- от курва, зноу січкарню погризла… - задумливо витирав хуя протоколом засідання антикорупційної комісії сільської ради голова тієї ж ради артур петрович розглядаючи січкарню в правому дальньому кутку свойого безмірного (за площею) робочого кабінету.
крім січкарні (в правому дальньому кутку) тут стояло новеньке форте-пьяно (австрія, ручна робота, авторська різьба по дереву), сучасний комп’ютерний столик (робота рук місцевих майстрів - василя та петра. дійсно майстерно зроблений і гарно оздоблений різьбою, металевими вставками та спеціяльним рухомим механізмом для полички “під клаву” та шухлядок. плюс - із пам’ятним написом, вирізьбленим в столішниці збоку трьома мовами); великий овальний стіл із вишуканими стільцями, в протилежному від місця хазяїна кабінету кінці - здоровенний плазмовий монітор на півстіни;
по праву руку від робочого місця - міні-бар із кращими представниками алкогольної продукції світових ґрандів цієї справи; клімат-контроль, регульоване освітлення….
одна стіна кабінету, та, що виходила на наймальовничіший край села - була абсолютно прозорою. із середини, звісно:) а ззовні хизувалася темним матовим виглядом. Певна річ - подача світла до кабінету через цю прозору стіну також регулювалася: був автомат-режим (так званий “хамелеон” - коли спеціяльні датчики вловлюють силу сонячного випромінення і регулюють освітленість в кабінеті, зберігаючи її на заданому комфортному рівні, і ручний - де прозору стіну взагалі можна було зробити непрозорою (так зазвичай робив артур петрович коли приймав когось у себе: бо нема чо насолоджуватися цією красою іще комусь:) )
а ще часто-густо в цьому кабінеті (кілька разів на місяць точно) стояв хуй.
і все це було його, артура петровича, і нічиє більше.
- йооой, оплять рихтувати нада буде, - забігла на шефський виклик секретар сільської ради одарка софронівна і одразу зацінивши ступінь пошкоджень, нанесених історичному експонатові. - все одно видко буде, - придивилася ближче і зацінила одарка софронівна. - щітай, спортила(
артур петрович потягнувся за наступним листком того ж протоколу засідання антикорупційної комісії (поперешній шпурив просто на підлогу), придивився уважніше - таки так:( зліпок зубів клятої таки залишиться назавжди на історичному експонаті. шо вдієш…
- слухай, - каже відповідальному секретареві сільської ради, - ти б протоколи писала на папері якомусь не такому грубому чи шо..
- тю! - та до нього, - та нашо воно вам треба, - і упевненим рухом залупила його прєдсєдатєльського хуя та заходилася смакувати свіженьким.
вичитала десь шо то є дуже корисно для “разних сістєм організму” і намагалася вживати при першій-ліпшій нагоді. сам артур петрович нагоду таку представляв досить частенько - доки не дізнався шо та за добавкою до ферми заходити частенько стала. якось то.. ну, незрозуміло йому було, чи шо.. але раз папір такий - то вже гай…
“а січкарню таки погризла”, - все не міг відігнати сумну думку голова.
експонат - це вам не просто так. от як біля британського королівського трону стоїть мішок овечої вовни, так у сільраді стояла стара січкарня. саме як історичний експонат.
пофарбована, підрихтована, доглянута - по праву пишався нею артур петрович..
наступного дня стався невеличкий конфуз: артур петрович саме єбав землевпорядницю, шо розляглася на овальному столі (ще й писком догори, - невдоволено відмітив про себе голова) і все час від часу чіпляла валянками його прєдсєдатєльські вуха як та нагадалася і прямо напередодні вирішаючого момента видала (все тим же писком - відзначив артур петрович):
- ой, тут цей.. звонили - казали, перевірка завтра.. з відділу оподаткування фізичних осіб державної податкової інспекції району..
чи зрозуміла вони, чи нє - за шо її було викинуто в одних валянках геть до приймальної (там саме мужики ждали аудієнції), але, зацінивши сітуацію, і тут знайшла собі позитиву: “один хуй - добре, - подумала вона, - а штири - іще луччє”.
отака була людина..
наступного ж ранку прибула дєлєгація - усьо старі знайомі фаци (здоровенні та неголені), лиш начальниця нова якась (шо і поквапився зафіксувати собі артур петрович)
- ну шо, може би вже і си їбали? - та сама (шо була зафіксована сто шістдесят секунд тому) начальниця прозоро натякнула на можливість перенесення стосунків із суто робочої площини в більш неформальну..
- а хулі:) - не став заперечувати артур петрович. узяв її, поставив звичним рухом обличчям до січкарні, здер калготки (стрєлка на стрєлкє, - подумав голова, - шо в тій пісні.. але не згадав у якій), труси, смачно плюнув на долоню, розтер залупу - і гайда до роботи.
робота просувалася так-сяк, то й рішив поспілкуватися в процесі:
- історичний експонат! - коцнув хуєм трохи сильніше шо начальниця мало зуби об металевого кожуха (шо ножі закриває) історичного експонату не подробила, тим самим вказуючи, от, мовляв, оце він, експонат. історичний.
- дуже цікаво, - спромоглася (мабуть, від щирого захоплення експонатом. а, може, від переляку за свої передні зуби..) підтримати культурну бесіду амалія троянівна (саме так її кликали підлеглі). - а він робочий?
вже за дві хвилини висіла задньою частиною догори на тій же січкарні тримаючись за неї обома руками (би не вилетіти за такого рівня вібрації), а артур петрович захоплено перекрикував шум потужного мотора:
- ра-а-а-аб-б-бо-о-о-о-т-т-т-ає-є-є-є-є-т-т-т б-б-ля-а-а-а-а-а-а!!!! - вібрація через амалію та власного хуя підступно конвертувалася в тремтіння голосових зв’язок, та захвату це аж ніяк не применшувало, навпаки!
“ех пізда-а-а-аттто-о-о-о!”, - артур петрович навіть думати почав преривчасто.
а як підкотило - потяг на себе ривком амалію троянівну (та звучно проїхалася по січкарні ребрами, а потім і щелепою), розвернув фасадом до себе і смачно обкончав їй і так розмазану по усій фаці туш, помаду і шо там ще (не дуже він у тому тємував). цілив межи очі, але шось кучність цього разу підвела…
спинив агрєгата (витяг з розетки тобто):
- отакий-от. - каже сидячій на підлозі та тупо кліпаючій розмазаними очима (та ще й втираючій чомусь носа долонею. іншою - спирається на дорогущого килима шо ним устелено підлогу) - історичний. - через задишку не вдається сказати разом ціле речення. - експонат:) - задоволений собою та експонатом артур петрович таки завершує фразу, береться за продовження протоколу засідання антикорупційної комісії та ніжно поглядає на січкарню, шо знай собі сором’язливо так і продовжує стояти в правому дальньому кутку…
