочеться.
Починаю шукати якесь виправдання своїм вчинкам. Починаю запевняти себе у тому, чого не існує. Заплющую очі на сиру буденність. Закриваю рот, щоб чогось не сказати. Ламаю ручку, палю папір, щоб тільки не писати. Не виходить.
А жити хочеться.
Змінюю цінності, мораль, ідеї, поведінку, характер, звички й уподобання. Змінюю друзів, коханих, знайомих і чужих. Забуваю себе іншу, вбиваю у собі справжню, втрачаю свою душу, ховаю почуття... Не виходить.
А жити хочеться.
Люблю. Ненавиджу. Сміюся. Плачу. Радію. Кричу. Сподіваюся. Не вірю. Боюся. Втрачаю. Хворію. Страждаю. Мрію. Знаю. Вмію. Господи, Я живу!!!
... чиїмось незнайомим мені, чужим життям.
