Найгуманніші з усіх вигаданих людством покарань – тілесні. Відмова від них спричинила занепад сучасної пенітенціарної системи.
Жінка вкрала гроші, бо була голодна; чоловік починяв вікно, виронив молоток і вбив перехожого; та чорт з цим, хай перша – вкрала гроші на ширку, а другий – навмисно убив. І що – треба їх ув’язнювати? Тільки не кажіть, що задля їхнього виправлення, смішно! Там нікого ніколи не було виправлено. Треба чесно визнати – їх, “аматорів”, саджають, бо інших видів покарань не вигадали. От і сидять вони разом з професійними злочинцями, а чому навчаться аматори в таких професіоналів відомо.
В’язниці, перетворені на пекло, забиті вщерть; менти дедалі жирюють та нахабнішають… - гуманізм, мать його так!
Цікаво, якому гуманісту (зазвичай так себе йменують садисти) першому спало на думку, що ізолювати злочинця від суспільства та кинути на кілька років у товариство покидьків – для блага того ж суспільства. Мені ніколи не збагнути цієї збоченої логіки.
А вихід є. І існує він з давніх давен. Тільки наші садисти-моралісти його “не бачать” або сором’язливо відвертаються від нього. Це – тілесні покарання. “Ая-яй! – закричить такий садомораліст, – це так гидко. Тече кров, а ми такі тендітні і можемо знепритомніти, коли її побачимо. Фі, яке варварство. Хай злочинець посидить 2-3 рочки у в’язничці, а те що він вийде звідти моральним інвалідом, то… що тут поробиш, зате в нас руки чисті!”
Чорт! Я б таких вумників першими закинув у “в’язничку” – що б вони там заспівали?
А все так просто: покарання має бути публічним! Менти, які зловживають своєю владою, будуть в прольоті, а потенціальні злочинці хай знають, що на них чекає.
Як я це бачу:
Ранок неділі. Люди святково убираються і йдуть на екзекутивний стадіон міста. Місцеві телерадіокомпанії ведуть live-трансляції з місця подій. Починають з найлегкіших злочинів: злдоійство, шахрайство, хуліганство тощо. Всіх злочинців, засуджених на цьому тижні, кладуть на дошки та батожать. Глядачам поясняють склад злочину кожного з покараних. На плазмових екранах показують крупним планом весь процес. Потім переходять до злочинів середньої важкості – пограбування, завдання тілесних пошкоджень тощо. Тут обмежуються вириванням ніздрів та тавруванням. За важкі злочини передбачається таврування та відтинання кінцівок. Ближче до полудня починається здійснення кар на горло. Таким чином, в’язниці залишаються лише місцем тимчасового перебування злочинців після оголошення вироку до його здійснення (не більше шести днів). Але де вони будуть, поки йде слідство?..
На цьому цікавому місці Міха мене смикнув за рукав і сказав, щоби я залишався біля дверей. “Дверей чого?” – ледь не запитав я, коли раптом усвідомив, що стою перед міні-маркетом. Очевидно, я знову випав із часо-просторового контінууму. Спроба мислити логічно дала певні результати:
Перше – мої ноги гуділи, а це означає, що весь час ми пересувалися пішки.
Друге – я був голодний, а це означає, що ми не їли (я був задоволений своєю проникливістю – я, до біса, розумний хлопець. Просто таки Ейнштейн)
Третє – …
Але що було третім мені не дали додумати. Наче змовившись, всі сьогодні вирішили переривати мої думки. От і тепер громихнули двері, впускаючи в міні-маркет гурток людей у шапках та великих окулярах. “Лижники”, – подумав я і почав знову відбудовувати свій ланцюг умовиводів.
