Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47590
Рецензій: 92438

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Гіпс, або особливості національного лікування

© Залєвський Петро, 27-11-2008
Замість епіграфу:
«Чи обмежені можливості сучасної медицини?
Так… Не вистачить хворих».
Сидить баба Катря на стільчику під хатою та на сонечку гріється. Квасолю лущить. З одною рядюгою вже вправилась, ще ж друга є. На горищі. Тижнів зо три тому розстелила підсихати, а бодай би її лихий узяв, ту квасолю…
  – Володю! Володь! – добре, що внучок прийшов провідати, є тепер кому підсобити, – поскоч на горище, скинеш мені те сухе бадилля.
Поки Володька, Наталчин старшенький, поскрипів по щаблях нагору, баба Катря на хвильку розігнула спину. Казала їй Наталка, щоб не утруждалася тією квасолею, хай їй грець… Та хіба ж вона коли  всидить, склавши руки? До роботи звична ще з малечку, а вже восьмий десяток розміняла… Правда, трохи рука в лікті болить, ще гіпс рано знімати. Та й нога теж ниє, он… Костурі виручають. Дочка щодня прибігає, казала, щоб до неї пішла пожити, хоч поки той гіпс не знімуть. Не захотіла – своя в неї сім’я, чого очі зайвий раз мозолити. Аби ж то вже зовсім не вставала, а так… Не пішла – і край!
   …А кінець серпня в цьому році на лихо дощовим видався, в людей картоплі′ на городах не копані, а воно ллє… Баба Катря, знудившись без роботи, надумалась хоч квасолю прибрати, он уже, стебла чорніють. Затягла на горище одну рядюгу, розселила – хай сохне, другу потягла… Щаблі понамокали, не зогляділася, як нога сковзнула, та додолу... Добре, що хоч повна рядюга порятувала, на неї приземлилася, а то ж би, мабуть, і вбилась! Але й так дісталося, що там казати – кості старі, руку зламала, в нозі тріщина. Ет!..
Якби не сусідка, то й не знає, скільки часу так і пролежати би їй під тим дощем на мокрій рядюзі. Хвалити Бога, порятувала. Наталку повідомила, а та бігом «швидку» та в лікарню. В райцентр.
Е ні!.. Що не говоріть, а лікарі тепер не такі, що колись. Казав Володя, внучок, теперечки настали часи великих швидкостей та, як же це його, забула, інфо… , і не вимовиш, інформаційності! О! Тепер, каже, завдяки якомусь прогресу та тій інфо… люди всі дуже вченими раптом поставали, все на світі знають та все дуже скоренько роблять. Бо розумні! А лікарі що, хіба гірші?
Правда, не пам’ятає, чи довго ждала тоді «швидку», бо рука ж, ох, і боліла. Воно й не дивно, що спочатку на ногу увагу не звернула – забиття – подумала, все за лікоть трималась.
А вже в лікарні! Раз, два, знімок хворої руки зробили, гіпс наліпили, і все так до ладу, та так швидесенько, живіть, мовляв, бабцю та радійте. Одним словом, як же ото воно, внучкове, часи великих швидкостей!
Помістили в стаціонар: трохи, бабцю, побудете під наглядом та відпочинете від того щоденного тупання. Наталка навідується, і те принесе, й те… І ліків підкупила, понавиписували, й лікарям щось пошепотіла, аби стареньку увагою не обійшли… Що то дочку мати! На старість як знахідка.
Через пару деньків такої лікарняної благодаті – їж та спи, бабо! – вирішили світила районної медицини у своїй вченості переконатись. Ну й знову – рентген. Знімок. Аякже, так треба, прогрес – прогресом, а бликнути оком на той лікоть не завадить. З тим знімком чогось довгенько в кабінеті сиділи, думали, а потім:
  – Ходімо, бабцю, на процедури!
Еге ж бо, підеш тут, нога забита чомусь розпухла, стала, як та колода, ступити важко. Посадили на каталку і впєрьо-о-д! – дружно потаскали в операційну.
   – Будемо вам, бабо, руку ламати! – як сніг на голову.
   – Чого ж бо, діточки? Хай вже там  як… – скривилась болісно бабця, – як же це? В мене ж он і нога. Не знаю, що…
   – Так треба! – відрубав чоловік у білому халаті, – руку неправильно склали. Помилочка вийшла.  А з ногою розберемось. Чого переживати?
Знову – рентген. Знімок. Тріщина. В нозі. Наркоз. Швидкість - завдяки досвіду і знанням. А в знаннях – сила! А коли сила є, то, кажуть, ума не тре…
Бабуся поринула в м’який сон…  
Прокинулась лише тоді, коли її, з «підремонтованим» ліктем та наглухо загіпсованою ногою  каталка  завозила до палати.
В дверях ждала дочка:
  – Ну як ви, мамо?
  – Та хвалити Бога, вже минулось… Ось хай зростеться. Картопля не копана. – баба Катря скрушно хитнула головою.
  – Ну куди ж вам з тим огородом? Викопаємо в цьому році якось самі, без вас упораємось.
І тут Наталка вперше глянула на загіпсовану ногу:
  – Мамо, вам же не ту ногу загіпсували! Здорову!
  – Як?.. Не ту?! – не повірила доччиним словам бабця. Вона підняла голову, – людоньки!..
   – А ви ж куди дивилися? – з цими словами Наталка стурбовано погналася в кабінет до лікарів, і тому не побачила, як стара приречено знизала одним плечем.
   – Біжіть подивіться, що ви наробили!
Люди в білих халатах здивувались не менше, але відразу відхрестились від бабиної ноги:
   – Гіпсу не кладемо. Ми – лікарі. То медсестра.
   – То може, мама їй не сказала? – Наталка трохи обм’якла, – Не розібрала, в літах уже…
В ситуацію, що склалась, вніс повну ясність лікар:
  – Вона ж була під загальною анестезією!
… Завертілось. Біганина. Новина, чи то пак, інформація, миттєво рознеслась по всій лікарні і знайшла медсестру, що саме збиралась після чергування додому.
  – Бігом! Гіпс! На хвору ногу!
Медсестра, зла на всіх на світі за те,  що доведеться пересидіти за якоїсь баби лишню годину на роботі, та за той клятий гіпс, енергійними і швидкими рухами, подібними до рухів маляра-штукатура, хвацьки заліпила бабусі нарешті ту ногу, яку треба.
  – Все! Я  пішла!
  – Почекайте… А хто ж буде знімати гіпс зі здорової? Га?..
  – Хто-хто?! А я тут до чого? – і вже з порогу чи то гаркнула, чи то засичала, чи то все разом, а точнісінько, як та змія, що на медичній емблемі: – мені ніхто не говорив, щоб я тут щось комусь ще знімала!
Грюк! Аж штукатурка біля одвірка посипалась. Спасибі Наталці, здорову ногу з полону визволила.
… Володя саме притяг повненну рядюгу квасолі:
  – Оце вже, бабцю, на горище більше лазить не будете! Казала мама, щоб я й драбину заховав. Так, на всяк випадок.
  – Ой, синочку, не полізу… а то ж, гляди, ще й ногу з доброго дива на другий раз одітнуть. Скажуть – помилочка….  


P.S. Це абсолютно правдива історія. Автор.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій Тимошенко, 28-11-2008

Замість епілогу

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Бачинський, 28-11-2008

Правда

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Наталка, 28-11-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Василь Тибель, 27-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4745669364929 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …