В повітрі кружляли пухкі сніжинки. Вальсом порхаючи з вітром. Вони неслися у безмежному просторі. Їх було мільйони, або ж мільйони мільйонів, ніжних, легких і таких прекрасних. Натомившись за ніч танцювати, вони осідали хто де встиг, щоб знову потішити людське око. Їх білизна разила, їх наївність і невинність вражала. Осідаючи на твої долоні вони повільно помирали, залишаючи по собі лише срібні сльози.
Сніг не переставав вже йти кілька днів. Це зима вкривала все навколо своєю шубкою, і хоча навколишній світ був таким красивим, у всіх були причини гніватись на погоду. Вчора лапатий густий сніг, що просто заліплював очі, не випустив тебе з дому, і через те, душу здолала самотність. Зранку до тебе прилетіли скаржитись синички. Вони стукотіли дзьобками у шибку, тріпотіли крильми, вчинивши справжній галас, через те, що ти вчасно не наповнив їх годівничку, при такій погоді вони навіть не намагалися шукати щось під снігом. Погодувавши ласунок ти поспішив на вулицю, де на білосніжний сніжок скаржився сусід. Колеса його автівки аж визджали від шалених обертів, а машина так і не рушала з місця. Здавалось сніжок лише сміявся з тих намагань, бо під ним, як скло виблискував лід. Так, ця пастка була наче навмисне приготована для необачного водія. Довелось помагати. Ди двічі падав, але все таки після п’ятихвилинного пихтіння, сопіння, і хекання вам нарешті це вдалося. Радісне задоволення в очах сусіда стало найбільшою подякою і не зважаючи на холод, мороз і біль в ключиці на душі потепліло. Розпрощавшись, він поїхав, а ти пішов у свою сторону. Спішити було нікуди, часу було ще вдосталь і ти вдихаючи на повні груди свіже, морозяне повітря помалу йшов на роботу.
Задивившись на золотистий відблиск інею на дротах, мало не натикнувся на бабусю, що помаленьку підтюпцем чалапала вузьким тротуаром з двома сумками. Ну от спробуй її обминути. Бабуся зупинилась, поставила сумки і віддихалась. Ти раптом взяв її обидві сумки в одну руку, другою рукою вхопивши бабцю за рукав спитав куди йти. Старенька хвилю дивилась круглими переляканими очима, а потім відійшовши від переляку дуже здивувалась і кивнула на автобусну зупинку, що виднілась на іншому боці вулиці. Йти з бабусею було не так вже й легко, приноровитись до її кроку взагалі здавалось неможливим, але на твоєму лиці не відбилося й тіні невдоволення. Навпаки її благословення якось дивно подіяло окриляючи душу. Зупинившись на зупинці, ти глянув на годинник. Ого, варто було поспішити і відмовившись від ранкової прогулянки, ти встиг зстрибнути в напівпорожній автобус. Сів біля вікна. Перед очима попливли картини рідного міста. Засніжені будинки змінювали одне одного, покриті інеєм дерева створювали казкові пейзажі варті пензля талановитого художника. І ти вже не міг відірватися від споглядання казки за вікном. На наступній зупинці було багато людей, вони принесли в автобус багато свіжості, галасу, і холоду. – Ну й мороз, ну й закурило! – чулися чи то радісні чи то обурливі покрики. За хвилю автобус вже був набитий людьми. Шуби, пальта, хутро, дубльонки заповнили весь простір. Ти встав поступаючись місцем жіночці з двома чарівними дошкільнятами, але швидшим від неї виявився широкоплечий літній чоловік. Ти винувато глянув на дітей, їх мама добродушно посміхнулася, виганяючи з голови погані думки. Людей знову додалось, жіночка взяла молодше маля на руки, на щастя старше не капризувало в тебе на руках, і взагалі дуже добродушно сприйняло чужого дядька, а коли вже пора було виходити смикало тебе зі собою. Ну нарешті приїхали, але виявилось що не просто виштовхатись на волю, коли так щільно затиснуло поміж люду. Вже майже біля дверей чиясь маленька долоня опинилася в твоїй руці ти роззирнувся і побачив чудо з курносим задиркуватим носиком і довірливими переляканими очима. На вулиці не менш перелякана мама встигла вчинити справжній переполох. Вона навіть не подякувала за знайдене чадо, але курносе ангелятко усміхнулося теплим дитячим поглядом і вдячно глянуло на тебе за простягнуту цукерку. Годинник показував, що на роботу ти мав прийти вчасно. Весело хрумтів сніг під ногами, протоптана стежка петляла навпростець поміж домів, радісно щось вицвірінькували горобці, напевне зраділи, що нарешті перестав падати сніг, а з під сірого картуза хмар визирнуло сонечко. Перед тобою вийшла з магазину і попрямувала стежкою поважна панна у короткій білій пухнастій шубці. Ти милувався її граційною ходою, стрункими ніжками на високих підборах. Легка поступ розправлені плечі, гордо піднята голова, було щось недоступне в цій жінці і ти не наважувався її наздогнати. Але йти за нею було приємно. Можливо твій погляд був за надто пильним, можливо просто поспішаючи послизнулась, та в наступну мить панянка кумедно гепнулась і розтягнулась посеред стежки. Ти не задумуючись поспішив до неї і простягнув руку. З під кудлатої шапки на тебе глянули темні ніжні очі, здалось, що весь світ завмер і потонув в дівочих очах, зима нараз стала найкращою порою року, сніг - пухом, що нападав з Ангелових крил і ти повірив це дійсно вона....Ти чекав її все життя.
ЛЮБОВ
