В родині Миколайчуків до будь-якого свята готувались довго і надійно. Так вже було заведено у них - перетворювати маленькі застільні веселощі у грандіозні шумні вечірки з піснями і танцями. З цього приводу сімейний батько Іван Петрович наголошував:
- Треба вміти працювати, але і відпочивати також треба вміти.
Лідія Семенівна, дружина, останнім часом при таких висловлюваннях, насупившись, додавала:
- Ти, батько займався б краще своєю роботою, а не виступав тут з марними балачками.
Так було і цього разу. Сімейний батько на зауваження дружини не образився (мовляв, робота зачекає) і тихесенько, немовби відчуваючи за собою якусь провину, сказав їй:
- Знаєш, люба, давно у нас Ткаченків не було. А що, як ми запросимо їх до себе? Свято ж таке - Новий Рік! Ну, як можна обійтися без Сашка та Наталки? Ну то що, га? Зробимо невеличку вечерю. Ти ж в мене розумниця, - своїми лестощами Іван Петрович натякав, що готувати все прийдеться самій дружині.
Лідія Семенівна зітхнула. По - перше, невеличкою вечерею тут не обійдешся, по-друге, на чоловіка тут справді мало надії, ну, а по третє - подібні свята, особливо за участю дядька Сашка, затягувались надовго і нерідко мали продовження ще й наступного дня.
**
Пухкий сніг великими пасмами падав на землю. Вечірні вогники знаходили собі притулок у вікнах житлових будинків. Все місто готувалось до святкування одного з наулюбленніших свят - Нового Року. А в родині Миколайчуків всі чекали приходу гостей.
І ось, нарешті, три коротких дзвоника сповістили про їх прихід.
* *
-А я пропоную підняти наші келихи за те, щоб новий рік був кращим за попередній і гіршим за наступний! - проголосив свій тост дядько Сашко і продовжив:
- І хоча до Нового Року ще довго, мені захотілось привітати вас зараз, саме в цей момент - тож давайте тепер ми всі побажаємо один одному самого найкращого…
- Правильно! – підтримала його дружина. - Я з тобою погоджуюсь! Давайте згадаємо те найкраще, що було в нас у старому році, і назавжди забудемо всі наші негаразди!!
- Дякую, Наталко, за підтримку, - промовив дядько Сашко, - я хочу, щоб в наступному році було всього багацько - і здоров’я, і щастя, не лише в нас, але й у наших друзів, близьких.
– А коли прийде Дідусь Мороз? - раптом всі почули. Святкову вечерю зупинила донька Миколайчуків маленька Таня. Вона стояла біля дверей, міцно стискала в руках м’яку іграшку (медведик-“ скажи р-р-р!”), дивилась на батьків і гостей.
-Я хочу бачити Діда Мороза!
- Дід Мороз!?- повторив дядько Сашко і додав вже про себе:
«Гм, до речі , а де ж ж він є насправді, щось затримується!»
В цю мить заспівав дзвоник.
Лідія Семенівна піднялась з місця і швиденько пішла відчиняти двері.
За хвилину всі побачили високого бородатого, запорошеного снігом справжнього Діда Мороза.
- З Новим Роком Вас вітаю, щастя й радості бажаю. І у мене для Вас є цінний новорічний подарунок.
З червоного мішка Дід Мороз щось витягнув.
- Приймай господине! – після цих слів він простягнув Лідії Семенівні невелику коробку, і не встигла вона подякувати, як гість зі словами “ну, мені ще працювати“ зник за дверима.
За мить із червоної коробки за допомогою Лідії Семенівни перед всіма іншими з’явився білий аркуш паперу. Подивившись на всіх присутніх, вона урочисто прочитала:
“Активний перетворювач дійсності… ефективний розщеплювач та реконструктор миттєвості…спрацьовує на будь-яке мисленеве посилання.”
- Щось тут ще написано неясне, якась маячня, наскільки я бачу.
- Не зрозумів ! - пережовуючи шматок сиру, підвів підсумок Іван Петрович.
- Що це за нісенітниця! - в свою чергу промовив дядько Сашко.
Всі здивувались ще більше, коли Лідія Семенівна достала з коробки різнокольорову, розміром з олівець, паличку.
- Ну і жарти! - вихопилось у когось.
- Та це ж чарівна паличка ! - вигукнула маленька Таня.
- Не зро-зум-ів , – повторив Іван Петрович. - А ну, дай сюди.
- Що ж тут не зрозумілого, все ясно - до нас приходив не Дід Мороз, а клоун - почав було дядько Сашко, - і я думаю треба його наздогнати...
На цих словах гість замовк. Мовчали і всі присутні. Особливо Іван Петрович. Бо він кудись зник. Розчинився у повітрі.
- Іване !!!!! – моторошно закричала Лідія Семенівна і швиденько зомліла.
- Тату!!!! - хором закричали близнюки Олекса та Юрась. - Повернись в сім’ю !
Дядько Сашко швиденько почав забиратись під святковий стіл.
Почалась паніка.
Раптом просто в повітрі з’явився Іван Петрович. Лідія Семенівна, яка повільно приходила в себе, зомліла вдруге.
Дядько Сашко висунув голову з- під столу і промовив:
- А я , Іване, тебе тут шукав!
- Спокійно! Донька вгадала. Це дійсно Чарівна паличка. Не знаю чиї це жарти, але вона функціонує. Уявляєте, я раптом опинився у квартирі сусідів, їх там Дід Мороз вітає зі святом, тільки згадав про всіх вас - і повернувся. Неймовірно!
- А-а-а п ! - махнув паличкою Іван Петрович і присутні стали свідками незабутнього видовища.
Квартира Миколайчуків почала розширюватись, стеля почала віддалятись далеко вверх, змінився і святковий стіл - витягнувшись метрів на десять, він почав наповнюватись різними чудернацькими стравами, різної форми і, напевне, різного смаку. В повітрі з’явились різнокольорові співучі птахи. З дверей ванної кімнати повіяв теплий морський вітерець.
Лідія Семенівна, яка все-таки себе опанувала, зі словами “спробував сам, дай спробувати іншому !!” вихопила з рук чоловіка паличку і хутко побігла на кухню.
Всі задіяні в цьому дійстві ледве встигли за Лідією Семенівною, і за хвилину побачили, як маленька кухня перетворилась на такий собі велетенський ресторан, звідкись з’явився обслуговуючий персонал, а в кутку залунали звуки чарівної музики.
Після цього паличка передавалась з рук в руки дорослими і дітьми. Всі присутні могли втілити свої найпотаємніші бажання, ще трохи, і квартира Миколайчуків нагадувала велетенський магазин.
Тут було все - престижні меблі та аудіо-відео апаратура, одяг від провідних модельєрів, старовинні книги, і навіть, декілька швидкісних авто. Особливу частку в цьому переліку складали різного роду іграшки, конструктори, велосипеди, комп’ютери, ігрові приставки. Гості і господарі квартири так захопились спогляданням набутого, що не помітили як паличка опинилась в руках маленької Тані. Вона махнула паличкою і все змінилося, зникли всі речі, які з'явилися.Тільки от господарі квартири та гості вже не згадували про Діда Мороза та його незвичний подарунок, здавалося,що вони забули про те, що тут відбувалося.
На вулиці новорічний вітерець грався снігом, ганяв його туди-сюди і залишав на деревах, будинках, людях. Золотоокі зірки по-черзі миготіли, нібито обмінюючись невідомою мовою. Навкруги все було настільки святковим, що, здавалось - з Новим Роком прийшла новорічна казка, в якій всі герої живі (навіть будинки !), все при цьому має якусь чарівність, таємницю. Святкування Нового Року дружніми родинами Миколайчуків та Ткаченків тривало ще довго. Всім було радісно, під кінець вечора гості і господарі дому, натанцювавшись, співали народні пісні. Тільки маленька Таня міцно спала в своїй маленькій кімнаті і цього вже не чула, не чула, як тепло прощались гості з господарями.
Таня спала міцним сном втомленої й задоволеної дівчинки і бачила дивний сон, вона бачила себе маленькою пташкою, яка перелітала від одного будинку до іншого, від однієї родини до іншої, і скрізь її зустрічали з радістю.
Ця пташка була синього кольору….
